– Я не нянька. – відрізав Тимофій. – Я втомлююся на роботі.
– Але мені треба постригтись.
– Виклич майстра додому. Не думаю, що це набагато дорожче.
Так сталося, що батьків поряд, щоб допомогти, вони не мали. Ні в Тані, ні в Тіма. Його батьки давно поїхали за кордон, до Німеччини, і назад не збиралися.
– Він гарний! – говорила Таня про свого чоловіка.
Подруги її не розуміли. Найближча і найдавніша подружка, Лера, підтискала губи, а потім висловлювала:
– Нізащо не стала б терпіти! Ти ж не в рабстві у нього? Чому він так поводиться?!
Йшлося про чоловіка Тані, Тимофія. Вони були одружені вже п’ять років, але подруги досі були впевнені, що Таня припустилася помилки. І що Тимофій – тиран та деспот.
Десь у сімейному укладі Тані та Тіма справді були непорозуміння. Тимофій заробляв гроші, – у нього був будівельний бізнес, – і жодних побутових справ він принципово не робив. Прибирання, приготування їжі та інші домашні обов’язки були повністю на Таніних плечах. Дитина, їхній єдиний син, Рома, теж була на ній. Про те, щоб кудись відпустити Таню без дитини, не було й мови.
– Приїжджайте до нас! – Звала Неллі Германівна. – Ми тут із задоволенням з Ромкою будемо няньчитись. А самі їхати ми не хочемо. Старі ми вже для переїздів.
Свекруха, звісно, перебільшувала. Їй було за шістдесят. Але змусити їх приїхати та допомагати з онуком Таня не могла. Тимофій все обіцяв, що вони якось виберуться до батьків, але поки що щось ніяк не виходило.
Мама Тані виростила її одна. З чоловіком вона розлучилася, коли доньці було три роки. Батько Тані життям колишньої дружини та доньки не цікавився. А мати Тані, Катерини Сергіївни, не стало вісім років тому від тяжкої хвороби.
До речі, коли це сталося, і Таня залишилася одна, розгублена і навіть втрачена, Тимофій, з яким вони щойно познайомилися, її дуже підтримав. Саме він, а не подруги.
Лера, найближча і давня подруга, що жила в сусідньому під’їзді, мала невелику температуру, і вона навіть не прийшла, коли Таня зателефонувала. Це було логічно і зрозуміло – подрузі потрібно було відлежатися, до того ж навіщо тягати заразу з дому в дім, але… у Тані було горе, і в тому непереборному і гострому горі запам’ятався їй саме Тимофій, який підставив своє плече, і вже не відходив.
Через три роки вони одружилися. А ще за три з’явився Ромка. Отут Таня й зрозуміла, що вдома Тимофій їй не помічник. І не нянька, як він сам висловився. Викручувалась, як могла.
На зустрічі із подругами ходити Таня перестала. Їм було нецікаво, що вона з візочком. Малюк у будь-який час міг закапризувати, його треба було годувати по годинах, і переодягати за потребою. Таня бачила, що подруг все це напружує. Вони самі збігали від дітей, брали перепочинок, і в чому сенс, якщо там, куди прийшла відпочити, знову буде маленька дитина?
Таня перестала ходити на ці посиденьки. Здається ніхто нічого не втратив від цього. До неї іноді забігала в гості Лера. На правах найближчої та найдавнішої подруги. Сама вона жила з чоловіком, не реєструючи стосунки, і з дітьми ніхто з них не поспішав.
– Чому ти няньку не наймеш на допомогу? — якось спитала Лера у Тані.
Няню… та навіщо? Таня й сама непогано справлялася. Так, їй ніхто не допомагав. Але чоловік давав гроші, і вона могла викликати додому перукаря, майстра нігтьового сервісу.
– Навіщо нянька?
– Ну, ти постійно з Ромкою! Так і здуріти недовго.
– Та від чого здуріти? Він мій син. Я його люблю.
– Відпочивати теж іноді треба. І від дітей у тому числі. Чи твій шкодує гроші на няню?
Таня знизала плечима. Вона не питала у Тіма, чи не можна найняти няню, але була підозра, що він відповість: “Навіщо тобі няня? Справляйся сама”.
– Угу. А ти кажеш: хороший чоловік. – З сарказмом сказала Лера.
– Хороший! Мене влаштовує. Чого ти взагалі причепилася?
Вони посварилися з Лерою, і та пішла, залишившись при своїй думці. Таня видихнула. Ну і добре! Все в неї добре. У них. І Тимко дуже, дуже гарний! Кому не подобається – всім до побачення!
Танін чоловік дуже багато працював. Особисто стежив за справами компанії, яку створив. Іноді Тимофій мав час, і вони кудись виходили всією родиною. Він із задоволенням тягав Рому на руках і водив на мультики в кіно.
Проводив із ним час від душі – Таня бачила, відчувала це. Але ось так станеться з нею щось, і Тіма не впорається. Він вдома яйця собі ніколи не посмажив. Навіть хліба собі відрізати не вважає за потрібне, адже у нього є дружина.
Треба берегти себе. І раптом защеміло серце – чому вона взагалі про це думає? Все буде гаразд! А за кілька днів з’ясувалося, що Тетяна чекає дитину.
– Ура! Буде у Ромки сестра.
– Ти заговорив віршами. – Усміхнулася вона чоловікові.
Якесь погане передчуття так і поверталося до Тані періодично. Вона гнала його, і намагалася не зважати, але як оселилося воно кілька днів тому, у парку, на каруселях, так і не відпускало.
Тім із Ромкою каталися, а вона стояла внизу, дивилася – Таня не любила каруселі. Раптом вона подумала, що Тимофій не впорається, і треба берегти себе. І ось тепер новини. Хороші новини, але страшно … а чому? Невідомо!
Вони віддали Рому до дитячого садка.
– Щоб не втомлював тебе. Ти в положенні. Більше відпочивай. – сказав чоловік.
Але вдома все одно Таня робила багато справ.
– Як ти будеш, справлятися коли я поїду у лікарню?
– Ну, перший раз же впорався!
– Тоді Ромки не було.
– Дрібниці! Їсть він у садочку. Ввечері піцу замовлю.
– Дуже корисно.
– Не проблема! Усього три дні.
Таня подзвонила свекрусі. М’яко натякнула, що була б рада, якби вони приїхали. Або хоча б одна Неллі Германівна.
– Чому б вам просто не привезти поки що Рому до нас.
У Тані мало не зірвалося з язика: “Та він вас навіть не знає!” Діда з бабкою син бачив лише по відеозв’язку, але це інше. Мало тепла у такому спілкуванні.
Стало зрозуміло, що батьки не приїдуть. Таня заспокоювала себе, що ті три дні, поки вона в лікарні, Тім з Ромкою вже якось впораються.
Тепер, коли син ходив у дитячий садок, Тетяні стало легше. Вона могла пройтися магазинами спокійно, знову пішла в салон краси. Сходила навіть у кіно на денний сеанс.
Одного разу сходила на обід із подругами. Але випивати категорично відмовилася, і Рита з Лерою, скривилися:
– Ти то з малим приходила – ні поїсти, ні випити спокійно. Тепер другого чекаєш, червоного боїшся сьорбнути. Що за життя в тебе?
– Нормальне в мене життя. Мені подобається. – твердо відповіла Таня.
Але вирішила, що більше на ці зустрічі не ходитиме. Жила вона якось два з половиною роки без цих дівич-вечорів, і далі проживе.
Виношування протікало нормально. Таня регулярно відвідувала лікаря та проходила всі необхідні обстеження. З’явитися мала дівчинка.
З першими пере.йма.ми Тетяна поїхала до лікарні. На швидкій. Посеред ночі.
– Вранці Рому до садочка відведу, і одразу до тебе! – пообіцяв чоловік.
А вона все пояснювала, куди вести Рому, боялася, що Тім переплутає двері.
– Ти чого, Тетянко? Куди всі дітей поведуть, туди і я. Везіть вже!
– Так групи різні. Наша…
– Мамо, я знаю свою групу! Їдь вже за сестричкою. – голосно сказав Рома.
Лікар усміхнулася і зачинила двері швидкої.
Таня не могла наро.дити вже десять годин. Уся змучилася. Вона знала, що з другим має бути легше, але їй, мабуть, не пощастило.
Тиск не підіймався вище за норму. Лікарі знизували плечима – все хотіли, щоб Таня наро.дила сама. Але жодна стимуляція не спрацювала. Зрештою її повезли на опер.ацію.
Наро.дилася здорова дівчинка. Таня приходила до тями після нар.козу і відчувала, що їй… погано.
– Мені погано! – казала вона лікареві.
Поміряли температуру. Вона виявилася підвищеною. У Тані без кінця брали якісь аналізи, капали крапе.льниці, але краще не ставало. А температура все повзла та повзла вгору.
Результати ана.лізів показували запальний процес. Але що за запалення ніхто не міг зрозуміти. Минуло три дні. Тимофій забрав їхню доньку додому – малечу виписали.
А Таню продовжували обстежувати й нічого не знаходили. І навіть через температурний туман – вже було під сорок – вона відчувала страх: як вони там вдома, без неї? А їй все гірше… якщо її не стане, що робитиме Тимофій один із двома дітьми?
Запросили найкращого професора в галузі гінек.ології. Він просто глянув на Таню і сказав:
– На КТ. Швидко!
На КТ і виникла проблема. Професор сказав Тані:
– Потерпи, люба, зараз ми тебе введемо в медика.ментозну ко.му. Інакше ти в нас до опер.ації не дотягнеш. А так дотягнеш. І все буде гаразд.
Таня тільки й змогла опустити повіки на знак згоди. А за хвилину один укол, і вона вже нічого не відчувала. Перед тим, як зомліти, Таня почула, що їй вида.лять матку.
Після опе.рації, коли наркоз майже відійшов, Тані передали повідомлення від чоловіка. Він приїжджав, але надовго не зміг затриматись.
– З візочком приходив. Сказав: нехай Таня не переймається, у нас все добре!
– Та яке там добре? Він навіть каші сам не зварить. Старшому.
– Усе вже зварив. – Усміхнулася медсестра, поправляючи крапе.льниці. – І суміш малюку бовтає. Все гаразд. Головне, одужуйте. А в палату переведемо, то туди вже і з візочком приїде. Старший ваш у сад ходить. Все гаразд.
– А записку написати Тім не здогадався. – Усміхнулася Таня, і провалилася в сон.
Щось їй таке капали… гарне.
Таня пролежала у лікарні довгих десять днів. Ще й не хотіли виписувати, так вона всіх налякала. Але Тетяна запевнила, що почувається чудово. А вдома й стіни допомагають одужати.
Вдома несподівано виявився порядок. Тім приїхав за нею машиною, поки Рома був у саду. Донька мирно спала в автокріслі.
– Як вона? Вночі спати не дає тобі, мабуть?
– Ох, Тань … та нормально все! Не хвилюйся.
Все було випрано і випрасувано. Тимофій спритно переклав доньку з візочка в ліжечко.
– Ну от. А ти давай, лягай. Лікар сказав, пов’язку вдома змінити.
– Ти мінятимеш? – Здивувалася Таня.
– А ти маєш інші варіанти?
Весь той час, поки Таня відновлювалася після операції, Тім був вдома. За Ромою він ходив із донькою.
– Навіщо? Я можу посидіти! – Сперечалася Таня.
– Можеш. Але якщо заплаче, тобі краще поки що її не підіймати. Мені ж просто з нею дійти до садочка. І давай оберемо вже їй ім’я!
Ім’я ніяк не обиралося. Потім Таня сказала:
– Може, Катя?
– На згадку про твою маму? Давай. Я не проти.
– Правда?
– Звісно. Я ж не деспот якийсь.
– Тім… ти ось постійно вдома, а робота твоя як же?
– Тань, ну заступник у мене є на такий випадок.
– Але ж ти любиш сам все контролювати!
– Нічого… все буде гаразд.
І ночами до маленької Катюші Тимофій вставав сам. Таня вже й не сперечалася. Вона відчувала, як сили потихеньку повертаються до неї. З глузду з’їхати можна! Її чоловік, який бутерброд собі сам зробити, відмовлявся, бо на це є дружина, з усім впорався!
І з двома дітьми, і з порядком у будинку. І з хворою дружиною. Ні, Таня завжди знала, і казала, що Тимофій у неї гарний, але навіть вона сама не підозрювала, що настільки.
– Тимко, ти найкращий у мене. – бурмотіла Таня, тикаючи йому в плече вночі. – Коли тільки ти мені дозволиш брати Катю на руки?
– Ну, я ж тобі її кладу поруч! Обіймайся на здоров’я. На руки візьмеш, коли лікарі дозволять. А вони сказали, що два місяці мінімум.
– Як ти справився з усім? І справляєшся…
– Що? Ти не чекала від мене? – посміхнувся Тимофій.
– Чесно? Ні. Але я вірила. Знала, що ти в мене хороший!
– Я нормальний, Тань. Будь-який нормальний чоловік повівся б саме так.
А за два місяці, у квітні, у Тані був день народження. До нього залишалося лише два дні, коли вдень раптом пролунав дзвінок у двері.
Таня вже сама залишалася з Катериною, а Тимофій повернувся до роботи. Хто б це міг бути? Таня перебирала в голові варіанти, доки йшла до дверей.
– Сюрприз! – Закричала Неллі Германівна напівпошепки.
– Справді. – Пробурмотіла Таня, пропускаючи свекруху в квартиру.
Потім увійшов її чоловік. Де вони були, коли справді були такі потрібні?!Наче прочитавши думки Тані, Неллі сказала, насупившись:
– Танюша, ти не ображайся, що ми не приїхали раніше. Ну Тимко тебе не підвів?
Таня мимоволі посміхнулася.
– Ні. Не підвів. Давайте, я заберу у вас пакети. Проходьте. Проходьте.
Таня не стала довго ображатись. Дивлячись на те, як Тимкіні батьки воркують із Катею, вона думала про те, що ці люди зробили їй найцінніший подарунок на світі. Саме завдяки їм вона має Тимофія. Найкращий із чоловіків.
