Ніколи й подумати не могла, що матиму якісь проблеми з мамою у свої 40 років. Тим більше, з огляду на те, що я більшу частину життя її навіть не бачила. Уявляєте, а тепер ми, можливо, навіть судитися з нею будемо. Правду кажуть, що життя буває дивніше за будь-які книги та фільми.
Загалом, справа така. Коли я була ще зовсім юною дівчинкою, мама поїхала до Європи. Залишила мене на бабусю, а сама полетіла заробляти гроші, щоб забезпечити мені щасливе майбутнє.
Насправді все вийшло трохи інакше, але я не можу нікого за це звинувачувати. Адже закордон не гарантує успішної кар’єри всім і кожному. Для цього, напевно, потрібне ще й везіння, талант.
Так чи інакше, виховувала мене бабуся. Я ходила до школи, намагалася бути найкращою в класі, корпіла над уроками до пізньої ночі. І це дало свої результати. Я змогла вступити до інституту. Там уже мені було легше: викладачі не вантажили студентів безглуздим зубрінням, був час на особисте життя і таке інше.
За цей період мама лише двічі вислала нам із бабусею гроші, а мені надіслала якусь дешеву літню сукню, яка не підходила за зростом і розміром. Але я не ображалася, адже гроші — це не головне, а вади в одязі я не відчувала. Хотілося просто побачити, поговорити, дізнатися, як вона там.
Але у мами ніколи не було часу, щоб поговорити зі мною по телефону. Вона була в постійних переїздах і об’їздила всю Європу. Бабусі вона сказала, що за рік чи два планує приїхати в гості додому, але в її планах залишитись за кордоном ще на невизначену кількість часу. За її словами, на той час «намічалися якісь можливі перспективи».
Тим часом я зробила собі вибір на користь роботи і перейшла на заочну форму навчання. Робота за фахом має свої плюси, особливо для студентки. Насправді я практикувалася та ще й почала непогано для себе заробляти. Витрачатись мені не було на що, так що гроші я віддавала бабусі. Раз мама з цим завданням не впоралася, то хоча б я могла зробити це за неї.
Наступні кілька років нічого цікавого не відбувалося: я здобула вищу освіту, мама знову переїхала в іншу країну. Але потім… Мені нарешті зробив пропозицію мій хлопець, з яким у нас були стосунки ще з другого курсу. І мама зателефонувала, обіцяла приїхати. Весілля пропускати їй зовсім не хотілося.
Я виходила заміж щасливою людиною. Коханий чоловік став моїм чоловіком. Прилетіла мати. У бабусі все було гаразд зі здоров’ям. Навіть на роботі мені підняли оклад. Прекрасний час.
Ми тоді з мамою чудово зблизилися. Ходили магазинами, я познайомила її зі своїми друзями, вона подарувала мені побутову техніку на весілля. Шкода, що їй треба було їхати через два тижні. Але що тут поробиш.
Після весілля моє життя дуже змінилося. Я стала мамою. Потім ще й ще раз. На кар’єрі, на жаль, мусила поставити хрест. Хто ж ще доглядатиме дітей, якщо не я? Перекласти на бабусю такий тягар відповідальності я не могла, а працювати на одну тільки няньку якось зовсім безглуздо.
Добре, що чоловік взяв себе в руки і, проявивши ініціативу на роботі, домігся того, що його взяли на місце, яке добре оплачується. Не те, щоб ми купалися в грошах, але змогли собі дозволити жити у трикімнатній квартирі. Щоправда, орендованій. Нічого страшного, все буде гаразд.
Тим часом минули роки. Мені стукнуло 40. Бабуся зовсім постаріла. Ми з чоловіком намагалися їй допомагати, тим більше, що вона нагадувала йому його власну бабусю. І так вийшло, що вона захотіла заповісти нам свою квартиру. Оформила всі документи, хоч ми її зовсім про це не просили. Ну і все навіть якось перестали про це думати.
Але тут у місто приїхала моя мати. І тепер її настрій був не таким привітним, як у день мого весілля. Із собою вона не привезла нічого. Виявилося, що чоловік, з яким вона весь цей час жила, виявився ошуканцем. Після його смерті з’ясувалося, що він був у боргах по самі вуха.
Вся його нерухомість була під заставою. І єдиним, що він по собі залишив, була розписка якимось дуже серйозним людям. Загалом часу втрачати було не можна і мама вирішила повернутися додому.
Як для жінки трохи за 60 виглядала вона чудово. Засмагла, доглянута. З вічною посмішкою та легким акцентом. Справжня синьйора. Ось тільки в кишені пусто. І насамперед вона пішла до бабусі. З пропозицією продати її квартиру, поміняти її на простіше житло, а грошову вигоду поділити навпіл. Що вдієш, так вийшло, вимушені заходи.
На що бабуся резонно відповіла, мовляв, усе. Час пройшов, як і життя без доньчиної допомоги та підтримки. Квартира тепер дістанеться мені після її смерті. А до того в ній можна тільки жити та радіти життю. Не більше.
Ось тоді мама з безтурботної жінки перетворилася на скандалістку і здирницю. Зараз вона вимагає, щоб я дозволила їй продаж квартири. Незважаючи на те, що в неї тепер є троє онуків, яких вона навіть не відвідала.
Звичайно, нічого підписувати я не збираюся. Ця квартира – моя надія на нормальне майбутнє нашої родини. А мама тепер до неї не входить. Більшість життя ми з нею не зустрічалися. І тепер я ще й винна виявилася.
Думаю, може, купити їй соковитискач і літню сукню. Так я точно розплачуся з нею за її минулі подарунки, і ми станемо квитами. Як вважаєте, гарна ідея?
