Ніхто не любить хворіти, я також. Але хочу розповісти історію, як моя хвороба зробила мене щасливою. Не сама хвороба, звичайно, а лікар, який мене вилікував. Загалом, приїхала я якось із дачі додому, було дуже спекотно, та душно.
Повернулася голодна жахливо, полізла в холодильник, а там – лише йогурт. Ну, я й ковтнула прямо із пляшки цього холодного йогурту. Розібрала сумки, потім уже приготувала собі якусь їжу, і лягла спати. Вночі, відчуваю, горло починає боліти.
Не зрозуміла спочатку, не повірила, що хворію. Жарко ж, не може бути такого. Ну, а вранці стало ще гірше, а надвечір уже й температура піднялася. У мене була відпустка, і я вирішила лікуватися вдома самостійно.
Відразу взялася полоскати горло, якісь порошки від грипу почала ковтати, але нічого не допомагало, тільки гірше ставало. Десь на третій день, у мене вже слабкість з’явилася, все навколо кружляло, мені навіть стало до туалету доходити важко. Дзвоню до поліклініки, викликаю лікаря.
Мені повідомили приблизно, о котрій лікар прийде, лежу, чекаю. І ось уже в другій половині дня приходить. Не знаю, чи через спеку, чи справді він так добре виглядав, але, коли я відчинила двері, мені здалося, що мій лікар гарний, як артист, чи навіть ангел.
Добрий доктор Айболить!
-Здрастуйте, – сказав він, – Хто тут хворий? Я вже розмовляла пошепки, але він все зрозумів, помив руки, глянув на моє горло, яке було все в гнійниках.
– Вам хто буде уколи робити? – запитав він, виписуючи рецепт.
– Мені навіть за ліками сходити нема кому, – прошепотіла я.
Він не став нічого уточнювати, чому про мене нема кому подбати, а, подумавши, оголосив:
– Так, я зараз спущусь вниз в аптеку, куплю вам ліки, уколю сам. Лежіть, лікуйтеся, полощіть горло, все, як я тут написав. Завтра, якщо зможу, прийду, а якщо не зможу, медсестру надішлю.
Я прохрипіла вдячно:
– Дякую.
Загалом він весь тиждень ходив до мене вечорами, а потім ще й продуктів купив.
Я одужала, пішла до нього на прийом до поліклініки, й принесла йому презент.
– Знаєте що, – сказав лікар, коли я йому простягла свій презент. Заберіть цю пляшку додому, а надвечір приготуйте вечерю, а я прийду до вас у гості, разом і скуштуємо.
Чомусь я навіть не здивувалася такому повороту подій. Увечері ми зустрілися у мене вдома. І справді, дегустували напій разом, розмовляли, читали один одному вірші, розповідали анекдоти, все, що могли згадати, аби довше не розлучатися.
А потім я кажу:
– Так, все, я спати, а ви, якщо хочете, залишайтеся, розстеляйте собі крісло і спіть тут, а вранці вирішимо, що далі. Більше нічого не пам’ятаю, тільки встигла дійти до свого дивана. Наступного дня прокинулася від запаху кави та яєчні, це мій лікар готував сніданок.
Я поплелась у душ. Після душу ми поснідали. А потім лікар мовчки підійшов до мене, обійняв, узяв на руки й поніс на диван. Мені було так добре в його дужих, та водночас ніжних руках, що я прошепотіла йому на вухо:
– Тримай міцніше, й не відпускай.
А він відповів:
– Ніколи.
З того часу ми разом. Можливо хтось мене осудить, можливо хтось позаздрить, хтось звинуватить, але поки що я щаслива! Треба жити сьогодні, і зараз, та користуватися шансом, який дарує доля! Чи ви зі мною не згодні?
