Чоловік поїхав у відпустку, а я подзвонила сестрі, яка допомагає мені збирати залишки його речей. Ось приїде, акуратно складе їх у валізку і піде до мами та брата. А я якось і далі буду шкутильгати без його допомоги.
Історія почалася давно, але свого апогею досягла три дні тому, коли чоловік позітхав над моєю зламаною ногою, знаючи, що в мене вона болить і дуже важко пересуватися та поїхав у відпустку, яку ми планували на двох.
Причому чоловік мене ж звинуватив в егоїзмі, коли я поцікавилася, чи не хоче він доглядати мене, раз вже відпустка накрилася. Егоїстка я, бо захотіла чоловікові відпочинок зіпсувати, а він на нього заслужив.
Перші дзвіночки були ще під час медового місяця. Я тоді отруїлася чимось, три дні лежала пластом у номері, мені було погано, хотілося пити, але була така слабкість, що я сама дійти не могла.
Чоловік у цей час ходив на пляж, бо сплачено ж. Та й “чого я буду біля тебе сидіти, якщо все одно допомогти не можу”. Так мені мій дорогоцінний чоловік тоді сказав.
Правда, коли я влаштувала істерику зі сльозами та соплями, він начебто зрозумів свою помилку і частина відпустки, що залишилася, пройшла нормально. Але як я тоді проґавила такий значний дзвіночок?
Потім, коли я захворіла на скарлатину, він з’їхав до мами. Це я ще можу зрозуміти, він на неї не хворів, тому треба було убезпечитися. Але те, що він одразу їхав до мами, коли в мене починався грип чи застуда, це вже напружувало.
– А що я буду біля тебе сидіти та дихати бацилами? Ти хочеш, щоб ми обоє на лікарняний пішли? А годувати нас хто буде? – обурено питав чоловік, коли я просила його бути зі мною, а не їхати до мами.
Я ж знаходила його слова розумними. І справді, чого вдвох хворіти, хай хтось один працює. Хоча так хочеться, щоб про тебе хтось дбав, коли ти грипуєш.
Але про мене дбала сестра. Вона і в скарлатину до мене приїжджала, і під час застуд та грипу привозила ліки, фрукти, готувала мені супи та стежила, щоб я не забувала випити пігулки.
А чоловік за час хвороби міг навіть жодного разу не зателефонувати. І на це, до речі, у нього теж була відмазка – а раптом я тільки заснула, а тут він мене розбудить, і я потім заснути не зможу. Я цій відмазці вірила, ще думала, що в мене дбайливий чоловік.
Сестра називала мого чоловіка диваком, говорила, що всі ці його слова просто відмазки, щоб нічого не робити. Але я тоді була сліпо закохана і вірила, що чоловік це все робить тільки для мого блага.
– Ах, син так за тебе переживав, поки ти хворіла, місця собі не знаходив. Я думала, він сам від переживань занедужає.- казала свекруха.
Я танула, а сестра крутила пальцем біля скроні, на кшталт, ти що, їм віриш? Зараз я вже дивлюся на ситуацію з іншого боку, тож розумію, що про мене думала тільки сестра.
Поступово у мене очі розплющувалися. Чоловік так байдуже ставився лише до мого здоров’я. Якщо він захворів, то навколо нього треба було стрибати цілодобово. Він міг мені на роботу подзвонити та поскаржитися, що голодний, хоч у холодильнику була їжа.
Або коли занедужала його мама. Там він одразу ж підхоплювався і їхав до неї, виконувати свій обов’язок сина. Ліки, фрукти, зворушливе сидіння біля її ліжка, доки я варила супчик. Біля мене він так не сидів.
Останньою краплею став його від’їзд у відпустку тиждень тому. Туди ми збиралися вдвох, але за п’ять днів до поїздки в мене врізався якийсь мужик самокатом, тому я заробила забій спини та перелом ноги.
Неприємний болючий перелом ноги. Чоловік відвіз мене до лікарні, почув вердикт лікаря і похмурнів. Я думала, він журиться про те, що відпустка накрилася, але помилилася.
Чоловік як збирався у відпустку, так і продовжив це робити. Я обурилася, що взагалі-то я тут з переломом вдома одна лежати бути, мені ні в магазин сходити, ні навіть допомогти ванну прийняти нікому. Але чоловік на мене глянув здивованими очима.
– Ну що, мені тепер теж треба відмовитися від відпустки? Ти не вважаєш, що це егоїстично з твого боку?
І далі розповів, що зараз усе можна замовити доставкою, навіть у магазин не треба ходити. А якщо потрібна якась інша допомога, то я завжди можу зателефонувати до сестри.
Чоловік у мене вже налаштувався на відпустку. Він на роботі втомився, йому потрібна зміна ситуації. Так, шкода, що я не зможу поїхати, але він візьме з собою маму, щоби не пропадати грошам.
Мабуть, звістка про маму мене мала втішити, я не знаю. Але щось я не втішилась, а зрозуміла, що жити з егоїстом мені набридло. Нехай відпочиває з мамою, а після приїзду забере речі та взагалі до неї переїде.
Навіщо мені такий чоловік, який не допомагає, не підтримує та кидає у таких складних ситуаціях?
