Ким я повинна була стати і ким стала. У своєму житті я мільйон разів переконувалася, що думати слід тільки своєю головою. Скільки разів мені говорили, що і як потрібно робити ?! А я робила по-своєму і ні на секунду про це не шкодую. І ось чому.
Ніхто не знав (скоріше, не хотів знати), про що я мрію і чого реально хочу від життя. Це знала тільки я. А хотілося мені простого жіночого щастя. Так-так, в 18 років мені не потрібні були клуби, хотіла сім’ю і домівку, створену своїми руками.
При цьому дуже добре вчилася. І ніхто з рідних і близьких не зрозумів і не підтримав мене в рішенні вийти заміж (та й вибір супутника, на їхню думку, я зробила не вірний), навчаючись на першому курсі престижного ВНЗ. У їхньому уявленні, я повинна була вчитися, вчитися і ще раз вчитися, щоб потім стільки ж працювати.
І вчитися потрібно будо неодмінно з високим науковим ступенем. А мені це було нецікаво, а висока успішність була завдяки моїй відповідальності.
Отже, закінчивши ВНЗ (хоча всі говорили, що вийшовши заміж, вчитися не зможу), я стала працювати не за фахом. Роботу свою обожнювала. Уже через кілька місяців зайняла високу керівну посаду в фірмі. Моя сім’я, тобто чоловік, все зрозумів, народився малюк.
Через 10 років після першого протистояння оточуючим, я з жахом оглядаюся назад з думками, що могла всього цього не мати, послухай я чужу думку. Я творю свою долю, своє щастя, і я вирішую, куди, з ким і коли мені йти на своєму життєвому шляху.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…