Таїсія Леонідівна, 48 років, життєрадісна особа. А я завжди була вражена її спрагою до життя. Ця жінка простотнемвміє по іншому.
А от Люда, наша співробітниця постійно їй заздрить. Одного разу з уст Люди вилетіли такі слова: “От би мені таке життя” І тут Таїсу прорвало, вона заплакала і розповіла, що ілкарі, напевно, силкуються зрозуміти, чому я ще не в могилі.
А потім додала, панове, не дочекаєтеся. Я буду жити рівно 99 років. Один рочок Вам подарую.
До саркастичного оптимізму я прийшла, коли мені поставили страшний діагноз. Доктор, по байдужій звичці мені холоднокровно повідомив, щоб я шукала досвідченого онколога.
Я не стала, вирішила жити стільки, як Бог дасть. І вже мені 55, розумієте. Хвороба не прогресує так сильно, як давали прогнози.
Зате в житті все налагодилося, чоловік став уважніший, дітки частіше приходять, робота хороша, і все виходить. Я чекала, що Люда знову зашипить своїм ядом, але не так, далеко сталося, вона підтримала. А Тая продовжила розповідати.
Гаразд, думаю, раз мені втрачати нічого, треба встигнути зробити найважливіше. Дочка тоді вчилася в інституті, чоловік працював у дві зміни.
Щомиті я насолоджувалася тим, що живу.
Люда замовкла і розплакалася. Ото ж, а для мене це був урок. Адже ніщо не падає на голову просто так, а для того щоб судити людину чи заздрити, треба розуміти в якому вона становищі.
