-Ну ось як було, сказали нам: одружуйтесь, ми вам із першим внеском допоможемо, — згадує Наталя початок свого сімейного життя. — Розписалися у квітні, у свекрухи депозит був до серпня.
-А у серпні вас “взули”?
-Ще як, нам обіцяли залізно, і мої батьки небагато, і свекри. Ще й жартували, мовляв, до серпня чекаємо від вас тест із двома смужками. Ну й в нас, як на зло, тест із двома смужками у липні, а на початку серпня, коли термін за депозитом вийшов, стало ясно, що грошей ми не побачимо, — розводить руками Наталя.
Жінка одружена вже 7 років. Живуть зараз у невеликій квартирі, яку вдалося купити два роки тому. 5 років жили в орендованій квартирі та накопичували на перший внесок одразу за двокімнатну, адже того, що готова була дати теща, було замало, а свекри так нічого родині й не дали.
Дітей у пари так і немає, хоча Наталя з чоловіком вже кілька років готові до цієї події. Тільки не можуть, тому що тоді, у серпні, Наталя прийняла важке для себе рішення: не народжувати через те, що їм з дитиною і жити буде ніде, і накопичувати стане просто неможливо.
Лікарі про ризики говорили, але чи не ризик народжувати в оренду без надії ще багато років не купити свою нерухомість? Поки подружжя надію не втратило, жінка лікується, в голові тримає й останній шанс — ЕКЗ, хоч і для цієї процедури має певні протипоказання. Подружжя працює і час від часу відповідає на запитанням родичів чоловіка, коли вони, нарешті, ощасливлять їх онуком чи онукою.
-Вам вже пристойно за 30. Для тебе це взагалі критично, – хитає головою свекруха. — Чого тягнете? І квартира є, і робота є.
Нещодавно Наталя не витримала і грубо відповіла мамі чоловіка, порадила їй питати про те, де їхні онуки у молодшого брата чоловіка. Свекруха образилася, вона цю тему сприймає болісно, бо з молодшим сином вони неабияк намучилися, та й тепер прогнози дуже туманні в нього.
-А тоді я позбулася дитини не просто так, а через молодшого брата, — сердиться Наталя. — Як же, молодший синочок, у дитинстві хворів, над ним всі тремтіли дружньо, повним комплектом – батьки та бабусі. Донянчились? Свекруха і зараз крила над ним розкидає, і зараз гроші на нього витрачаються чималі.
Молодший брат чоловіка справді з’явився на світ раніше терміну, був слабеньким, у дитинстві мав неврологічні проблеми, часто застуджувався, хворів завжди довго та важко. Старший ріс сам по собі, звикнувши до самостійності, як і буває у більшості подібних ситуацій.
І тоді, 7 років тому брат чоловіка мало не під шантажем “щось із собою зробити”, витяг із батьків ті гроші, які призначалися старшому брату з дружиною на вирішення житлового питання.
Все просто: погано склав іспити, по балах не проходив до обраного університету на дуже творчу спеціальність, а дуже хотів. І батьки вирішили розщедритися: сплатили сину навчання.
Але й це ще не все, з другом брат викрав у батька того друга машину, розбив її та ще чужий автомобіль. За кермом сидів брат, в нетверезому стані. Залишок грошей, які ще були у родині, пішли туди.
-А що, свекруха не знала, що ви тоді вже чекали дитину? – Цікавиться подруга.
-Знала, тепер просто вдає, що забула, що ми їй тоді не говорили або сказали не так, вона була вся в смутку за молодшого, уваги не звернула. Але я чудово пам’ятаю, що вона руками на нашу новину розвела і сказала: “Ви дитину тільки чекаєте, а я не можу в біді кинути свою дитину”, і що нам лишалося?
Брат чоловіка вчився, ясна річ, дуже погано. На платному відділенні рідко відраховують, але ситуації були такі кілька разів. Хлопець більше ледарював, влипав у різні сумнівні компанії, його часто доводилося з них витягувати, застосовуючи метод переконання грошима, засовуючи їх в чиюсь кишеню.
-Він просто дуже талановитий хлопчик, а таких завжди тягне на пригоди, – пояснювала свекруха, не бажаючи визнати, що син її розпещений самозакоханий егоїст, який думає тільки про себе, таланту там особливого не спостерігалося, тільки гонор і бажання жити на своє задоволення.
-Після закінчення навчання, одержав наш невизнаний геній диплом із трійками, поневірявся кілька місяців, потім його взяли кудись працювати. Помічником якогось адміністратора, але у сфері, де він навчався. І що? Два тижні відпрацював, потім звільнився і заявив, що він, з його мізками та талантом, вартий більшого, — усміхається Наталя.
-Хлопчик правий, – захищала тоді молодшого свекруха. — Що це таке? Ми стільки грошей відвалили за його освіту, а він на побігеньках буде? Ні, правильно все. Потрібно просто шукати гідне місце, йому обіцяли поговорити.
Поговорили чи ні, Наталя не знає. Факт у тому, що два з лишком роки вже не працює ніде, живе за рахунок літніх батьків і бабусь. Вимагає гроші з пенсій, загрожує, шантажує, а ще й захопився не тим, чим слід і досить щільно вже сидить на заборонених речовинах.
Свекруха та свекор носяться із сином, влаштовують його в лікарні, платять лікарям, заминають дрібні правопорушення. Брат якийсь час поводиться тихіше, але надовго його не вистачає. Замкнене коло, а ще є вже хронічне захворювання печінки, загалом нічого хорошого.
-Але для свекрухи він – улюблений син, – сердиться Наталя. — Вона за нього героїчно бореться. Батько чоловіка спадок від дядька отримав, однокімнатну квартиру в Києві. І що ти думаєш? Це було 2 роки тому, ми саме тоді з чоловіком брали іпотеку, а брат навчання закінчив. Нам жодної копійки не дісталося і тоді, все пішло на молодшого синочка.
Зрідка свекри згадують про сім’ю старшого сина: мовляв, а чого вони вже 7 років тихо живуть удвох? Непорядок, у людей онуки вже за цей час з’являються та не по одному. Зазвичай це відбувається, коли в сім’ї все спокійно з молодшим братом і відзначається скромно чийсь день народження, тоді й звучать ці нетактовні запитання до Наташі та її чоловіка: “А чого це дітей немає?”
Два роки вже відмовки з посиланням на відсутність житла, тож Наталя нагрубила матері чоловіка, сподіваючись припинити цю тему раз і назавжди. Свекруха образилася, сльозами залилася, сказала, що Наталя тільки коли стане матір’ю, зможе її зрозуміти.
-Якщо стану, – сумно посміхається Наталя. – І це я матері чоловіка теж сказала.
Що думаєте, Наталя має право ображатися на батьків чоловіка та ось так тиснути на болюче, на тему недолугого, але улюбленого сина?
