— Діти, дайте йому спокій, він уже старенький, у нього і ноги хворі і… — Даша не встигла домовити, бо слухавку з її рук вирвав батько, від якого пахло піною для гоління, міцною кавою та чипсами.
— Вася, я зараз м’яч з балкона кину, ви поки що розімніться, а я через п’ять хвилин буду.
Дід Паша повісив слухавку та пішов на балкон, щоб скинути футбольний м’яч.
— Тату, скільки можна? Тобі 70, а не 14, — голосила донька, дивлячись на те, як старий натягує гетри та змінює футболку з написом «Iron Maiden» на футбольну форму Барселони.
— Саме так! Я старший за цих хлопчаків, а значить, досвідченіший. Моя команда завжди перемагає!
— Ну, чому ти просто не можеш сісти перед телевізором і дивитися передачі про здоров’я та політику?
— Про здоров’я це ти порадиш чоловікові своєму подивитися, він з дивана вже третій день встати не може. Попри те, що харчується одними енергетиками та курячими крилами. За всіма законами фізики він уже мав злетіти!
– Я все чую! — пролунав крик із зали.
— Добре хоч чує, я якось вирішив подивитися з ним цю нісенітницю, де всі кричать і з’ясовують, у кого санкції довші, то мені з Житомира друг подзвонив, попросив телевізор тихіше зробити.
— Ну ти хоча б одягни свій собачий пояс!
– Пацани не зрозуміють! Псом кликатимуть!
— Так, я не зрозуміла, чи це в тебе цигарки в гетрах?
— Ні, це поролоновий амортизатор, щоб ноги м’ячем не відбити.
— Ану, покажи!
Дід закотив гетри, і назовні з’явився ряд фільтрів.
— Я ж говорю, амортизатор.
— Ти що, захворіти хочеш?
— Та це ж не мої! Вадік з першого під’їзду просив у себе потримати, бо його мамка гуляти не випустить!
— Ти пив пігулки?
— Ні, у мене від них волосся випадає.
— То ти ж лисий!
— А я про що тобі говорю!
— Щоб я тебе в нападі не бачила! Стій на воротах!
— Щось я не пам’ятаю, щоб Мессі стояв на воротах! — показав дід на прізвище, написане ззаду на футболці.
— Та начхати мені, де твій Мессі стоїть, на його зарплату можна біопротези поставити і всі органи поміняти, а на твою пенсію поміняєш лише батарейки в тонометрі та фільтр у чайнику.
Дід Павло пирхнув, а потім заліз на стілець і почав ритися в антресолі, шукаючи воротарські рукавички.
— І щоб ніяких кішок та собак додому не тягнув! — суворо промовила Даша і схрестила руки на грудях.
— Між іншим, дворові песики — найвідданіші! — скривджено заявив дід Паша і почав натягувати бутси.
— А в нас є Костик, чому ти з ним не гуляєш? — показала вона на чихуахуа, що тремтів на стільці і не знав, як звідти спуститися.
— Щоб його голуби знову потягли?!
Даша закотила очі.
— І щоби вдома не пізніше 10! — суворо сказала дочка, розвертаючи прилад для вимірювання тиску.
— То зараз же літо! Канікули!
– У тебе цілий рік канікули, ти що, забув?
— То це в мене, а в пацанів школа! З ким я потім у футбол ганятиму і на риболовлю ходитиму? А багаття палити? О 10 годині найцікавіше починається, ми курінь за дорогою збудували і в козаків-розбійників у сутінках — саме те грати!
— Подзвони своїм ровесникам. Зустрінься з ними. На риболовлю сходіть.
Дід махнув рукою, а другу подав для виміру тиску.
— Із цими пердунами каші не звариш! Вони у своїх Фейсбуках цілими днями ниють, як чудово було 200 років тому і біленьку валідолом запивають. З таким на річку підеш — лопату брати доведеться.
– Черв’яків копати?
— Скоріше — годувати!
Тут дід Павло зловив потиличника за свій чорний гумор і був висланий за двері.
— Тату, давай там обережніше, адже я хвилююся!
— А ти, дочко, не хвилюйся, а то постарієш зарано. Я тобі, між іншим, рік тому велосипед подарував, а ти його на балкон прибрала.
— Ой, тату, мені не до велосипедів. Робота та…
– Так-так, не вовк, знаю. Гаразд, побіг я, бо там уже розводять, мабуть…
Дочка дивилася на старого, що біг сходами, і не могла повірити, що п’ять років тому лікарі дали йому термін два місяці. У її вухах досі стоять слова батька: “Поки я насолоджуюся життям, ви мене не поховаєте”.
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
