Новина, що замість Петра Ігоровича, який пішов на пенсію, призначили, нарешті, нового директора, причому не зі співробітників організації, похитнула всіх з колії. Надії, що наступником Петра Ігоровича стане Євген Володимирович, який виконує другий тиждень обов’язки директора, не виправдалися. Кожен передавав новину, додавши, фарб та подробиць: це молода жінка, гарна дамочка, коханка того самого… Ім’я високопоставленого начальника не згадувалося. Як кажуть, не буди лиха…

Ні для кого не секрет, що підвищення по роботі одержують по-різному. Хтось заслужив своєю чесною працею, хтось підсидів начальника, а хтось з’їздив з ним у відрядження.

Новина, що замість Петра Ігоровича, який пішов на пенсію, призначили, нарешті, нового директора, причому не зі співробітників організації, похитнула всіх з колії. Надії, що наступником Петра Ігоровича стане Євген Володимирович, який виконує другий тиждень обов’язки директора, не виправдалися.

Кожен передавав новину, додавши, фарб та подробиць: це молода жінка, гарна дамочка, коханка того самого… Ім’я високопоставленого начальника не згадувалося. Як кажуть, не буди лиха…

О десятій ранку усі співробітники зібралися у конференц-залі для знайомства з новим директором. Денис увійшов останнім. Як по команді, всі голови повернулися в його бік.

Перед залом стояла молода жінка з гладко зачесаним назад волоссям. Діловий костюм сидів на ній ідеально. Стрункі ноги, високі шпильки, яскрава помада на губах і безпристрасний холодний погляд доповнювали образ.

– Ваше ім’я? – У тиші зали її голос пролунав металевою струною, що лопнула.

– Бондаренко Денис Ігорович, – зухвало, але спокійно представився Денис і трохи схилив голову.

Могло здатися, що він тупне ніжкою. Ні, обійшлося.

– Ви спізнилися, Денисе Ігоровичу, а я якраз казала, що запізнення не допустимі. Вперше прощаю. Сідайте.

Денис сів поряд своїм другом та колегою Ігором.

– Що, вже почала насідати? – спитав він Ігора.

– Не те слово, – тихо відповів той.

Усі представлялися по черзі, коротко говорили, чим займаються. За зауваженнями і питанням, що ставиться новим директором, всім стало ясно, що вона чудово обізнана про діяльність фірми.

Коли черга дійшла до Дениса, вона раптом подякувала всім та відпустила на робочі місця.

– Опа – посміхнувся Ігор. – Не заздрю ​​тобі.

– Та гаразд, підемо працювати, поки не звільнили, – відповів Денис.

Усі виходили із зали, обговорюючи, яких змін слід чекати.

Тижнів два всі приходили на роботу вчасно, каву пили тільки в обідню перерву. Але, як відомо, від звичок, вироблених роками, за два тижні не позбутися. Незабаром усе повернулося на круги свої: запізнювалися, раз у раз бігали за кавою. Але не нахабніли.

Наприкінці третього тижня секретарка підійшла до столу Дениса і сказала, що Жанна Вікторівна викликає його до свого кабінету.

– Сідайте, – Жанна вказала на стілець перед собою. – Мені сподобалося, як ви працюєте. Чітко, без метушні. А чому ви досі рядовий співробітник? Із моїм попередником суперечки були?

– Ні. – Денис не розумів, куди вона хилить.

– Начальник вашого відділу за рік вирушає на пенсію. Думаю, настав час готувати їй наступника. – Жанна розглядала Дениса.

Він витримав її погляд.

– Ви справилися б не гірше за неї, – продовжила вона, повертаючи в тонких пальцях олівець. – У п’ятницю в Києві відбувається виставка обладнання нового покоління. Ви поїдете, подивіться, прикинете. Чекатиму вашого звіту. Відрядження отримаєте в бухгалтерії разом із квитками.

– Так п’ятниця вже завтра, – Денис виглядав засмученим.

– Я в курсі. У неділю повернетесь. Чи є заперечення?

Денис знизав плечима. Не скажеш же їй, що обіцяв синові цими вихідними сходити на атракціони. Рома чекав на це два тижні. Що дружина, швидше за все, не повірить, що поїде у вихідні на виставку, а не розважатися. І всеж…

***

– Тату, ти ж обіцяв, – плаксивим голосом гудів Рома.

– Думаєш, мені хочеться їхати? Але робота є робота. Обов’язково підемо наступні вихідні. У неділю я повернусь, привезу тобі… Що, до речі, тобі привезти?

– Тобото, – сказав Рома вже веселішим голосом.

– Домовилися, – Денис поплескав Рому по маківці.

– А що, більше нема кого послати? Дивне якесь відрядження. У вихідні. – Таня акуратно складала у валізу його сорочки.

– Це щоб більше людей змогли відвідати вставку без шкоди для роботи. Нова директорка цікавилася, чому я в рядових співробітниках досі ходжу. Може підвищення запропонує після відрядження, – не без гордості додав Денис.

– Давно пора. А вона гарна? – несподівано спитала Таня.

Дениса не обдурив байдужий тон дружини, за яким вона спробувала приховати ревнощі.

– Хто? – Він зробив вигляд, що не зрозумів, кого вона має на увазі.

– Твоя нова начальниця. – Дружина різко застебнула блискавку на валізі.

– Красива і холодна, – сказав Денис, а про себе подумав, що поїздка справді виглядає якось двозначно, ніби на зустріч із коханкою збирається: зубна щітка, пара сорочок.

У вагоні поїзду пасажири прилаштовували куртки, сумки та пакети на полиці над кріслами. Денис відвернувся до вікна. Він розслабився. А що, зовсім непогано їхати у Київ замість сидіти в нудному офісі. Тим більше, що давно нікуди не їздив та ще один. «Тому лови момент і насолоджуйся свободою», – сказав він собі і заплющив очі.

– Здрастуйте, Денисе Ігоровичу, – пролунав поруч знайомий голос із сталевими нотками.

Денис розплющив очі, і повернув голову. Поруч улаштувалася Жанна Вікторівна власною персоною.

“Це вже цікаво. Запереживала одного відправити чи одразу запланувала їхати зі мною? Які ігри вона грає? Напевно, в бухгалтерії знають, що в неї квитки на той же поїзд. Чутки підуть…»

– Зробіть простіше обличчя. У вас такий вигляд, наче ви побачили дружину. – Куточки її губ трохи здригнулися на кшталт посмішки.

Денис жарту не оцінив. Він помітив, що одягнена вона менш офіційно, і виглядає приголомшливо. Поки інші пасажири влаштовувалися, вони перекидалися незначними фразами.

– В офісі подейкують, що вас до нас призначили не без допомоги вищого начальства, – набравшись сміливості, спитав Денис.

Жанна залишила питання без відповіді.

«Не хоче казати, тему змінила. Та й добре», – вирішив Денис. А потім Жанна зовсім прикрила очі і вдала, що спить.

Денис дивився у вікно і думав, чим це закінчиться? Як йому поводитися з нею? Невже від того, що там буде, на виставці, залежить його призначення?

Після заселення в готель (їхні номери теж опинилися поруч, хто б сумнівався), вони відразу пішли у виставковий павільйон. З Жанною всі віталися, вона раз у раз зупинялася, з кимось розмовляла. Денис прогулявся виставкою самостійно і повернувся до готелю.

У номері він прийняв душ, ліг на ліжко і вирішив подзвонити Тані. Але тільки набрав номер, як у двері постукали. Денис скинув виклик, зітхнув і пішов відчиняти.

Перед ним стояла Жанна з пляшкою ігристого в одній руці та шоколадкою в іншій. На ній були одягнені короткі штани та легка кофточка. Без підборів вона здавалася зовсім маленькою та тендітною. Денис вразився такому перевтіленню.

– Увійти можна? Не завадила?

– Ні, що ви. Проходьте. Я зараз. – Денис зірвав штани та сорочку з вішалки і зник у ванній.

Коли Денис вийшов із ванної, Жанна вже відкрила ігристе і розлила по келихах, які завжди є у готельних номерах. Жанна сиділа на ліжку нога на ногу. Поруч із пляшкою на тумбочці лежала відкрита шоколадка. Денис сів трохи віддалік.

– Я подумала, що ми втомилися, що ігристе допоможе розслабитися і полегшить спілкування. – Вона подала йому склянку. – Ви давно працюєте у фірмі?

– Хіба ви не навели довідки? Адже ви дізналися, що Наталі Володимирівні, яка очолює наш відділ, скоро на пенсію.

– А ви кмітливий. – Вона відпила зі своєї склянки. – Так, подивилася. Знаю, що ви одружені, у вас шестирічний син, Романом звуть, здається. За плечима – служба, інститут. А я завжди мріяла очолювати фірму, зробити в ній все по-своєму.

– У вас виходить. Вас поважають, – вставив Денис.

Жанна пропустила його зауваження повз вуха.

– Давайте ще. – Вона простягла свою склянку. – До речі, як виставка? Вибачте, забула про вас. Виявилось, що тут багато знайомих.

І Денис почав перераховувати, що йому сподобалося. Від ігристого з’явилася приємна легкість. Він не помітив, як захопився. А Жанна не зводила з нього погляду. Вона поставила свою склянку зі слідом помади на тумбочку, встала перед Денисом і поклала руки йому на плечі.

Денис повернувся додому, і не встиг поставити чемодан, як до нього вибіг Роман.

– Тато повернувся!

Він підхопив сина на руки.

– Ну і тяжкий ти став. – Денис поставив сина на підлогу та дістав із сумки коробку з обіцяним подарунком.

– Ура! Це саме те, що я хотів, – зрадів Ромка.

З кухні виглянула Таня, пильно подивилася на чоловіка. Денис відвів погляд.

Після вечері Таня розібрала валізу, віднесла брудні сорочки у ванну. Потім раптом повернулася з його сорочкою, тримаючи її так, щоб він побачив слід червоної помади на комірі.

– Денисе, що це таке? Я так і знала, що це ніяке не відрядження.

Денис щось мямлив, але Таня не вірила. Виникла сварка. Роман сидів у своїй кімнаті і не висовувався звідти.

– Заробив підвищення? – сварилася Таня.

– Так, ти ж увесь час дорікала мені, що мало заробляю. Тепер буде більше грошей, – захищався Денис.

Вперше він спав на дивані. Наступного дня, коли Денис після роботи повернувся додому, на столі на нього чекала записка. Таня повідомляла, що поїхала з Ромою до мами.

***

– Денисе Ігоровичу, ви мене чуєте? – Голос Жанни Вікторівни зупинив його думки.

Денис струснув головою, повертаючись у реальність. Треба ж, яке кіно промайнуло перед очима за кілька секунд.

– Про що я говорила? – роздратовано запитала Жанна, дивлячись жорстко і суворо на нього.

– Вибачте. Я відволікся. Я не можу поїхати. Бачите, обіцяв зводити сина на атракціони у вихідний. Два тижні хлопчик чекав. Відправте Ігора Микитенка. Він анітрохи не гірший за мене. Спить та бачить стати начальником відділу.

– Я подумаю. Ви розумієте, до чого призведе ваша відмова? – Жанна гучно поклала олівець на стіл, наче ставила крапку. – Ідіть.

Денис розвернувся до дверей, по спині пройшла крижана хвиля. Знав, Жанна буравить його спину поглядом. Захотілося кинутися на біг, але він спокійно вийшов і зачинив за собою двері.

– Чому так довго? – Запитав Ігор, варто було тільки Денису увійти в кабінет. – Мені здається, вона на тебе запала.

– Не вигадуй. До Києва посилала на виставку.

– Нічого собі, – охнув Ігор.

– Я відмовився. Запропонував твою кандидатуру. Вона сказала, що подумає.

– Ось за це дякую, друже. Не забуду.

У вихідні вони з дружиною та сином ходили до парку на атракціони, їли морозиво. Жодних сварок, сцен ревнощів та виправдань.

– Ну як? – спитав Денис Ігора у понеділок.

– Королева, а не жінка. Дарма відмовився, – сказав задоволений Ігор.

За півроку він отримав посаду начальника відділу. Вони стали менше спілкуватися. Але Дениса це не засмучувало. Він не заздрив. Спокій у сім’ї та щасливі очі сина – важливіші за посаду.