– Невже прийшов? А що так, на серверах спати не зручно? – Жанна стояла у передпокої. Вона притулилася плечем до одвірка ванної кімнати та дивилася на вхідні двері.
Роман завмер на порозі. Він щойно провернув ключ у замку, штовхнув двері й тепер дивився на дві величезні картаті сумки. Вони наглухо перегороджували прохід.
– Це що за новини?
Чоловік незрозуміло заморгав. Він стягнув куртку. Кинув її на взуття і ступив у коридор. Вигляд у нього був пом’ятий. Комір сорочки розстебнутий. Під очима тіні. Справжній трудяга після важкої зміни.
– Твої речі.
Жанна не зрушила з місця. Вона дивилася на нього абсолютно рівно. Без виклику та без сліз.
– Забирай.
– Які речі, Жана? – Роман скривив губи. – Ти з глузду з’їхала з ранку раніше? У мене голова розколюється!
– Звичайні речі. Штани, светри, білизна. Літні туфлі теж на дно склала, – Жанна трохи поправила безрозмірну домашню футболку.
– Я тобі ще три порожні контейнери в окремий пакет засунула. Тобі ж на проєкті треба харчуватися!
– Ти знущаєшся?
Роман метушливо смикнув плечем. Він ступив ближче, намагаючись нависати над нею.
– Я орав, як навіжений усю ніч! У нас бази даних полетіли. Я очі не зімкнув. Приїхав додому хоч пару годин поспати. А тут валізи!
– Бази полетіли? – Жанна хмикнула. – Треба ж. Яка трагедія для промисловості.
– Так!
Голос чоловіка зірвався на верескливу ноту. Найкращий захист – це напад. Цю тактику він вивчив давно.
– Я ж для нас намагаюся! Заради нашої родини! Щоб ти потім у відпустку поїхала, а не копійки рахувала у своїй поліклініці!
– Заради нас? – Вона коротко смикнула головою. – Звісно. Ти йди на кухню, перекуси заради нас. Там макарони лишилися.
Роман пирхнув. Він обійшов сумки, штовхнувши одну з них ногою, і попрямував прямо на кухню. Грюкнули дверцята холодильника. Загримів посуд.
– Макарони? Знову? – Він з досадою визирнув у коридор. – Жанно, я приношу в будинок гроші! Я працюю на керівній посаді. Я можу хоч раз на тиждень отримати шматок м’яса на вечерю?
– Можеш, – вона неквапливо підійшла до кухонних дверей. – Якщо купиш його.
– У сенсі? – Роман уперся поглядом у дружину. – Я тобі карту віддав!
– Віддав! На якій лежали жалюгідні копійки! – Жанна викарбувала це без жодного виразу.
– Твої нормальні перекази закінчились у лютому. Зараз червень, Ромо!
– Криза! – Він сплеснув руками.
– Я ж пояснював сто разів! Премії урізали. Відділ реорганізовують. Я тягну цей проєкт, щоб восени вийти на добрий бонус! Я для сім’ї намагаюсь!
– Для сім’ї, – вона зиркнула у вікно. На подвір’ї стояв його свіжий кросовер. – А кредит за твою нову машину хто платить? Теж криза?
– Це сімейна машина! – Роман обурено потряс у повітрі порожньою виделкою.
– А якщо мені потрібно буде терміново кудись відвезти тебе?
– Ти возив мене на ній рівно двічі. За пів року!
Жанна говорила буденним тоном. Дорослий мужик сорока восьми років, а викручувався зараз, як школяр із двійкою у щоденнику.
– Зате зимову гуму ти купив моїм коштом. Двадцять тисяч, Ромо. Я три місяці відкладала.
– Я б віддав! – Він відмахнувся. – Як тільки бонус дадуть, то одразу б і віддав. Ти ж знаєш ситуацію!
– Знаю, – вона поклала руки перед собою. – А комуналка?
– Що комуналка? – Він огризнувся.
– Хто за неї платить із лютого? За цю квартиру. За світло, за воду, яку ти ллєш, коли по годині в душі стоїш?
– Господи, Жанно! – Роман закотив очі. – Ти через квитанції мені мозок виносиш? Я цілодобово не сплю! У мене тиск скаче!
– Я також не сплю, – вона дивилася на нього впритул. – Я взяла чотири нічні зміни поспіль. Щоб перекрити дірку у бюджеті, поки ти на ноги встаєш. І щоб тобі було, що в контейнери покласти.
– Я тебе про це не просив! – Він рубанув повітря рукою. – Сама вигадала собі страждання. А тепер мене винним робиш! Ти завжди всім незадоволена! Тобі завжди мало!
– Я просто констатую факти, – Жанна знизала плечима. – Ти живеш у моїй квартирі. Їси продукти, які купую я. Миєшся водою, за яку плачу я. Катаєшся на машині, яку обслуговую я. І розповідаєш мені казки про сервер?!
– Які казки? – Роман почервонів. На шиї виступили червоні плями. Він явно відчув, що розмова звернула не туди.
– Я думаю, чого це ти вчора примчав об одинадцятій вечора?
– Я за чистими сорочками заїжджав! – Він перейшов на крик. – Я тобі казав! У серверній спека. Я спітнів, як вантажник. Мені переодягнутися треба було перед нічним релізом!
– Казав, – вона відштовхнулася від косяка. – Тільки ти забув згадати одну деталь.
– Яку ще деталь? – Роман відкинув виделку на стіл.
– З ким ти чисті сорочки обговорював на балконі.
На мить повисла напружена пауза. Чоловік трохи нахилив голову, наче прислухаючись до своїх думок. Він гарячково міркував.
– На якому балконі?
– На нашому! Заскленому! – Жанна не зводила з нього очей. – Я спала. А потім стала води попити. Чую, ти на балконі стоїш. Димиш. І воркуєш у телефон.
Роман проковтнув. Кадик нервово сіпнувся вгору-вниз.
– Жанно, тобі треба лікуватися! – Він спробував засміятися, але вийшло жалюгідно.- У тебе параноя від недосипання. Це Микола був! Наш системний адміністратор. Я просив його кластер перезавантажити!
– Микола? – Вона коротко посміхнулася. – Я розумію рідну мову, Ромо.
– Та ти не в собі! – Він зробив крок до неї. – Ти ночами серед хворих людей чергуєш, у тебе вже галюцинації почалися! Кожне слово перевертаєш!
– Так, маленька. Дружина думає, що я проєкт здаю. Буду за двадцять хвилин, грій вечерю! – Жанна процитувала це виразно і рівно. Як диктор новин. – Я нічого не плутаю? Миколою звуть твого адміністратора?
Роман затнувся. Маскування злетіло остаточно. Відпиратися було безглуздо. Потрібно було терміново змінювати правила гри та переводити стрілки.
– Ти не розумієш, – він понизив голос. Тепер у ньому звучала трагічна втома. – Це просто… слабкість. Зрив!
Він обвів рукою кухню.
– Ти ж завжди на роботі! Вічно незадоволена! У тебе одні платіжки у голові! Жодної ласки, ніякого тепла! Я приходжу додому, на вічний суд!
– Тобто це я винна?
– А хто?
Роман знову здійнявся. Голос зміцнів, налився звичною впевненістю егоїста.
– Ти глянь на себе! Ти перетворилася на тітку! Ходиш у цій розтягнутій ганчірці. Коли ти востаннє фарбувалася? Коли ти зі мною просто говорила, а не пиляла за гроші?
Жанна мовчала.
– Чоловікові потрібний затишок, Жанно! Йому потрібне натхнення! Чоловік повинен приходити додому до гарної жінки, а не до втомленої прибиральниці з претензіями!
– Натхнення, значить! – Жанна кивнула.
– Зрозуміло. Значить, системний адміністратор Микола тебе надихає? А я ні! – Вона розвернулась і пішла назад у коридор. Роман поспішив за нею, відчуваючи, що контроль над ситуацією втрачено.
– От нехай тепер твій Микола тебе годує, напуває і надихає! Сумки перед тобою!
– Ти мене виганяєш? – Він з недовірою дивився на неї. – На вулицю?
– До коханки! Вона вже, мабуть, вечерю гріє!
– Це й мій дім також! Ми у шлюбі п’ять років! Я тут робив ремонт! Шпалери клеїв! Плитку у ванній клав!
– Шпалери клеїв майстер, якому я платила зі своєї зарплатні! – Жанна простягла розкриту долоню.
– Ключі давай.
– Не дам! Ти не маєш права! Це разом нажите!
– Маю! І ти це чудово знаєш! – Вона стиснула пальці.
– Ця квартира моя дошлюбна власність. Дісталася від бабусі за три роки до нашого знайомства. А ти тут навіть не зареєстрований. Ти тут просто у гостях затримався! На п’ять років.
– Я в суд подам! Машину будемо ділити! – Роман рипнув зубами.
– Машина оформлена на тебе, кредит на тебе, – Жанна говорила скупо та спокійно. – Я на неї не претендую. Забирай кросовер, забирай борг щодо нього. Розділимо так, без судів. А тепер клади ключі на тумбочку.
Вона зробила паузу.
– Інакше я зараз викликаю дільничного. Він живе поверхом нижче. Виселити мужика, який незаконно проживає, він мені допоможе з радістю.
– Стерво.
– І дзвоню твоїй мамі, – Жанна додала це, як би ненароком. – Розкажу Маргариті Вікторівні, як її дорогоцінний синочок обманює дружину, живе чужим коштом і відмовляється з’їжджати. Вона у нас жінка суворих правил. Зрадіє.
Згадка матері подіяла безвідмовно. Маргарита Вікторівна свято вірила, що її син є взірцем моралі. Скандалу в сім’ї та материнських істерик Роман боявся більше, ніж ночівлі на вокзалі.
Він поліз у кишеню куртки. Дістав зв’язку. З силою жбурнув її на тумбочку біля дзеркала. Метал брязнув по дереву.
– Подавись!
– Сорочки зверху в синьому пакеті, – незворушно сказала Жанна, відчиняючи перед ним вхідні двері. – Дивись, не памни. М’ятих начальників не люблять.
Роман підхопив сумки. Він протиснувся в отвір і пішов до ліфта, навіть не обернувшись.
Жанна зачинила за ним двері та клацнула замком.
Через тиждень вона викликала майстра та змінила серцевину замку, – про всяк випадок. З’ясовувати стосунки Роман не приїхав.
Від спільних знайомих Жанна дізналася, що “проєкт із ночівлями” зачинився вже на п’ятий день спільного проживання.
Виявилося, що годувати дорослого чоловіка щодня м’ясом власним коштом, та слухати про завали на роботі молода муза була зовсім не готова. Натхнення швидко скінчилося.
Роман тимчасово переїхав до якогось друга на орендовану квартиру. А Жанна вперше за пів року виспалася. У порожній, але тихій квартирі, де більше ніхто не вигадував казки про сервери, що впали, та про системного адміністратора Миколу…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
