– Ні, мамо, не все, ти маєш знову поговорити з Наталкою! Нам на весілля потрібна машина, а путівку вони можуть засунути собі в одне місце! – кричала Христина

– Тетяно Володимирівно, для Христини та Андрія у нас чудовий подарунок, а саме, путівка до Туреччини на сім днів! – голосно промовила Наталка.

– І все? – фиркнула свекруха.

– Ну, якщо зважити, що Христина подарувала нам на весілля набір посуду, то наш подарунок просто шикарний. Так, і це не просто путівка, а все включено! – Додала Наталка, намагаючись підняти настрій.

– І що? – свекруха схрестила руки на грудях. – Вони що, ніколи не були в Туреччині?

– Звичайно, були, але ж це подарунок на весілля! – Наталка посміхнулася, намагаючись не показувати роздратування.

– Ах, на весілля… – свекруха закотила очі. – А я ось думаю, що справжній подарунок – це нова машина, а не ці ваші курорти. Незабаром у них підуть дітки, і автомобіль буде дуже доречним.

– Нова машина? – вигукнула Наталка. – Гаразд Христина, вона сестра чоловіка, ну цього Андрія я навіть не бачила! У нас зараз із Льошею немає таких грошей, мені здається, путівка – гідний подарунок!

– Наташо, я чудово знаю, скільки ти та мій син заробляєте, – для вас це не гроші.

– Тетяно Володимирівно, я вас зрозуміла, – спокійно сказала Наталка, намагаючись не підвищувати голосу. – Але ж ви знаєте, що ми з Льошею працюємо щосили, щоб забезпечити нашу сім’ю. І цей подарунок ми обирали із душею.

– Та що ви все про гроші та про гроші! – свекруха сплеснула руками. – Я просто хочу, щоб ви розуміли, що для них зараз важливіше.

– А ви вважаєте, ми не розуміємо? – Наталка глибоко зітхнула. – Але й ви зрозумійте нас: ми хочемо зробити щось особливе для Христини та Андрія у такий важливий день.

– Гаразд, – свекруха пом’якшала, опустивши руки. – Я просто переживаю за них. Вони такі молоді, стільки всього попереду.

– Я розумію, – Наташа кивнула. – І я також переживаю за них. Але, не будемо сваритися. Ми всі хочемо для них найкращого.

– Саме так, – свекруха посміхнулася. – Давайте просто порадіємо за них. Вони заслуговують на щастя.

Наталя теж усміхнулася, думаючи, що це питання вичерпане.

Тетяна Володимирівна поверталася додому у жахливому настрої. Христина зустріла маму просто біля порога.

– Ну що це буде: “Мазда”, “Мерседес”, “БМВ”? – З блиском в очах запитала Христина.

– Путівка до Туреччини, – тихо відповіла Тетяна Володимирівна.

Посмішка швидко зійшла з обличчя Христини.

– Як путівка до Туреччини?

– А ось так, доню!

Христина спохмурніла, її очі наповнилися подивом і легкою образою.

– Але ж це… звичайний подарунок, правда? – спитала вона тихо, намагаючись зрозуміти реакцію матері.

– Ні, не звичайний, – зітхнула Тетяна Володимирівна, відчуваючи, як усередині підіймається роздратування.

– Це подарунок на ваше весілля. В такий важливий день Льоша з Наталкою вирішили, що ви заслуговуєте чогось особливого.

Христина прикусила губу, намагаючись стримати емоції. Вона завжди вважала, що мати буде завжди за неї, але зараз її слова звучали холодно та відсторонено.

– А чому Наташа та Льоша не спитали нас? – поцікавилася вона, намагаючись не підвищувати голосу.

– Ми розраховували на машину, будували плани на майбутнє. І тепер ти кажеш мені, що я маю бути щасливою отримати путівку?

Тетяна Володимирівна відчула, як усередині все стислося. Вона не очікувала такої реакції від дочки.

– Доню, вони просто хотіли зробити щось приємне для вас. Я не думала, що це буде сприйнято так… – почала вона, але Христина перервала її.

– Мамо, зрозумій, для нас зараз важливіша машина. Ми хочемо створити сім’ю, а для цього потрібний надійний автомобіль. А путівка… Це добре, звичайно, але це не те, що ми очікували.

– Доню, я зробила все, що могла.

– Ні, мамо, не все, ти маєш знову поговорити з Наталкою! Нам потрібна машина, а путівку вони можуть засунути собі в одне місце! – кричала Христина.

Тетяна Володимирівна відчула, як по щоках починають котитися сльози. Вона не чекала від своєї дочки такої різкості. У її голові крутилися думки: Що я зробила не так? Чому вона не розуміє мене?

– Христино, ти зараз кажеш жахливі речі. Я не можу просто взяти й знову поговорити з Наталкою. Вони придбали подарунок від щирого серця, а ти так говориш про них. Це неправильно, – тихо промовила Тетяна Володимирівна, намагаючись не заплакати.

Христина на мить завмерла, усвідомивши, що її слова зачепили матір. Вона глибоко зітхнула і спробувала заспокоїтись.

– Мамо, я не хотіла тебе образити. Я просто… Я не знаю, як нам тепер бути. Ми з Андрієм так чекали на машину, а тепер виходить, що ми залишилися ні з чим?

– Христино, розумієш, у житті не завжди все йде за планом. Іноді ми отримуємо те, на що не очікували, але це не робить подарунок менш цінним.

– Це просто інший спосіб висловити своє кохання і турботу, – Тетяна Володимирівна спробувала пояснити свою думку, але її голос тремтів від образи.

Христина відчула, як у ній підіймається хвиля сорому. Вона не хотіла сваритися з матір’ю, але її емоції взяли гору.

– Мамо, я розумію, що вони хотіли якнайкраще. Просто… Я не знаю, як тепер це пояснити Андрію. Він буде засмучений.

– Доню, поговори з ним. Поясни ситуацію. Він повинен зрозуміти, що це лише подарунок, і він не повинен ставати приводом наших розбіжностей.

– Ми всі хочемо для вас найкращого, – Тетяна Володимирівна намагалася говорити спокійно, але її голос все ще був сповнений емоцій.

– Добре, мамо. Я поговорю з Андрієм, а ти ще раз поговориш із Наталкою та Льошею. Мама, вони повинні зрозуміти, що нам потрібна машина, у них є гроші, ми обидві про це знаємо.

Наступного дня Тетяна Володимирівна знову стояла на порозі будинку сина та невістки.

– Що, знову? – Запитала Наталка, коли відчинила двері.

– Я тебе довго не затримаю.

Свекруха зайшла до передпокою з опущеною головою.

– Наталя, Христина влаштувала істерику, їм потрібна машина.

– Тетяно Володимирівно, Христина просто розпещена дівчинка, яка ще не знає, як важко заробляти гроші.

– А Льоша вдома? – тихо спитала свекруха, вона сподівалася на підтримку сина.

– Льоша буде пізно. Він також вважає, що путівка для таких молодих людей – чудовий подарунок.

– Що мені сказати Христині?

– На машину нехай заробляють самі! – голосно промовила Наталка, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Через два тижні у ресторані на околиці Полтави було накрито шикарний стіл. У центрі сиділи Христина та Андрій. Гостей було небагато, тільки найближчі родичі та друзі.

Тетяна Володимирівна сиділа далеко від дочки, Христина сама цього захотіла. Вона так і не пробачила мамі за те, що та так і не “витрусила” з сина та невістки для них машину.

Наталки та Льоші не було серед гостей, Христина відкликала для них запрошення. Вони були в іншому місці на березі Середземного моря.

У розпал оксамитового сезону у них на руках зненацька з’явилася путівка до Туреччини, на двох людей. Христина кинула її прямо Наталці в обличчя! Мабуть, медовий місяць у рідній Полтаві куди цікавіший…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.