Ким я повинна була стати і ким стала. У своєму житті я мільйон разів переконувалася, що думати слід тільки своєю головою. Скільки разів мені говорили, що і як потрібно робити ?! А я робила по-своєму і ні на секунду про це не шкодую. І ось чому.
Ніхто не знав (скоріше, не хотів знати), про що я мрію і чого реально хочу від життя. Це знала тільки я. А хотілося мені простого жіночого щастя. Так-так, в 18 років мені не потрібні були клуби, хотіла сім’ю і домівку, створену своїми руками.
При цьому дуже добре вчилася. І ніхто з рідних і близьких не зрозумів і не підтримав мене в рішенні вийти заміж (та й вибір супутника, на їхню думку, я зробила не вірний), навчаючись на першому курсі престижного ВНЗ. У їхньому уявленні, я повинна була вчитися, вчитися і ще раз вчитися, щоб потім стільки ж працювати.
І вчитися потрібно будо неодмінно з високим науковим ступенем. А мені це було нецікаво, а висока успішність була завдяки моїй відповідальності.
Отже, закінчивши ВНЗ (хоча всі говорили, що вийшовши заміж, вчитися не зможу), я стала працювати не за фахом. Роботу свою обожнювала. Уже через кілька місяців зайняла високу керівну посаду в фірмі. Моя сім’я, тобто чоловік, все зрозумів, народився малюк.
Через 10 років після першого протистояння оточуючим, я з жахом оглядаюся назад з думками, що могла всього цього не мати, послухай я чужу думку. Я творю свою долю, своє щастя, і я вирішую, куди, з ким і коли мені йти на своєму життєвому шляху.
