Офіс шумів звичайними розмовами. Зайшла менеджер із якоюсь непоказною дівчиною.
— Знайомтесь дівчата, Маша, вона тепер працюватиме з вами, замість Кості. Він пішов на підвищення. Думаю, ви спрацюєтеся. – сказала Тамара Петрівна і вийшла.
Маша сіла за вказаний стіл Кості. Дістала гарну чашку та маленький портрет чоловіка. Відразу включилася у роботу. Наче прийшла кілька років тому.
Продзвенів дзвінок, всі, як за командою, встали та вирушили на бізнес-ланч. Залишилася лише Марина. Її з’їдала цікавість, що за портрет чоловіка поставила новенька собі на стіл.
З рамки на неї дивився гарний чоловік із чарівною усмішкою рівних, гарних зубів.
— Хто це був? – думала Марина, – артист, співак?
Вона клацнула смартфоном та пішла обідати. Дівчата сиділи за одним столом і слухали новеньку.
— Ми з Сергієм познайомилися три роки тому, за таких дивних обставин ви не повірите, що так буває.
– Розкажи, розкажи, просили дівчата.
Згадка відкинула її на три роки тому, коли вона працювала у великій компанії, чи то логіст переплутав, чи то вона, відвантажили не той товар компанії її майбутнього чоловіка. Надіслали саме її розбиратися.
Маша була розумною, грамотним фахівцем та переговори вести вміла. Усіх плутала її зовнішність, непоказна, без макіяжу. Ну “сіра миша”.
Коли починалися переговори, вона перетворювалася на удава. М’яко і ніжно вона огортала співрозмовника і домагалася своїх цілей.
Шеф, знаючи її методи, відправив її. Дівчина на рецепції повідомила:
– 312 кабінет Єгоров Сергій.
Вона увійшла без стуку, представилася.
– Марія, ми вам товар відправили, логістики наплутали.
І далі пішли пояснення. Сергій дивився на неї та не вірив своїм очам.
— Так це вона, він бачив її давно уві сні.
Її руде волосся злегка погойдувалося, зелені очі дивилися на нього прямо і не лукавили. Говорила рівно і спокійно.
Маша приготувалася, як бувало раніше до атаки, раптом Сергій сказав:
— Маріє, ми не писатимемо претензій, сподіваюся це більше не повторитися.
Вона встала та відкланялася. Через два дні він чекав на неї біля виходу з офісу. Маша вийшла останньою.
– Машенько, – прокричав він, помахуючи рукою, – ми з вами спілкувалися два дні тому.
— Доброго вечора Сергію, пам’ятаю, — відповіла спокійно без кокетства.
— У мене два квитки до театру, не складете компанію, мама захворіла, — збрехав Сергій.
– Можу скласти, вистава коли Сергій?
— Через дві години сьогодні, у вас ще багато часу, якщо вам треба переодягтися я вас відвезу.
“Хитрий хід” – подумала Маша і погодилася.
Він чекав на неї біля під’їзду. Коли вона вийшла він побачив зовсім іншу Машу в чорній, що облягає її точену фігуру, сукні на підборах середньої висоти.
Він навіть спочатку не впізнав її, так вразило його це перетворення. Макіяж був вечірній, ненав’язливий. Він сидів поруч під час вистави та зрідка поглядав на Машу. Було видно, що вона знавець театру і п’єсу, мабуть, читала.
Після вистави він запропонував піти до ресторану. Маша його пропозицію чемно відхилила, пославшись, що завтра важкі переговори. Сергій довіз її до будинку та поїхав. Наприкінці тижня він чекав на неї, і вони їхали гуляти.
Через два місяці, як завжди, він чекав на неї після роботи.
-Мама хоче з тобою познайомитися, ти не проти?
-Я теж мріяла зустрітися з нею.
Мама зустріла їх привітно, пили чай з варенням з райських яблучок, пирогом з абрикосами та різними смаколиками. Розмова була невимушеною.
Маша розповідала Вірі Василівні (матері Сергія) про рецепт її бабусі, як вони готували варення з райських яблук, про тата, що загинув під час випробування, про маму, викладача історії у школі.
Сергій відвіз Машу додому.
– Ти мамі дуже сподобалася, я радий.
Так вони почали зустрічатися вже майже щодня. За рік зіграли весілля.
Вона замовкла. Дівчата слухали її та потай заздрили їй. Тільки Марина думала:
“Що він у ній знайшов, у цій «сірій мишці»? Чому таким щастить? А вона гарна, ноги від вух, вся з себе, чіпляються якісь, то одразу в ліжко тягнуть, або після тижня знайомств виявляються одруженими.
Продзвенів дзвінок, дівчата всі, як за командою піднялися і пішли в офіс. Марина підійшла до Свєтки.
– Дивись, це її чоловік! Ти віриш у це, я ні. Бреше вона все. Вигадує. Хіба такий клюне на неї?
Увечері після роботи усі виходили з офісу, коли вийшла Маша, засигналила машина. Вийшов чоловік.
– Машенько, я тут, – він помахав їй рукою.
Це був цей чоловік з фото.
– Невже правда він її чоловік? – думала Марина, чому не я? Я ж краще.
Дівчата стояли та дивилися їм услід, кожна думаючи про своє.
Часто побачивши таку пару виникає запитання: Що він у ній знайшов?
Ймовірно знайшов те, що шукав. Не завжди краса подобається чоловікам. Так, вони з такими фліртують та інше.
Але заміж беруть інших. А ось чому? Мабуть, треба запитати у них.
А ви як вважаєте за що чоловіки люблять жінок за красу та вроду, чи якісь інші якості?
