Зазвичай у всіх оповіданнях про невістку фігурує свекруха – зла та недалека тітка. Виводить причіпками симпатичну не місцеву дівчину.
– Понаїхали фіг знає, звідки, – виключно з однією метою, щоб відвести її дорогого синочка і відцюкати житлоплощу, що не належить їй.
І причіпки у неї – теж прості та тупі: скрізь пил, білизна не прасована, борщ не смачний.
А свекор – перебуває повністю в роботі та витає в емпіреях вченості. Або – підкаблучник.
Але обидва – цілком згодні зі своєю коханою дружиною:
– Як ти скажеш, так і буде, люба! Тільки мене, будь ласка, не чіпай, бо я тут чаклую над напоєм із дейтерію…
Владі пощастило набагато менше: до свекрухи приєднався й свекор. Точніше, це вона приєдналася до чоловіка, який йшов попереду «планети всієї» у жовтій майці лідера. Та й спробувала б вона цього не зробити: загнобив би!
Тут все було набагато витонченішим.
– Чому б тобі не змінити професію? – чіплявся тато чоловіка.
– А ця чим погана? – щиро дивувалася дівчина, яка працювала вчителькою початкових класів. І, до речі, здобула вищу освіту.
– Ну як? – поблажливо посміхався свекор. – Надто примітивно!
– Примітивно для кого? – Не поступалася невістка. Яка, за логікою речей, мала заткнутися і слухати мудрі поради мовчки.
– Взагалі! – Після невеликого мовчання промовив Анатолій Петрович.
– Я так не думаю! – Не поступалася Влада, що «понаїхала». – Не всім же бути розробниками штучного інтелекту!
– До речі, вашому синові моя професія подобається! Сам Ігор теж зірок з неба не хапає! Тож ми – дві примітивні людини, які знайшли одна одну! Хіба ж не так?
– От стерво яка! – думав розлючений тато. – Ні, щоб промовчати, коли свекор зауваження робить! Ще й огризається!
– Хрін тобі, а не мовчання ягнят! – Своєю чергою, думала розумна Влада. – Теж мені – Макаренко! Можна подумати, що ви чогось досягли у житті!
– Сам ти хто, дядько? І не чекай, що я слідуватиму твоїм недолугим порадам!
Батьки чоловіка були звичайними людьми: мама сиділа на невеликому окладі десь у відділі кадрів, тато викладав історію в інституті. І навіть не був кандидатом історичних наук.
Коротше, – не бозна-що. Але чомусь обидва думали, що в них все гаразд. І так було у всьому.
Свекруха теж намагалася лізти, але не часто: мабуть, розуміла, що два порадники на одну невістку – явний перебір.
Ігор ставився до всього з розумінням та поблажливістю: це ж були його батьки! Але завжди заступався за дружину – цього було в нього не відібрати:
– Мамо, тату – може, годі вже?
– Як це годі? Вони тільки почали!
А Влада завжди реагувала однозначно: звично огризалася і нічого не брала до уваги!
Скажеш їй, що скрізь пилюка і що? Та нічого: наступного разу пилу – ще більше! Ніби навмисне. Ну хіба не стерво?
Коли в пари народ ився син – гарненький Славко, “бабодіди” не вгамувалися, як можна було очікувати. А активізувалися – лише вже в іншому, несподіваному напрямку.
Але мета негативу залишилася незмінною: всі їхні дії були спрямовані, як і раніше, проти невістки – гарненької Влади.
Свекри стали висловлювати підозри, що онук – не в їхню породу. Ні, це було не прямо: мовляв, нагуляла, дитину!
Все було якось побіжно, мигцем, чи що. Але, найчастіше, саме таке, мимохідь упущене зауваження, стає тригером руйнівного процесу. І діє набагато сильніше прямо висловленої підозри.
– А вушка-то у малюка не наші! – помітив в один зі своїх приходів тато Толя, дивлячись на Славку.
– А чиї? – прямо спитала Влада, якій все стало набридати. – Ви не соромтеся, Анатолію Петровичу – тут усі свої. То чиї вушка?
Свекри глибокодумно мовчали: мовляв, сама знаєш! І потім на короткий час затикалися та не вентилювали цю тему.
А потім – по новому:
– У нашому роді таких брів не було! – казала через пару тижнів «любляча» бабуся.
– Нічого, виросте, намалює собі, які треба! – не поступалася «шкідливістю» невістка, яка і раніше не спускала свекрам жодного зауваження. А тепер, коли це стало стосуватися коханого синочка, і поготів.
– Мамо, тату – ну які брови? – вступав у розмову Ігор. – Це вже ні в які ворота не лізе! Дитині лише кілька місяців – все може ще змінитися!
А крім вушок і брів існувала сила-силенна всього іншого, яке теж не було схоже на рід Щербакових!
І нігтики були не ті. І дві маківки, яких у їхньому роді не було:
– Ось – у мене та батька – одна. І в Ігоря – теж! І не та форма стопи.
– Тату, ну яка у піврічної дитини може бути форма стопи? – жалілася своєму батькові Влада. – Він же ще не ходить, стопа не сформувалася – у нього поки що вроджена плоскостопість! Невже вони такі недолугі, га?
– Є такі люди, яким добре, коли іншим погано! – намагався знайти пояснення того, що відбувається, тато. – Мені дуже подобається твій чоловік, але щодо його батьків у мене є сумніви.
– А чого вони, власне, хочуть? Ну не просто так це все починається! Повинна бути якась мета!
– А вони борються за чистоту взагалі, та чистоту роду зокрема! – сказала дочка. – І на їхню думку, тепер їхній рід – недостатньо чистий!
– Це що виходить, що Славка – не від Ігоря, чи що? – здивувався він.
– Ну, так! – кивнула Влада. – Виходить так.
– А з вухами взагалі замучив! – продовжила донька. – Мовляв, вушка у Славки не схожі на вуха Ігоря! А що у самого свекра з Ігорем теж вони різні – то норма!
– Так? – замислився тато і запропонував, – а ти зроби заразом ще один тест – на спорідненість між Ігорем і самим Анатолієм Петровичем.
– Це ще навіщо? – здивувалася Влада. – Не думаєш же ти…
– Ні, звичайно! Але чому б не перевірити? Гроші я дам! – заспокоїв батько.
– До того ж таких людей треба тиснути на факти – розмови вони не розуміють! – продовжив тато. – Я не кажу, що Ігоря мама «нагуляла»: боронь, боже!
– Просто скажеш – ось, вуха у вас теж різні. Але Ігор, без сумніву, ваш син!
І – тестом ДНК їм по пиці: нехай заткнуться! Тому що потрібно різати, не чекаючи перитоніту. А то зжеруть тебе, дочко, як пити дати!
Тато дав гроші, Влада зібрала біоматеріал і почала чекати.
А далі все пішло не так, як очікувалося. Хоча свекор несподівано мав рацію – чистота роду була все-таки порушена!
Але виною тому виявилася зовсім не Влада – у неї якраз усе було в порядку: батьківство Ігоря становило дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотка!
А ось в Ігоря не виявилося нічого спільного з його татом. Значить, саме його «нагуляла» улюблена свекруха: ось тобі й різні вуха!
Ну, ви й пустунка, Ніно Євгенівно…
Це справило ефект виверження вулкана, – ну і мама, трясця її матері!
Та й тато теж гарний, – роги в стелю впираються, а він усе бореться за чистоту роду, наївний молдовський хлопчина! Історик хрінів…
І вигинаються обидва, як мухи на склі! Ну, нічого – зараз вона все це виправить!
Але невже свекор – не в курсі? Виходило, що так. Інакше б остерігся пертися прямо на граблі – адже він був зовсім не дурним: історія – наука не проста. І тут такий ляп…
Природно, Влада насамперед повідомила своїх батьків, та запитала, що робити?
– Чоловікові нічого не кажи – це ж який для нього буде удар! Якщо, звісно, він не в курсі! Але, гадаю, він – не в курсі: інакше б цього просто не було! – порадив тато.
– А цій «солодкій парочці» покажи результати аналізів – і нехай собі розбираються та з’ясовують, хто їм зіпсував рід, – їм тепер буде чим зайнятися!
Так дівчина й зробила. До речі, випадок представився ввечері того ж дня: приїхали люблячі бабодіди відвідати онука з «не їхніми» вухами та брівками. І знову натиснути на не вірну невістку: це ж – яке задоволення!
Ігор затримувався на роботі – це виявилося навіть на краще.
Влада навіть не стала чекати, коли вони роздягнуться. А мовчки, прямо у передпокої, дала їм подивитися результати дослідження ДНК.
Сама ж стояла і дивилася, як змінюється вираз їхніх облич та колір шкіри. Виявилося, – це дуже цікаво!
Спочатку на обличчях свекрів відбилося здивування, потім нерозуміння, потім сором у сукупності з досадою.
Свекор був шокований тим, що йому, виявляється, наставили роги й довго обманювали. Його дружина – через те, що обман розкрили.
І хто? Ця нікчемна вискочка – недалека погана вчителька! Це було вдвічі неприємно. Як так?
Напевно, не варто було так демонстративно сумніватися в цьому самому родоводі: далася їм ця чистота роду! От і накаркали…
– Нічого не хочете сказати? – ласкаво поцікавилася невістка у блідого свекра та червоної свекрухи.
– Ну, що – хто кого тут нагуляв, га? – Влада зневажливо дивилася на пару, що знітилася.
А потім запропонувала:
– А тепер їдьте додому: у вас буде що обговорити! Ігореві я нічого не скажу – це ваша таємниця. Захочете – поділитеся.
– Так, результати тесту візьміть із собою – мені це все без потреби! Але запам’ятайте: більше – жодних порад, – одразу вижену!
І їй цього разу ніхто не заперечив: свекри мовчки пішли, не дивлячись один на одного.
Що там було далі – історія замовчує. І історик також. А про робітницю відділу кадрів і говорити нема чого.
Батьки чоловіка не розлучилися. Хоча від них очікували саме цього, чистота роду була ж порушена! І борець за справедливість мав зробити якісь відповідні дії.
Але цього не сталося. Чому? А хто його знає: чужа душа – темрява. А ритися в темряві та шукати не зрозумій що, у Влади бажання не було.
Тому тато з мамою, як і раніше, приходили в гості до єдиного онука. Хоча вже не так часто. І більше мовчали.
Ні, коли грали зі Славкою, все було гаразд. Але всі причіпки та поради з боку рідні закінчилися, – документ й, справді, вплинув – тато Влади мав рацію.
– Колись, Владко, – сказав одного вечора чоловік, – що ти з ними зробила? Що ти там їм начаклувала, моя маленька фея? Це ж зовсім інші люди! Я вже всі зуби обламав, а ти одним помахом чарівної палички все залагодила!
– А це – наш маленький секрет! – Вимовила усміхнена дружина. І подумала: – Якби ти тільки знав, який…
Як ви вважаєте, слушно вчинила дружина, не повідомивши чоловіка про тест? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
