Павло та Ганна дивилися черговий серіал перед сном. Восьма година, наче рано для сну, але… пізно для гостей, тим більше непроханих. У двері подзвонили, потім постукали.
– Може сусіди, відчиниш?
– А може, діти на чай?
– Ні, я щойно листувалася з Микитою. Вони дивляться фільм. Та й добиратися до нас майже годину.
– Так, я забув, що вони переїхали.
У двері стукали все наполегливіше. Ганна пішла відчиняти, раптом у когось із сусідів проблеми. На порозі стояли нові родичі Тамара та Микола.
Син Микита пів року тому одружився, то це були батьки його дружини, тобто – свати. Жили вони усі в одному місті, але після весілля дітей практично не спілкувалися.
Та й на весіллі особливо не розмовляли. Батько нареченої тоді добряче перебрав, не відставала від нього і дружина. І ось візит проти ночі.
– Ну, привіт, родичі! А ми до вас із розмовою.
– Проходьте. Звичайно, можна було б і попередити, – Анна демонстративно подивилася на годинник, потім на пляшку біленької в руках гостей.
– Час ще дитячий, завтра вихідний. Можна посидіти, обговорити проблеми дітей. Ми якраз із цього приводу.
– У дітей проблеми? Вони нічого нам не сказали.
– Вони самі не знають про свої проблеми, це ж молодь.
– Як це?
– Зараз все й обговоримо за чаркою чаю.
Ганна дістала з холодильника ковбасу, сир. Поставила на стіл цукерки. Собі налила чай, решті – поставила чарки.
– А чому три чарки? – Запитала Тамара.
– Я не вживаю, тим паче на ніч.
– А є щось суттєвіше з їжі, ми б не відмовилися.
– Є тільки фрукти та темний шоколад, до біленької якраз.
– Досить і цього, не їсти ж ми прийшли. Розмова серйозна. Ми живемо в хорошому районі міста, поряд приватний сектор, чудові будинки.
– Поруч із нашим будинком продається котедж, у нас із вікон все чудово видно. Такий будинок! Жаль буде якщо піде з рук.
– Ви про що? Ви ж прийшли обговорити проблеми дітей.
– Ось це і є проблема. Будинок! Вони ж винаймають квартиру, а про свою їм залишається лише мріяти. Потрібно їм допомогти.
– Цей будинок – найкраще вкладення. Ми вже вчора оглянули все, господарі влаштували нам екскурсію. Документи в порядку, поки вони чекають.
– Ви хочете купити їм будинок? Шикарно та несподівано.
– Шикарно. У нас немає таких грошей, і не з’явиться. А ось ви могли б. Ваш старший син чудово живе, ви не бідуєте. Настав час подбати й про молодшого.
– Старший сам на квартиру заробив, кредит платить. Микита теж буде працювати.
– Життя йде, коли він ще почне працювати. Ціни зростають з кожним днем. Тут просто бездоганний варіант. Район, цілий будинок, без сусідів, ми поряд! Завжди зможемо прийти до них.
– А подвір’я! Така відпочинкова зона! Можна в гамаку цілий день валятись, ніхто тебе не побачить. Два поверхи, більше й не треба. Завжди можна залишитись у них на кілька днів.
– Валяться в гамаку добре на пенсії, а коли ти цілий день на роботі, то краще за зручне ліжко нічого немає, – заперечила Ганна. – Та й молоді вони для такого будинку.
– То хай і працюють. У гамаку я лежатиму з келихом червоного. Га? Або ти, свахо. Ми ж ближче, частіше будемо бувати.
– Ми купимо, а ви відпочиватимете?
– Ні, я такого не казала. Якщо запросять, то можна.
– А про покупку можна докладніше.
– Так уже все сказано. Хата хороша, втрачати її не можна. У нас грошей немає, кредиту нам не дадуть, історія у нас погана.
– Ми вже намагалися купити квартиру в іпотеку, але нічого не вийшло. Потрібен перший внесок, а ми на житло не накопичили. Розходяться гроші. А ось ви можете.
– Ви винаймаєте квартиру?
– Так. Нічого такого у цьому немає. У батьків Миколи квартира є в Полтаві, потім йому дістанеться, от і буде у нас житло на старості років. Справа часу, – сваха засміялася. – Миколо, сходи ще за однією, добре сидимо.
– Ні, ні, не треба. Я більше не буду, мені на роботу. Ганно, наливай чай, – сказав Павло.
– Що це означає, ви нас виганяєте? Ми ж машиною приїхали, тепер ми залишаємося у вас.
– Нічого страшного, таксі викличемо. Ми встаємо рано, їдемо теж рано, не турбуватимемо вас. Вдома виспіться.
– Завтра ж вихідний.
– Завтра субота, але ми працюємо.
– Ми вам сказали про будинок, – ваша справа купити. Часу на роздуми нема, від цього залежить щастя дітей.
– Чай пити не будемо, Миколо, викликай таксі. Тут нам не раді. Я впевнена, що з такими родичами каші не звариш. Для дітей пошкодували.
Ганна і Павло засміялися, коли за гостями зачинилися двері.
– Купіть будинок, ми його подивилися.
– Купуйте, а ми там відпочиватимемо.
– А ми з тобою завжди мріяли про будинок. Подивимося його? Раптом купимо. Гроші у нас на це є. Засмучує тільки одне, – там свати поруч.
– Ні. Ми навіть не поїдемо туди. Навіщо нам зайві проблеми із Тамарою у гамаку. А свій будинок – це хороша ідея, тільки приватний будинок у межах міста – дорого.
– Квартиру можна тимчасово залишити синові. Тільки нехай не розслабляються та заробляють самі на свою.
Через пів року Ганна та Павло купили будинок. Гарний, у межах міста, вибирали, щоб і на роботу діставатися було добре. Вийшло ще далі від нових родичів. Новосілля справляти не стали, покликали лише дітей.
А потім свати дізналися, образилися, що будинок купили не дітям. Діти лише у двокімнатній квартирі тепер живуть, а квартира чужа.
У будинок усі лише в гості приїжджають, а сватів запрошують рідко, майже ніколи. Дружина Микити зі своїми батьками спілкуватися не любить.
У них постійно виникають безглузді ідеї, за які потім просто соромно. Молода сім’я збирає на квартиру, вірніше на перший внесок, а батьки, звісно ж, дають їм можливість бути самостійними. Але не виключено, що невдовзі вона у них з’явиться, – батьки ж на те й батьки, щоб допомагати…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, залишайте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
