– Що тобі знову треба? – гаркнула в слухавку Ольга, коли їй в котрий раз зателефонував колишній чоловік.
– Там моя мама хотіла до тебе заїхати сьогодні, речі мої деякі забрати, – скромно і невпевнено сказав їй Мишко.
– На смітнику може приїхати й забрати, раз ти сам не спромігся це зробити, коли була така можливість! – знову злісно відповіла йому колишня дружина.
– Слухай, Оль, я сам від цього не в захваті, але ж ти завжди з моєю мамою добре спілкувалася! Чому ти зараз так злишся?
– А хто тобі сказав, що я злюсь на неї? Це ти був коренем усіх моїх проблем! А зараз ти мені дзвониш, так що злюся я на тебе, а не на твою маму!
– Це ж не вона мені зраджувала з кожною спідницею, починаючи з дня весілля? Не вона! Це не вона в мене тишком-нишком гроші смикала, поки я така закохана і наївна все залишала, не рахуючи! І це не вона…
– Та я зрозумів, Оль! – перебив він дружину. – Я вже кілька тисяч разів все це чув! Тільки навіщо так сильно на цьому зациклюватись, взагалі не розумію! Може, забудемо і житимемо далі? А то ти…
– Забудемо, кажеш? – Здивувалася Оля знову. – А ти б забув, якби я спала з усіма поспіль? Забув би так просто? Так?
– Але ж ми вже розлучилися! Ти мене вигнала зі своєї квартири до мами! Я через це втратив роботу! Що ти хочеш, щоб у мене ще пішло не так?! – розлютився Михайло.
– Хвостик, щоб твій відпав, хочу! Щоб ти більше на жодну жінку і дивитися не міг! Щоб…
– Та зрозумів я, зрозумів! – Довелося перекрикувати йому дружину. – Слухай, ти ось все це зараз кажеш, і таке почуття, наче заклинання читаєш! Неприємно стає в області, яку ти так зневажаєш! – З деякою образою на колишню дружину, сказав Михайло.
– Неприємно стає? – засміялася Ольга раптом. – А мені, ти думаєш, було приємно, коли я дізналася про всі твої пригоди?! Я місця собі знайти не могла! По лікарях скільки бігала, лікувала всі твої “подарунки”!.
– Так, все! Все! Я винний! Знаю! Але така ось я людина! Я дуже слабкий, швидко закохаюся! І з тобою так само було! Але тебе я любив і продовжую любити, а всі інші були так… Хвилинним захопленням!
– Навіть так?! Хвилинним! Тебе на довше й не вистачало! Але скільки в тебе їх було, цих хвилин!
– Не так багато, як ти собі навигадувала! Повір!
– Я? Тобі? Повірити? Що?
– Гаразд! Можеш не вірити в це! Але те, що я люблю тільки тебе, це чиста правда, і так буде завжди! У це ти просто маєш повірити! І я дуже хочу до тебе повернутись! Дуже!
– Раніше треба було думати! – Заявила Оля.
– Гаразд… Але ти хоч мамі мої речі віддаси нормально? Без скандалів? Бо вона теж переживає… За тебе переживає! За мене! За нас…
– За нас вона може більше не переживати! Жодних нас більше ніколи не буде!
– А ось це ти дарма, Олю! Якби ми пережили з тобою таке, то ми взагалі все, що тільки можна, пережили б!
– Ось і переживай один! А мене це більше не стосується! – відповіла Оля. – Речі віддам, і на цьому все! Мій номер можеш відразу видаляти, й більше ніколи сюди не дзвонити! Зрозумів?!
Але Мишко нічого колишній дружині не сказав на це. Він знав, що Оля ще неймовірно зла на нього, адже вони тільки-но розлучилися, і їй потрібен був час охолонути, відійти від образ, що накопичилися. А так він потім влізе до неї знову в довіру. Чомусь він був у цьому впевнений на всі сто відсотків.
Його особливо не бентежило, що дружина застукала його з коханкою в їхньому ліжку, а потім з’ясувалося, що у нього їх був цілий батальйон.
Не бентежило також, що вона зрештою з’ясувала, що Мишко вже рік, як не працював, а всі гроші, що він приносив додому, він витягав з гаманців своїх панянок-одноденок і Олі.
А також його не бентежило, що вони були вже розлучені. Але на цей рахунок у Михайла було багато віри в його матір.
Вона саме сьогодні мала прийти до Олі, та поговорити з нею, намагаючись заспокоїти, та дати їй ниточку, яка знову приведе її до Михайла. А його мати таким чином скине з себе цей баласт, який тягнув тепер із неї гроші, та життєві сили постійно.
Як тільки Оля висловилася, а Мишко їй нічого не відповів, вона одразу ж кинула слухавку. Оля розуміла, що вона тільки ще більше засмучується, а точніше, сердиться на колишнього чоловіка, на себе, на все, що оточувало їх у шлюбі.
Але більше вона все одно злилася на себе. Оля не могла повірити, що колишній чоловік так сильно її зачарував!
Бо вона не звернула увагу, що той зраджував, що він крав, що він просто користувався нею, всіма благами життя, які Оля йому давала, поки Мишко жив у неї. Вона навіть його коханок численних так не звинувачувала, як себе.
Але все одно подітися від цих думок було нікуди, особливо, коли колишній чоловік, або колишня свекруха давали про себе знати. Хоча Оля була в гарних стосунках зі своєю колишньою свекрухою.
Єдине, чого вона не знала про цю жінку, так це те, що Віра Степанівна, так сама, як і її син, скаже і зробить все, аби досягти своєї мети.
Оля вважала, що у них просто жіночі довірчі розмови, що свекруха її розуміє, що хоче, щоб її син взявся за розум.
Але все це були лише слова, бо насправді Вірі Степанівні треба було, щоб Мишко знову з’їхав з її квартири, й перестав тринькати материні гроші.
Вона не хотіла його годувати, напувати, давати гроші на проїзд, вона ж зробила все, що було необхідно, поки Мишко ріс, а тепер його черга за все відповідати, готовий він до цього, чи ні.
Віра Степанівна приїхала до Олі години за три після того, як Оля розмовляла з колишнім чоловіком телефоном. Вона була сумною та мовчазною спочатку. Хотіла показати колишній невістці, що дуже страждає та переживає за неї, та за свого сина.
– Та киньте ви! Вам чого так вбиватися з цього приводу? – Запитала її Оля, коли вони сиділи й пили на кухні чай. Вони раніше часто так робили, коли Оля була одружена з її сином.
– Дитино, мені просто соромно, що я виховала такого сина! І ти ж у нього розумниця, красуня! Чого не вистачало пройдисвіту? Не розумію…
– Я взагалі ніколи не розумію людей, які наважуються на зраду, на брехню, злодійство! Ніколи не знаю, що в них у голові твориться!
– Та й не можу зрозуміти ще, як я всього цього не помічала цілих два роки … Це бентежить мене ще більше, набагато більше, ніж самі вчинки вашого сина! Адже це показує, що я сама була просто сліпа! – докоряла сама себе Ольга.
– А якби Мишко змінився? – Замислено запитала дівчину колишня свекруха. – Якби він перестав витворяти все те, що тебе так обурило… Ти змогла б до нього повернутися?
– Я? До нього? Повернутись?! Ви серйозно? – Оля мало не подавилася чаєм у момент цього питання Віри Степанівни.
– А що тут такого? – невинно запитала колишня свекруха. – Люди ж і не таке прощають своїм другим половинкам!
– Ось і нехай прощають! Я тут до чого, взагалі? Мене як це має стосуватися? Я зробила свій вибір! Подала на розлучення, розлучилася! Довела, як кажуть, справу до кінця!
– А я все одно вважаю, що ти поспішила, мила … – Не дивлячись невістці в очі, сказала Віра Степанівна.
– Не треба було так швидко подавати на розлучення, та виганяти Мишка з дому! Це все прості життєві проблеми!
– Йому треба було просто поставити ультиматум… Ну… Щоб він більше нікуди, ні з ким без тебе не ходив! Щоб на роботу влаштувався! Щоб…
– Та що ви кажете?! – Вже не вдоволеніше, ніж раніше, запитала Оля жінку. – А ви самі б так вчинили?
– Ой, люба, я робила і не так! Тобі ж Мишко розповідав про свого батька? Так от, я все життя з ним прожила, доки він не почав руки простягати! Оце вже був перебір! А решта, на тлі цього тьмяніє!
– Тьмяніє?! Ви серйозно? – Оля дедалі більше обурювалася заявам колишньої свекрухи.
– Звісно!
– А, як на мене, нічого тут не тьмяніє! Це все непробачні вчинки! Та і, якби я вибачила вашому синові…
– Так ти спочатку вибач його! Зроби те, що говориш! – Віра Степанівна теж почала злитися, мабуть, переймала настрій від Олі. – Він сам по собі не погана людина!
– Він?! – Оля різко підскочила з-за обіднього столу на кухні, й пішла у вітальню.
Віра Степанівна пішла слідом за нею, бажаючи якнайшвидше закінчити цю розмову, але без нічого вона йти не збиралася.
Їй треба було, щоб Оля хоч трохи почала здавати свою позицію, і дала їй хоч якусь надію, що вона забере назад до себе під опіку її сина, як це було раніше.
– Так, знаю, він зраджував тебе! Брехав! Крав гроші! Але він все одно залишався з тобою! Та й ти не помічала нічого по грошах, поки не почала копатися у цій справі! Дала б йому шанс останній, трішечки ще утримала б його, нічого б з тобою не сталося!
– Ну ось ви й утримуйте тепер свого синочка, а я йому навіть не дружина більше, так що все – тема закрита!
– Ця тема буде закрита, коли я скажу! – гаркнула жінка. – Це ти вийшла за нього заміж, і повинна була й далі продовжувати нести цей хрест, так само, як я колись з його батьком!
– Так от ви й несіть його тепер! Продовжуйте! Хто ж вам не дає? Просто зміна поколінь! – відповіла Оля. – Ну… Якщо вже ви вважаєте, що тут немає нічого поганого, і поведінка, та вчинки вашого сина цілком нормальні!
– Та я не це тобі намагаюся сказати, недолуга ти!
– Так! Все! Якщо я така недолуга, йдіть, і говоріть зі своїм розумним сином! З мене вистачить цього! Забирайте ті два пакети, та йдіть! – вказала на вихід із квартири Ольга.
– А ти знаєш… Я не здивована, що мій син тобі зраджував! – хмикнула жінка. – Якщо ти й з ним поводилася так примхливо, то, звичайно, хлопчик просто хотів якоїсь легкості, але з тобою, мабуть, ні в кого ніколи не буде легких стосунків! – з великою зневагою відповіла Віра Степанівна Олі.
– Провалюйте звідси швидко! – Закричала Оля на колишню свекруху. – Ідіть, й цілуйте у п’яту точку свого хлопчика, який весь у татка пішов! Та й у вас також! Ну, якщо ви так підтримуєте те, як він зі мною вчинив!
– Боже, яка ти тільки жалюгідна! Та жоден чоловік не клюне на таку істеричку! – З ще більшою зневагою відповіла Віра Степанівна.
– По собі знаєте? – посміхнулася дівчина.
Але замість відповіді на це питання, колишня свекруха зненацька відважила смачного ляпаса колишній невістці. Від несподіванки Оля замовкла на пару хвилин, ніби приходячи до тями.
А Віра Степанівна вирішила скористатися цим моментом, щоб швиденько забрати речі сина, і піти від Ольги, бо вона бачила по її очах, як там зароджується агресія небаченим розмірів, і ніхто з них не залишиться цілим і неушкодженим, якщо ця куля лусне.
Вона заметушилася, вибігла в коридор, насамперед відчинила двері, а потім вже почала взуватися. Вона так поспішала залишити квартиру Ольги, що навіть не застебнула черевики.
Вона знала, що перегнула палицю, і їй може прилетіти відповідь, тож швидко схопила сумку та куртку в оберемок однією рукою, іншою – речі сина, які лежали біля порога, і поспішила втекти з квартири.
І зробила вона це якраз вчасно, бо від шоку нарешті оговталася Оля! В неї було шалене бажання відповісти Вірі Степанівні так само, тільки раз в десять сильніше. Так би мовити, взяти якістю, а не кількістю.
Але вона нічого не встигла зробити, бо колишня свекруха вже вибігла з квартири, та судомно натискала на кнопку виклику ліфта.
Щойно Оля переступила поріг, двері ліфта відчинилися, і свекруха поїхала вниз. Та бурхлива енергія, яка вирувала у неї всередині, так і залишилася не витраченою.
А ось Віра Степанівна була хоч і налякана, але все ж таки задоволена, як кіт після миски сметани, бо вона хоч і не досягла своєї мети, але трохи відвела душу.
Не кожен день вдається покарати корінь своїх проблем, сина ж вона карати не могла, та й звинувачувала вона все більше Олю, ніж Михайла.
Яким би він не був, як би вона сама до нього не ставилася, але він був, і залишається її сином. А ось Оля стороння людина, отже страждати має лише одна вона! Прийшовши до такого висновку, літня жінка попрянувала додому, щоб і надалі утримувати свого “розумного” сина…
