Сестра чоловіка вирішила розлучитися. Чоловіка вигнала, замки змінила, дітям каже, що їхній тато козел.
Свекруха навіть на захист, майже колишнього зятя, та психіки онуків встала, але сестрі наплювати. Вона почувається обдуреною!
Її чоловік, Станіслав, випивав. І добре випивав: у будні — із сусідами біля під’їзду чи на паркуванні, у вихідні — у гостях, у барах, удома. В п’ятницю ввечері, і в суботу – сто відсотків був ніякий.
Чоловікова сестра взагалі не п’є – у неї чи то непереносність, чи ще щось. Навіть на весіллі сік пила, а не ігристе, як усі інші.
Звичка Станіслава не завадила сестрі прижити від нього сина та дочку.
Вона чоловіка пиляла: за час, за гроші, за втрачені чи зіпсовані речі, за те, що постійно одна з дітьми, за вічну відсутність Станіслава вдома…
Так вони й жили: він пив, вона пиляла. Довго жили. Квартиру купили, машину купили, кілька разів відпочивати їздили.
Сталося диво — Станіслав допився до панкреатиту, його до лікарні забрали. Виписався — зовсім іншою людиною став. З пінним зав’язав, на належну дієту сів, а ще, в зал ходити почав і бігом вранці зайнявся.
– Нарешті! Почув Бог мої молитви, — плакала від щастя сестра.
Крім зали, Станіслав захопився картингом і приєднався до пейнтбольної команди колег. А ще, почав у походи ходити. Один, без сім’ї, з попутниками за оголошенням, або з новими знайомими.
Коротше, пити Станіслав перестав, але для сестри нічого не змінилося: чоловіка як не було удома, так і немає, як гроші витрачав на своє захоплення, так і витрачає – на абонементи, внески, спорядження та інше.
– Я з ним розмовляла, сказала, що так стомилася жити. Хотіла, щоб він мене почув. А що він? Ти хотіла, щоб я не пив, я не п’ю, чого тобі ще треба, жінко? – передражнила вона Станіслава.
Ще якийсь час сестра чоловіка думала. Мабуть, крапку поставив куплений Станіславом причіп, а-ля будинок на колесах. Брати в мініподорож сім’ю, він навіть не збирався. Все для себе коханого!
– Є ж тепер де жити. Купив же іграшку. Туди йому й дорога! – зі злістю говорила вона.
Ну, якщо не хоче одна людина продовжувати жити з іншою людиною? Якщо у них немає діалогу? Якщо неможливо вирішити суперечку? Розлучення. Чудовий вихід!
Але дітям говорити, що їх батько козел, це перебір! Він же любить дітей. І дітям подобалося жити із батьком.
Це не діти вирішили з батьком розлучитися, а їхня мати! Не сподобалася їй реальність, що тепер вдієш?
Я співчуваю чоловіковій сестрі! Вона так мріяла про часи, коли в житті чоловіка більше не буде місця випивці.
Планувала, як вони дачу для відпочинку куплять, басейн поставлять, батут, мангальну зону зроблять. Машину поміняти мріяла.
У квартирі ремонт зробити, бо чоловік був зайнятий пляшкою, ніколи йому було. Мріяла, що Станіслав дітьми займеться. Що вона отримала у результаті? Нічого!
З іншого боку, ніхто не повинен виправдовувати чиїсь очікування, та втілювати мрії у реальність! Дуже шкода, що для чоловіка сестри, сім’я так і залишилася на останньому місці. Мені дуже прикро!
