– Ларисо, та дай дітям спокій, що ти вічно до них чіпляєшся? – роздратовано говорив В’ячеслав Семенович дружині. – Вони життя своє будують! Тим паче, що Олександра зовсім нещодавно батьків втратила! Не треба до них лізти!
– Ось я тебе забула спитати, так? Ти ж не можеш грошей накопичити на те, щоб ми повністю вдома ремонт зробили!
– А що тобі в нас дома не подобається? Я не розумію! Ми два роки тому повністю всі кімнати та кухню переробляли! Що тобі ще треба?
– А ти був у наших сусідів? Бачив, який ремонт діти їм зробили? Там тепер не квартира, а палац! А ми що, гірше, чи що? – заперечила чоловікові Лариса Павлівна.
– То навіщо нам під них підлаштовуватись? В нас своя сім’я, у них своя! Якщо їм діти такий ремонт зробили, то привід був, або просто заробляють добре… Я не знаю! Та й узагалі, яка різниця? Ми ж не вони!
– Та ти що кажеш! А я втомилася все життя бути на других ролях серед родичів, серед сусідів! Знаєш, як це прикро? Та звідки тобі це знати? Тобі ж завжди начхати на чужу думку, ти в нас вище цього!
– Саме так! Вище!
– А от я хочу, щоб ми були кращими за всіх інших, хоча б раз у житті! Хоч у чомусь!
– Ларисо, та нікому немає жодного діла, що в нас тут удома, і як ми живемо! Розумієш? Нікому! Ти когось із сусідів сюди приводиш? Ні! То навіщо все це? – не розумів дружину В’ячеслав Семенович. – Та й родичі майже не приїжджають до нас, бо у всіх своє життя! Вони не мають часу на це, а ти…
– Ось якщо в нас буде вдома все так, як я хочу – приводитиму! І родичі їздитимуть!
– Ага, ще плату за екскурсії брати не забудь потім! – махнув рукою на дружину він.
– Не забуду! І з тобою ділитися не буду! – Вирішила вона його вразити.
– Я дивлюся, ти, стара, зовсім кукухою вже поїхала… Так?
– Та йди ти, Славо! Просто ти мене не розумієш, і ніколи не розумів, – намагаючись видавити із себе уявні сльози, сказала Лариса Павлівна.
Коли В’ячеслав Семенович наступного дня пішов на роботу, його дружина зателефонувала своїй невістці:
– Сашенька, вітаю, красуне моя!
– Добрий день, Ларисо Павлівно, – Відповіла дівчина, трохи забарившись, бо вона такого вітання від свекрухи ніколи раніше не чула.
– Ой, та що одразу «Ларисо Павлівно»? Тобі б мене час уже й «мамою» називати, люба!
– Ось як? – Ще більше здивувалася Олександра. – А, як на мене, залишімо все, як було, та й мама в мене тільки одна була! І її ніхто не може замінити.
– Гаразд, гаразд! Вибач! Не хотіла тебе образити цим.
– Ви не образили просто: не треба! – відповіла Саша.
– Ви з Кирилом чим сьогодні ввечері планували зайнятися?
– Та нічим… Кирило поїде після обіду на об’єкт, там якісь неполадки сталися, і йому треба виправити. А повернеться він тільки вночі!
– Та ти що? Як вдало вийшло!
– Вдало? – не розуміла дівчина цих вигуків.
– Ну, так! Слави ж сьогодні теж удома не буде! Він на добу сьогодні заступив! Ось я й подумала, чи не влаштувати нам жіночий вечір?
– Ви серйозно?
– Звичайно! Ми з тобою так мало часу вдвох проводили, от я й вирішила це все надолужити!
– Це, звичайно, дуже втішна пропозиція, але… Я, напевно, відмовлюся, Ларисо Павлівно!
– Ну чого ти, люба? Сидітимеш весь вечір удома одна, без чоловіка? Це ж…
– Мені цілком нормально одній, якщо раптом стане сумно, і не буде чим зайнятися, я завжди можу подрузі подзвонити! Але сьогодні я цього не планую, бо візьму з собою документи додому, попрацюю!
– Та ти що? На роботі працювати, ще й удома? Ти зовсім себе не бережеш, Сашенько!
– Дякую ще раз за пропозицію, Ларисо Павлівно, але якось іншим разом, добре?
– Ну, як скажеш! Якщо що, ця пропозиція для тебе в силі, люба! Наші двері для тебе завжди відчинені!
– Дякую. Ну, я працювати піду, а то справ ще багато, – невпевнено сказала вона.
– Так-так! Звичайно, біжи! Бувай!
– До побачення!
Саша поклала слухавку, і з хвилину ще просто дивилася на телефон, не розуміючи, що це було. Зазвичай її свекруха не виявляла до неї абсолютно ніякого інтересу, а тут… Але довго про це думати вона не хотіла, тож почала працювати.
А ось Лариса Павлівна злилася на невістку, що такий добрий момент зірвався. Вона хотіла сьогодні до неї максимально підлеститися, а потім переконати, що у квартирі свекрухи потрібен капітальний ремонт.
Але не доля, а отже, вона вирішила, треба буде діяти через сина. Головне, щоб її чоловік, В’ячеслав Семенович, не втручався у її маніпуляцію. І, якщо їй ніхто не заважатиме, вона не тільки ремонт новий собі зробить, а ще й машину їй куплять, щоб сусіди від заздрощів лікті собі кусали.
Через тиждень після цієї розмови Лариса Павлівна поїхала на роботу до сина, якраз до обідньої перерви, вона спеціально випитала у нього кілька днів тому, коли в нього обід.
Додому вона не хотіла звати Кирила, бо сьогодні у чоловіка був вихідний, і він точно суперечитиме дружині, а Кирило завжди більше слухав батька, тож Лариса Павлівна подбала про те, щоб жодних перешкод сьогодні вже точно не було.
Як тільки вона підійшла до офісу сина, де він працював інженером, вона зателефонувала йому:
– Кирюшо, синку, привіт! Ти не на обіді випадково?
– Привіт, ма! Хвилин за десять піду, а що? – Запитав він у відповідь.
– Та я ось тут поряд з твоєю роботою, думала, разом сходимо кудись!
– Краще б ти мені чогось домашнього, в такому разі, привезла! – усміхнувся він.
– Ну я ж не планувала тут опинитися сьогодні, так що, тільки кудись можемо сходити! – Почала вона виправдовуватися.
– Та я зрозумів, мамо! Просто забув сьогодні обід, який мені Саша ще вчора ввечері зібрала, а всі ці кав’ярні вже…
– Зрозуміла тебе, любий! Ну давай просто виберемо що-небудь із домашньою кухнею тоді?
– Як варіант! Але тут в окрузі такого немає! Це кудись треба їхати!
– Виходь, і щось придумаємо!
Кирило вийшов з офісу за п’ять хвилин після розмови з матір’ю, вони сіли в його машину, і поїхали в один маленький ресторанчик, який він знайшов в інтернеті, поки виходив з будівлі.
– То що тебе привело сюди? Тут же немає жодних крамниць в окрузі! – вирішив дізнатися Кирило у матері.
– Та я … До подруги в гості ходила, вона тут недалеко живе, от і вирішила одразу і з тобою побачитись! А то ти ж не заїжджаєш зараз, то на роботі постійно, то з дружиною, – пояснила йому мати.
– Вона вже більш-менш прийшла до тями після похорону, після всієї цієї канителі з документами, зі спадщиною, але я все одно хочу більше з нею бути, – якось сумно сказав Кирило. – Тільки ось вона останнім часом більше хоче одна бути.
– Дай їй час, синку, така оказія сталася …
– Я знаю, мамо, просто намагаюся їй якось допомогти!
– А як ти їй допоможеш? Ти ж нічого не виправиш, та й це неможливо, в принципі!
Далі до ресторанчика вони їхали майже мовчки, обмінюючись лише банальними фразами. Приїхали, зробили замовлення, і після деякої мовчанки Лариса Павлівна несподівано вигукнула:
– Кирило, я знаю!
– Що? – не зрозумів він. – Що ти знаєш?
– Як можна Саші допомогти! Це, звичайно, трохи радикально буде, але так ти зможеш і їй допомогти, позбавити її сумних спогадів, і нам з твоїм татом відразу!
– Я взагалі тебе не розумію, мам! Що ти маєш на увазі?
– Та про Сашу твою! Ти ж мені ще в машині сказав, що хочеш їй допомогти, а як не знаєш! Так ось, я вигадала! – раділа Лариса Павлівна.
– І як же? – із сумнівом запитав її син.
– А що, як продати квартиру її батьків? Вони ж їй в спадщину її залишили, так? – Запитала вона, але, не чекаючи відповіді від здивованого сина, вона продовжила.
– Продайте цю квартиру, щоб нічого не нагадувало про покійних, і половина поганих думок у неї вивітриться! Вона стане колишньою, якою ти її пам’ятаєш і знаєш!
– Ти зараз серйозно, мам? – з сумнівом, що плавно переходить в обурення, запитав Кирило.
– Звісно, серйозно, рідний! Я ж не просто так це тут говорю!
– А в мене ось таке почуття, що ти не в собі, мам, і несеш повну нісенітницю!
– Чому це? Що поганого у моїй пропозиції? Мені здається, це найправильніший вихід у вашій ситуації! А що тобі тут не подобається?
– А на гроші, вторговані за квартиру, ви могли б допомогти нам з твоїм батьком ремонт у квартирі зробити капітальний, бо сам знаєш, як ми живемо!
– Зарплати та пенсії батька ні на що майже не вистачає! Ну і … Якщо хочете, Саші можна машину купити, щоб вона на автобусі на роботу не їздила, а то ж вона повертається пізно цими темними вулицями!
– Вам квартира не потрібна друга! Вас свати забезпечили цим щастям, не треба ні іпотеки брати, ні кредитів! Бачиш? Усі будуть у виграші! – Затараторила вона від хвилювання, не даючи Кирилові й слова вставити, поки не висловить все, що в неї в голові накопичилося.
– Так от виходить, що?
– Що виходить? – Не зрозуміла вона.
– Ти вирішила коштом Саші себе забезпечити?
– Чому одразу так, синку? Просто… Сам подумай, тут усі були б у плюсі, і ви, і ми! А ми ж твої батьки! Ти, як син, допомагати нам маєш, ми ж тебе ростили, виховували! – Знову почала вона швидко говорити.
– Ось воно як? А я вам мало допомагав, чи що? Я майже всі свої перші зарплати витрачав на вас із батьком, на побут, батькові машину поміняв! А ти тут ось які пісні заспівала тепер! Я вам винен!
– Кирило, ну що ти одразу все так сприймаєш? Я просто, як краще хочу! Нічого такого кримінального тобі не сказала, а ти починаєш тут на мене наїжджати, ні з того ні з сього.
– Та тому, що ти маячню несеш, мамо! Розумієш?
– Я з тобою тут докорінно не згодна! Я намагаюся знайти рішення, яке підійде всім, і вам, і нам, а ти…
– Ні, мамо, ми не будемо продавати квартиру батьків моєї дружини, щоб потішити твоє самолюбство! – категорично сказав їй син.
– Якщо ти так хочеш цей ремонт, яким вже батька дістала, то сама вийди й попрацюй! А то ти ні гривні за все життя не заробила, зате завжди намагаєшся залізти в чужі гаманці!
– Це не так, Кирило!
– Не так? Як тоді? Ану, розкажи! – награно зацікавився син.
– Я просто хочу… Я втомилася… Я…
– Чого тихочеш? Чому ти втомилася? Від того, що в когось є те, чого не маєш ти? Чи через те, що ти не можеш, як тобі хочеться, маніпулювати іншими людьми для своєї вигоди? Так? – накинувся на матір Кирило.
– Навіщо ти так, синку? Я ж твоя мама!
– Знаєш, у мене іноді таке почуття буває, що я тобі не рідний, мамо! – трохи заспокоївся він. – Це буває ось у такі моменти, як зараз! Тому що те, що ти зараз мені запропонувала, могла придумати лише якась чужа тітка, якій абсолютно начхати на сина та його дружину!
– Ні! Кирюша! Це зовсім не так!
Але син її вже не слухав, він покликав офіціанта, розрахувався за замовлення, і вже збирався виходити з ресторанчика, але зупинився, і сказав матері прямо в обличчя:
– І в Олександри є машина! Я їй вже купив! Але, якби ти була така любляча і дбайлива мати, а не жінка, яка тільки вигоду з усіх мати хоче, ти б це вже давно знала! – Сказав він, і вийшов.
Після цієї розмови з матір’ю Кирило більше року з нею не спілкувався, скидав усі її дзвінки, повідомлення читав, але не відповідав на них. Дружині порадив робити те саме. Хоча він не розповів їй, що саме хотіла провернути його мати, але вона і без цього послухала його пораду.
Спілкувалися вони обоє тільки з батьком Кирила, В’ячеславом Семеновичем, бо він був дуже добрий чоловік, справедливий, чесний, і ніколи не намагався від сина отримати якусь вигоду.
Спілкуватися з матір’ю Кирило почав тільки після того, як вона захворіла, але спілкувався не так, як раніше. Через свою меркантильність, жадібність, та підступність, вона для нього стала майже чужою людиною.
Бо рідна так би ніколи не вчинила! Але це не означало, що він не допомагатиме їй у годину потреби. Реальної потреби, а не тієї, яка потрібна для пилу в очі оточуючим…
