– Їй три роки, так? – напружено поцікавився Матвій, дивлячись на сплячу дитину.
– Так, нещодавно виповнилося, – Марина ласкаво погладила дівчинку по голові й сумно зітхнула. – У такому юному віці втратити батьків… Що може бути страшніше, я навіть уявити не можу.
– Ось тут я з тобою згоден, – чоловік поводився досить дивно. Він ніби був згоден з рішенням дружини й не висловлювався особливо проти, але при цьому на нещасну дитину він дивився без особливого співчуття, навіть з нотками зневаги.
– Ну, з іншого боку, у такому віці їй набагато легше пристосуватися до нових умов життя. Тим більше тебе вона знає дуже добре.
– Знає, – погодилася Марина. – Але хіба я можу замінити їй матір? Я лише тітка, яка відвідувала її раз на пару місяців. І Єві буде дуже важко!
– Я повністю впевнена, що перші кілька днів, а то й тижнів, вона тільки й буде, що плакати й звати маму. І не поясниш такій крихті, що мами більше немає.
– Нічого, звикне, – тон Матвія був досить байдужим. Він одразу попередив дружину, що не відчуває захоплення від необхідності брати за доньку зовсім чужу дитину.
Але погодився палиці у колеса не ставити. – Іншим варіантом для неї став би дитячий будинок, і їй там сподобалося б набагато менше, ніж у сім’ї. Адже, як виявилось, вона більше нікому із родичів не потрібна.
– Не кажи нісенітниці! – Марина розлютилася. Прямо зараз чоловік натякав, що вся її рідня – байдужі та черстві люди.
– Мама б із великим задоволенням забрала дівчинку до себе! Ну ти ж розумієш, що з її захворюваннями та доходом в одну пенсію дитину б їй ніхто не віддав! Матвію, я не розумію, невже ти так проти мого рішення? Тоді чому мовчав раніше?
– Ну, не те щоб я проти був. Просто для мене це чужа дитина, – чесно відповів чоловік. – Я не впевнений, що зможу полюбити її, як свою дочку, от і все.
– А тебе ніхто й не змушує, – з полегшенням видихнула Марина. Вона вже встигла налякатися, що чоловік поверне назад.
– Просто будь з нею ласкавим. Маленька пережила дуже багато за такий короткий термін. Про більше тебе ніхто й не просить!
– Я не прошу тебе стати для неї батьком. Можливо, через якийсь час ти сам прийдеш до цього, але змушувати тебе я не буду.
– Подивимося.
Матвій щиро намагався прийняти дитину. Він розумів, що дівчинка ні в чому не винна. Біляве, блакитнооке янголятко викликало найсвітліші почуття.
Якби ця дівчинка була його рідною донькою, він був би від неї без розуму і виконував усі її забаганки, навіть найменші. Але, дивлячись на Єву, він бачив зовсім іншу людину. Її матір.
Даша була його першим і єдиним коханням. Матвій ледь не збожеволів від бажання назвати цю дівчину своєю дружиною, але на жаль…
Вона його почуттів не поділяла. Він був лише черговим залицяльником. Симпатичним, ввічливим, але при цьому – абсолютно не перспективним.
Що в нього було за душею? Та нічого, загалом. Він не мав власної квартири, машини, гарної роботи зі стабільним доходом.
Він навіть не мав батька бізнесмена! Даша його, як кандидата в чоловіки, не розглядала зовсім. Про що й не посоромилася сказати прилюдно.
Матвій був злий. Ні, не так. Матвій був лютий! Даша його просто зганьбила! Ну що заважало їй відмовити якось м’якше? Та над ним потім усі знайомі сміялися, мовляв, дивися на кого замахнувся! На першу красуню інституту.
І саме тоді йому на шляху зустрічалася Марина. Молодша сестра Даші. Мила дівчина дивилася на нього закоханими очима і була готова заради нього на все.
І Матвій не збирався відмовлятися від такого подарунка долі! Адже таким чином він завжди буде поруч із Дашею, і все життя мститиметься їй за відмову через улюблену сестричку.
З того часу минуло вже вісім років. Шлюб із Мариною виявився досить рівним, спокійним та безнапасним.
Єдине, що затьмарювало їх життя – це відсутність дітей. На жаль, у дівчини були великі проблеми з цієї частини, давалася взнаки аварія, в яку Марина потрапила в підлітковому віці.
В принципі, Матвій дітей не надто й хотів, насолоджуючись спокійним життям. Просто йому подобалося змушувати дружину почуватися неповноцінною.
Він чудово розумів, що скаржитися і плакатися вона побіжить до Даші! А та почне переживати за сестру й обов’язково йому зателефонує, щоб висловити своє обурення.
Ці розмови надзвичайно подобалися чоловікові. Адже Даша просила його бути з сестрою поблажливішим.
Та вона практично благала припинити чинити на дівчину тиск на тему дітей! І це було просто чудово. Даша його благає… Самолюбство чоловіка квітло від задоволення.
А потім ці дзвінки стали рідшими. Даша вийшла заміж та поїхала за багато кілометрів від рідного міста. Там у неї з’явилася дитина, чарівна дівчинка Єва, яка була просто копією матері.
У майбутньому вона обіцяла вирости такою ж красунею. І хоч Даша продовжувала турбуватися про сестру, своя сім’я стала їй набагато важливішою.
Так що тепер нотації Матвію читала мати дівчат, а це йому не особливо подобалося, так що розмови про спадкоємців він волів відкласти до кращих часів.
А тут, як сніг на голову, новина! Дарії з чоловіком не стало, а їхня маленька донька залишилася на світі зовсім одна!
Марина, тільки-но почувши цю страшну новину, твердо заявила чоловікові, що збирається взяти дівчинку за дочку. Напевно, вперше в житті вона висловила свою думку і навіть не стала слухати відмовки чоловіка.
– Вибач, але, якщо ти не згоден з моїм рішенням, ми можемо розлучитися. Єва житиме зі мною! Дівчинка не заслужила дитячого будинку, вона і так дуже багато пережила у своєму житті.
Матвій лише плечима знизав. Розлучатися він не збирався, його надто влаштовувало їхнє сімейне життя, де він був господарем становища.
Усі його побажання негайно виконувалися, вдома була чистота, їжа тішила своєю різноманітністю. А найголовніше – дружина була покірна та мила. Навіщо з такою розлучатися?
Ця нещасна дівчинка була єдиним вибриком дружини, і то після його згоди забрати дитину, Марина знову стала ідеальною дружиною, яка проти слова чоловіка і кроку не ступить…
– Залишімо Єву з твоєю матір’ю, а самі поїдемо, відпочинемо.
Матвієві дуже набридло бачити, що маленька дитина перетягує на себе всю увагу його дружини. Так, дитина перенесла страшну подію, але це ж не означає, що весь світ повинен крутитися навколо неї, так?
– Не думаю, що це добрий варіант. Єва щойно припинила плакати ночами. Навіть кілька днів у чужому будинку буде для неї сильним стресом.
– Ну, так нехай твоя мама поживе в нашій квартирі, – наполягав чоловік. – Мій друг кличе нас на дачу. Пару днів у хорошій компанії, де немає дітей, де не торкаються жодних серйозних тем. Поїхали, відпочинемо! Тільки ми з тобою.
– Не зараз. Можливо, за кілька місяців, – Марина була налаштована рішуче. Відпочити вони ще встигнуть, зараз головне – допомогти дитині.
– Ну, як знаєш! – роздратовано вигукнув чоловік. – У такому разі я поїду сам.
Дівчина ображено підібгала губи, але стверджувально кивнула. Матвій має право відпочити. Він має право провести час із друзями. Та й вона обіцяла, що з появою Єви їхнє життя сильно не зміниться.
Додому чоловік повернувся ввечері у неділю. Він був задоволений, відпочив, навіть до Єви поставився досить прихильно – приділив їй цілу годину свого дорогоцінного часу, прочитавши пару казок.
Марина з боязкою надією дивилася на все це. Невже Матвій прийняв Єву? Он, як добре вони разом виглядають!
Надії дівчата не справдилися. Вже наступного ранку Матвій знову дивився на дівчинку, як на порожнє місце. Він став часто дратуватися та затримуватися на роботі.
Ішов час. Чоловік з кожним днем ставав все холоднішим, подружжя стало часто сваритися. Справа доходила до того, що Марина збирала речі, та їхала до матері на кілька днів.
– Боюся, щоб Єва не стала причиною вашого розлучення, – хитала головою мати. – Твоєму чоловікові явно не до вподоби наявність у вашому будинку маленької дитини.
– Він же сам хотів! Упродовж останніх п’яти років він постійно говорив про дітей! – Дівчина була розгублена. – Так, я розумію, Єва не рідна, але все ж таки…
– Боюся, проблема в іншому. Єва на матір схожа. Той самий погляд, ті ж кучері… а Матвій Дашу за відмову так і не пробачив. Можливо, він просто на підсвідомому рівні відштовхує дівчинку.
– І що робити? Від Єви я не відмовлюсь! – палко вигукнула Марина. – Дівчинка не заслужила такої зради, вона тільки-но до мене звикла!
– Може, я заберу Єву до себе? – обережно промовила Людмила. – А ти приходитимеш до нас у гості? Може, тоді Матвій заспокоїться? А то дивись, ти справді чоловіка втратиш!
– Ні! Єва залишиться зі мною, це навіть не обговорюється! – Сказала, як відрізала Марина. – Ти ж знаєш, що я навряд чи колись зможу мати дітей! До дівчинки я щиро прив’язалася, і вважаю її своєю дочкою.
– Але Матвій…
– Матвій доросла людина, він сам вирішить, що для нього важливіше. Якщо він вирішить розлучитися – що ж, така наша доля. У будь-якому разі, мені чудово відомо, чому він вибрав саме мене!
– Лише тому, що Даша йому відмовила! Мене він ніколи не любив так сильно, як її… Швидше, він просто дозволяв мені любити себе.
Людмилі не було чим втішити дочку. Матвій і справді не відчував сильних почуттів до дружини, і це було видно всім.
Шлюб зберігався лише тому, що Марині вистачало тих крихт симпатії, що діставалися їй від чоловіка. Що ж, можливо, так буде навіть краще.
Можливо, звільнившись від чоловіка, вона нарешті знайде собі людину, яка щиро любитиме її та маленьку Єву, яка так потребує душевного тепла…
– Мені набридло! Ти весь час проводиш із Євою, ніби мене тут не існує!
Матвія вистачило лише на пів року. Тепер він припинив бути головною особою в їх сім’ї, а увага дружини змістилася на маленьку дівчинку.
Чоловіка це категорично не влаштовувало! Він хотів, щоб усе крутилося довкола нього! А тут такий ляпас…
– Що тебе не влаштовує? – спокійно поцікавилася Марина, наливаючи дочці какао.
– Все! Мене все не влаштовує! Нехай твоя мати забере це дівчисько, сил моїх більше нема!
– Ну, а що ти хотів, коли просив у мене дитину? І це при тому, що Єва вже досить велика дівчинка і не потребує моєї постійної уваги. А уяви, було б немовля…
– Мені взагалі діти не потрібні!
– Ну, я так і зрозуміла з твоєї поведінки в останні пів року. Але міняти я нічого не збираюся. Якщо тобі щось не подобається… Що ж, ти вільний подати на розлучення.
– Та із задоволенням! – Матвій остаточно вийшов із себе. Його звичне життя руйнувалося і все через кого? Через маленьке дівчисько, через дитину Даші!
– Думаєш, я іншу не знайду? Та без проблем, варто тільки свиснути, натовп набіжить! А ось ти… Ти, з чужою дитиною на руках, кому ти будеш потрібна?
– Та вже знайдеться гідний чоловік, який не вважатиме маленьку дитину на заваді, не переймайся, – Марина зовсім не хвилювалася.
Для себе вона вже вирішила. – А як і не знайдеться… Не біда. Я чудово проживу сама. Натомість у мене буде дочка. Нині – саме вона є центром мого життя.
Матвій з такою зневагою змиритися не зміг, а тому зібрав речі та пішов. Квартира належала Марині, на неї він не міг претендувати, а спільного майна у них не було.
Матвій так більше й не одружився. У нього були романи, але довго вони не тривали, дівчатам не подобалася його поведінка, та вимога вважати себе центром всесвіту.
А ось у Марини з Євою все склалося дуже вдало. Дівчина вийшла заміж за прекрасного чоловіка, який мав двойко своїх хлопчаків.
Єву він любив, називав принцесою і нещадно балував. Тож, не кажи гоп, доки не перескочиш… Я слушно міркую?
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
