Я знала, звичайно, що невістка у мене не з сентиментальних, але такого цинізму не чекала навіть від неї. Здогадалася перед операцією чоловіку заявити, що ситуації бувають різні, тому йому заздалегідь варто подбати про все і переписати квартиру на їхню доньку, а то якщо щось трапиться, щоб ніяких потім проблем не було. Нормальна вона взагалі, коханого чоловіка так налаштувала перед серйозною справою?
Син і Наталка вже давно одружені, цього року буде десять років. Але дитину планувати не поспішали, бо невістка вперлася, що спочатку їй треба реалізуватися в професії.
Поки вона реалізовувалась, синові вже сорок років виповнилось, та і їй самій тридцять сім було, коли вона в декрет вийшла.
Дякувати Богу, що дівчинка з’явилася на світ без ускладнень, здорова й міцна. Але й у мене вік вже такий, що особливо допомагати з немовлям не могла, здоров’я не дозволяло.
Та й самим батькам важко довелося перші роки. Все-таки безсонна ніч у тридцять і безсонна ніч у сорок років – це дуже велика різниця.
Але найскладніший дитячий період вони пережили, хоча і не без зусиль. Навіть до мене по допомогу зверталися, хоча у нас з Наталкою відносини склалися прохолодні. Але як приперло, то згадала про свекруху. Я їй нічого не пригадувала, звичайно, але про себе посміялася.
З житлом у сина із сім’єю проблем не було спочатку. Ще до весілля ми продали дві бабусині квартири й син додав свої накопичення, щоб купити трикімнатну. Наталя прийшла вже до тієї нової квартири. Звичайно, вони робили потім там ремонт, міняли меблі, але це все одно не те саме, що купити квартиру.
Не знаю, як невістка ставилася до того, що квартира належить чоловіку. Принаймні, при мені такі розмови не заводилися, а сама сина я не питала. Знаю тільки, що всі вони прописані у тій квартирі, і все.
Зараз внучці вже чотири роки, Наталка вийшла на роботу, у фінансовому плані їм полегшало, бо сину під час декрету дружини довелося знайти підробіток. Через кризу на основній роботі йому урізали зарплату, отож і довелося викручуватися.
У мене серце стискалося, коли я бачила, як син втомлюється з цими роботами. Навіть пропонувала, залишати внучку мені, а Наталці виходити на роботу, але вона тоді вдала, що не почула моєї пропозиції. Ось усі рази, коли я пропонувала це, на невістку нападала глухота.
А цього року у сина почало боліти серце, з’явилася задишка. Поклали на обстеження, висновки лікарів були необнадійливими. Сказали, що потрібне втручання, щоб виключити можливий летальний випадок, треба робити шунтування.
Таке втручання хоч і відпрацьоване, але нічого доброго в ньому немає, як і будь-якій іншій хворобі серця Та й взагалі, будь-яка операція – це стрес, нерви та невизначеність.
Син мені до останнього говорити не хотів, але таке не приховаєш. Коли вже було призначено дату, він мені повідомив, що ось така ситуація, треба діяти. Але лікарі хороші, перевірені, тому все має пройти добре.
Говорив він мені це все телефоном, я ж наполягала, щоб він до мене приїхав, не діло це – телефоном такі речі обговорювати, коли можна поговорити віч-на-віч. Син сказав, що тільки у вихідні зможе, зараз із паперами розбирається.
Я просто для підтримки розмови запитала, що за папери, думала по роботі, а він і каже, що ні, квартиру на дочку переоформляю.
Коли він приїхав, я розпитала про здоров’я, дізналася про подробиці, а потім запитала, що це за номер з переоформленням квартири. А він і каже, що Наталя йому наказала, що ситуації в операційній трапляються різні, не все можна передбачити, тому краще заздалегідь вирішити всі справи з документами. І вимагає, щоб він переписав квартиру на дочку. Їй так спокійніше буде.
У мене слів не знайшлося, щоби висловити, що я думала про невістку в той момент. Це що требта в голові та в серці мати, щоб чоловіку своєму перед складною операцією говорити про те, що “ситуації трапляються різні”. Він повинен туди йти максимально спокійним, налаштованим на краще, а вона його мало не поховала.
Коли син пішов, я не втрималася, подзвонила Наталці. Сказала, що вона зовсім з розуму вижила таке говорити чоловіку. Його зараз навпаки заспокоювати треба, налаштовувати на позитив.
– А я й налаштовую. Він піде на важливий крок, знаючи, що для своєї сім’ї зробив усе, і йому не треба про це переживати, – заявила невістка.
Плюнула я і кинула трубку. Послав же бог родичку! У колоди співчуття більше, ніж у цієї жінки. Я б і сину висловила з приводу його обраниці, але зараз його хвилювати не можна. Ось прооперується, на ноги встане, і я йому все висловлю.
