– Мама поживе в нашій спальні, їй потрібний спокій.
Антон кинув спортивну сумку на порозі. Він упер руки в боки й випнув груди, зображуючи незаперечного главу сімейства.
Аліна неквапливо обтерла вологі долоні кухонним прихватом.
– А ми з тобою, значить, на дивані у вітальні потіснимося? – Вона зміряла чоловіка довгим поглядом. – Чи я на килимку біля дверей ляжу?
Антон невдоволено скривився.
– Не починай, га? У матері тиск скаче цілий тиждень. У поліклініці сказали, що потрібний ортопедичний матрац та повна тиша. Ти ж не безсердечна, щоб літню людину на продавлені пружини гнати?
Вони стояли в коридорі своєї іпотечної двушки. Квартиру брали у шлюбі. Платили спочатку разом, але останні пів року Антон перебивався випадковими заробітками.
Основний платіж мовчки тягла Аліна. І тепер в її законну спальню планувала в’їхати Зоя Сергіївна. Жінка, яка при кожній зустрічі називала невістку «марнотраткою» та вчила економити на пральному порошку.
– У її хрущовці нормальний диван, – рівно відповіла Аліна. – Я сама його вибирала рік тому. Ми за нього чимало віддали, між іншим.
– Там сусіди галасливі! – Антон підвищив голос, але тут же затнувся під важким поглядом дружини.
– Тупіт з ранку до вечора. Їй шкідливо нервувати.
Вона ковзнула очима на тумбу, де зазвичай лежали запасні ключі від квартири. Ключів не було. Аліна зрозуміла все без слів.
– Ти вже й ключі віддав? – Вона посміхнулася. – Просто супер! Здоровий лобур, а все матусі догоджаєш чужим коштом.
Антон зчепив пальці у замок. Він переступав з ноги на ногу.
– Це ж тимчасово! Місяць поживе, відновиться. Аліно, ну увійди в становище! Рідна ж мати таки.
Аліна притулилася до одвірка. Сперечатися з Антоном зараз було марно. Він вмикав режим «дбайливого сина» щоразу, коли матері бувало нудно. А нудно їй бувало регулярно. Особливо, коли пенсія добігала кінця.
– Добре, – вона кивнула головою, – нехай живе у спальні.
Антон здивовано заморгав. Він явно готувався до затяжного скандалу. Готував аргументи про синівський обов’язок, про черствість сучасних жінок. А тут така поступливість.
– Правда? – Він радісно видихнув. – Дякую! Я знав, що ти зрозумієш! Завтра по обіді я її привезу. Постільну білизну чисту постелиш?
– Постелю, – Аліна хитро примружилася, – тільки в мене також новина.
Вона зробила паузу, спостерігаючи, як розслаблене обличчя чоловіка знову напружується.
– Раз у нас тут відчиняється санаторій, я запросила ще одного родича. Йому теж спокій потрібен. Житиме у вітальні. На дивані.
– Якого родича? – здивувався Антон. – Мого двоюрідного дядька з села? Він же не просихає!
– Завтра побачиш. Тобі сподобається. А ми з тобою на кухні поставимо розкладачку. В тісноті, та не в образі.
Аліна зникла за дверима ванної, залишивши Антона перетравлювати інформацію.
Насправді план дозрів у неї ще тиждень тому. Зоя Сергіївна тоді вперше закинула вудку про «погане самопочуття та гучних сусідів згори».
Аліна не полінувалась і навела довідки через старих знайомих родини. Одвічна жіноча хитрість спрацювала безвідмовно.
Вона знайшла того, кого свекруха боялася більше, ніж податкової інспекції та підвищення цін на гречку разом узятих.
Наступного дня після обіду замок у передпокої клацнув. Аліна навіть не вийшла із кухні. Вона спокійно різала сир, слухаючи, як у коридорі лунають кроки та кректання.
– Обережніше із сумкою, синочку, там мої ліки, – пролунав плаксиво-командний голос Зої Сергіївни.
– Ой, як у під’їзді душно. У мене просто перед очима все пливе. Неси корвалол.
Аліна витерла руки паперовим рушником та вийшла назустріч. Свекруха виглядала підозріло бадьорою для жінки, яка перебуває на межі непритомності.
На губах сяяла яскрава коралова помада. На грудях виблискувала незмінна золота брошка. Волосся було свіжо забарвлене в колір баклажана.
– Доброго дня, дитинко, – Зоя Сергіївна картинно приклала пухку руку до грудей. – Пробачте, що стискаю вас у власному будинку.
– Але лікарі сказали – суворий постільний режим. Я одразу в спальню піду, приляжу. Вікна там пластикові? Не дме?
– Звісно, Зою Сергіївно, – Аліна галантно вказала на двері кімнати. – Проходьте. Ортопедичний матрац чекає.
Свекруха переможно глянула на сина. Антон метушився з об’ємними пакетами, в яких дзвеніли явно не лише ампули. Мабуть, перевезла половину свого гардероба.
І в цей момент у двері подзвонили. Коротко, наполегливо, двічі.
– Кого це там принесло? – Антон невдоволено скривився і потягнувся до ручки. – Мабуть, сусіди знову за сіллю, – пробурмотів він, відчиняючи двері.
На порозі стояв високий сивий чоловік. На ньому був добротний темно-синій плащ. У руках він тримав важку спортивну сумку. Чоловік оглянув присутніх та широко посміхнувся.
– Ну, приймайте постояльця! – Задерикувато сказав він, впевнено переступаючи поріг.
Антон вріс у підлогу. Пакет із речами матері вислизнув із його рук. Щось скляне всередині жалібно хруснуло.
Зоя Сергіївна, яка збиралася зробити величний крок у бік спальні, застигла на місці.Обличчя її витяглося. Яскрава помада на тлі шкіри, що раптово посіріла, виглядала лячно.
– Віктор? – Слова застрягли у свекрухи у горлі. Голос змінився до невпізнання.
– Він самий, Зою!
Віктор Михайлович поставив сумку на підлогу і діловито обтрусив рукав плаща.
– Оце так сюрприз, правда? Говорять, ти тут квадратні метри ділиш? Прийшов допомогти.
Віктор був колишнім чоловіком Зої Сергіївни. І, за сумісництвом, рідним батьком Антона. П’ятнадцять років тому вони зі скандалом розлучилися.
Зоя тоді переконала всіх родичів, що чоловік покинув її ні з чим і втік на заробітки. Антону вона роками вселяла, що батько – зрадник та злісний аліментник. Хоча той справно переказував гроші на її рахунок до повноліття сина.
А нещодавно Аліна з’ясувала одну крихітну, але цікаву деталь. Перед розлученням Зоя Сергіївна потай продала їхню спільну дачу в передмісті.
Гроші вона завбачливо перевела на рахунок своєї старшої сестри. А чоловікові на блакитному оці заявила, що дерев’яний будиночок згорів ущент через погану проводку.
Віктор дізнався про цю блискучу аферу лише рік тому, коли повернувся до рідного міста та випадково зіткнувся з новими господарями ділянки.
– Що ти тут робиш? – Зоя Сергіївна позадкувала.
Вона геть-чисто забула про своє хворе серце, тиск, що скаче, і суворий постільний режим.
– Аліна запросила, – Віктор кивнув невістці, як старій знайомій. – Сказала, у вас тут вітальня простоює.
– А мені якраз перекантуватися треба, поки в моїй новій квартирі будівельники ремонт доробляють. Ось вирішив з родиною возз’єднатися.
– Мамо, тату… Ви чого?
Антон розгублено переводив погляд з одного на іншого. Йому перевалило за тридцять п’ять, але виглядав він зараз. як першокласник, що нашкодив.
– А того, синку, – Віктор ступив глибше у квартиру і стягнув плащ. – Твоя матінка мені кругленьку суму стирчить за дачу. Пригадуєш таку? Де ти в дитинстві яблука крав?
– Дача згоріла! – Зойкнула Зоя Сергіївна.
Від її слізного тону не залишилося і сліду. Вона дивилася на колишнього чоловіка спідлоба.
– Згоріла, ага. До фундаменту, – Віктор посміхнувся і по-господарськи пройшов на кухню.
– Тільки чомусь у нових господарів у документах твій підпис стоїть. Датований за тиждень до нашого розлучення. Я вчора спеціально виписку брав. Ну що, невістко, чайком почастуєш?
Аліна незворушно поправила волосся.
– Вже чайник поставила. Із шоколадним пирогом будете?
Зоя Сергіївна судомно втягла повітря. Вона озирнулася на відкриті двері спальні, потім на кухню, звідки смачно пахло випічкою.
– Я не житиму з цією людиною під одним дахом! – Заявила вона, гнівно зиркнувши на Аліну.
– Ти спеціально це влаштувала, погань! Думала, я не зрозумію?
– Мамо! – Обурився Антон, нарешті знайшовши дар мови. – Ну, що ти таке кажеш!
– Що “мамо”? Ти подивися, кого твоя дружина до хати притягла! Вби вцю мого здоров’я!
Зоя Сергіївна рішуче схопила свою дорожню сумку. Ту саму, яку Антон щойно впустив на підлогу.
– Ноги моєї тут не буде!
– А як же постільний режим? – Співчутливо поцікавилася Аліна, визираючи з кухні з рушником у руках. – І ортопедичний матрац? Лікар же прописав!
– У труні я бачила ваш матрац! – Припечатала свекруху. Вона гарячково застібала куртку.
– Антоне, бери речі. Ми їдемо.
Антон потупцював на місці.
– Куди їдемо? Мамо, ну куди ти проти ночі? Тиск же…
– Нормальний у мене тиск! – Гаркнула вона, енергійно закидаючи на плече дамську сумочку з важкою пряжкою.
– Я поїду у свою квартиру. А ти, якщо хочеш із цим опудалом чаї ганяти, залишайся! Зрадник!
Зоя Сергіївна розвернулася на підборах. Вона голосно затупала по сходах. Ліфт викликати вона навіть не стала.
Антон кинув винний погляд на Аліну. Потім глянув на батька, який уже діставав зі свого пакета коробку гарних цукерок до чаю.
Робити було нічого. Чоловік підхопив баули матері, що залишилися, і поплентався слідом за нею вниз по сходах.
Двері зачинилися. У передпокої стало напрочуд просторо. Аліна пройшла на кухню. Віктор Михайлович уже спритно розставляв чашки.
– Ну як я зіграв? – Він лукаво підморгнув невістці.
– Блискуче. Від душі відлягло, – Аліна ввімкнула чайник. – Думала, вона тут на місяць осяде.
– Вона завжди такою була, – Віктор похитав головою.
– Щойно що, – відразу при сме.рті. А як притиснеш фактами – енергії вагон. Ти вибач, що я цю дачу приплів так різко. Насправді я їй давно все пробачив.
– Просто знав, що це єдиний спосіб її викурити з вашої квартири. Вона жадібна до жаху. Як почула про борг, так і слід застиг.
– Та я вам лише вдячна. Хоч висплюсь сьогодні нормально.
– А з Антоном що робитимеш? – Прямо запитав Віктор, сьорбаючи гарячий чай.
– Він хлопець непоганий, але під підбором у матері сидить міцно. Якщо його не штовхати, він так на колоду і перетвориться. Все життя на чужому горбі намагається виїжджати.
Аліна подивилася у вікно. Сутінки тільки починали згущуватись над двором.
– Подивимося.Спочатку хай сам за іпотеку цього місяця платить. А там буде видно. Нянькою я найматися не планувала.
Через місяць життя увійшло до звичної колії.
Антон повернувся додому за два дні після того скандалу. Довго перепрошував, намагався перевести все в безглуздий жарт, скаржився на характер матері.
Зоя Сергіївна більше в гості не рвалася і на слабке здоров’я не скаржилася. Мабуть, панічно боялася знову зустріти колишнього чоловіка та отримати рахунок за дачу, що “згоріла багато років тому”.
Віктор Михайлович заходив до Аліни раз на тиждень на каву. Вони чудово ладнали й часто обговорювали дачні справи.
А Антон щоразу, побачивши батька, нервово ховав очі, швидко вітався і намагався якомога швидше піти у спальню.
Ту саму, на яку більше ніхто з родичів не робив замах. І, що найцікавіше, у день зарплати він мовчки переказав Аліні рівно половину суми за іпотеку. Без нагадувань. Як кажуть, – помоглося нашій мамі…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
