Він сам на суді вибрав батька, а не матір. У десять років це право в нього було. Але йому і на думку не могло тоді спасти, що батько знову одружиться.
Гена, відповідаючи судді, планував зовсім інше життя. Таке суворе чоловіче братерство, без вічних істерик матері. А батько візьми та одружись!
Заради справедливості треба сказати, що мати вийшла заміж раніше. На той час, як батько привів у будинок Жанну, мати вже няньчила маленьку сестричку Гени й жила майже за тисячу кілометрів від колись «своїх хлопчиків».
Що дивно, її істерики повністю зникли у новому шлюбі. Вона виконувала всі примхи маленької доньки, передбачала найменші бажання нового чоловіка і зовсім не нагадувала ту вічно незадоволену маму. Вона стала зовсім іншою…, і чужою. У її новому житті зовсім не лишилося місця для сина.
І якщо Генка і нудьгував за матір’ю раніше, то погостювавши в неї один літній місяць, зрозумів, що більше нізащо не поїде до неї.
Та й вона із помітним полегшенням віддала Гену колишньому чоловікові після закінчення обумовленого терміну.
Генка з радістю їхав додому, до того ж батько обіцяв по приїзді сюрприз. Але вдома на нього чекало ще більше розчарування, ніж він відчув після довгоочікуваної зустрічі з матір’ю.
Гена очікував побачити давно обіцяного папугу, у нього навіть ім’я було готове – Жако, але замість Жако вдома на них чекала тітка Жанна. І все – ніякого чоловічого братства, у нього з’явилася мачуха.
Вона здалася хлопчику гучною та метушливою. Злила своїм прагненням освоїти їхню кухню з метою навчитися готувати. Дратувала своєю зухвалою яскравістю, запахом парфумів.
Вона сама напросилася на прізвисько, що було припасене для папуги. Жако. Ну, а як інакше? Якісь різноколірні клапті волосся на нерівномірно стриженій голові. І ім’я відповідає – Жанна Колесник.
В очі він не наважувався її так називати, а ось за спиною зовсім не стримався. Як не сердився батько, але інакше ніж «Твоя Жако» він його нову дружину не називав.
– Ну, ти що, сам не бачиш, що вона на папугу схожа? Знайшов з ким одружитися. Жили ж без її кулінарних потуг, проте тихо і спокійно було. Навіть чистіше.
– І магазинні пельмені я більше люблю, ніж її супи. Дай мені грошей, я собі пельмені куплю і сам варитиму. І скажи їй, щоб не прибирала у моїй кімнаті. Нічого там по столу і шафі нишпорити.
І тримав характер – варив демонстративно пельмені, завантажував пральну машину своїми речами. Не був Генка побутовим інвалідом, багато чому навчився, поки з батьком удвох жили, тож вважав, що жіночої турботи не потребує. Хлопець уже дорослий, руки є, мізки варять.
Жанна намагалася вдавати, що все у них нормально. Сама просила чоловіка не тиснути на хлопця. Хоча нормальним і не пахло. Усі два місяці літа Генка в міру своїх сил і фантазії мотав Жанні нерви.
Сховав її телефон за взуттєву полицю, ключі засунув в кишеню плаща, який висів в очікуванні першого похолодання, а потім змотався у двір до друзів, – це ще квіточки. Були й «ягідки» у вигляді захованої теки із документами.
Дуже хотілося, щоб вона зірвалася. Накричала, а ще краще б ляснула. Тоді б у батька розплющились очі. Але вона мало того, що не зривалася, то ще й нічого не говорила батькові! Не скаржилася. А вечорами тріщала за вечерею не гірше за папугу.
– Спробуй хліб, Гена купив, ось жодного разу я такий і не пробувала. Житній, заварний. Смачний, до борщу якраз. Молодець хлопче – господарський!
Гені навіть ніяково було. Хліб він купив не для того, щоб його хвалили. А скоріше навпаки. Жанна з сумками перед приходом батька примчала, та схаменулась – хліб забула купити.
Попросила Генку зганяти, доки вечерю готує, бо батько голодний прийде. Генка прикинув – не піти, начебто себе підставити.
А якщо купити той, що батько їсти не буде…, то й розкриється, що ця Жако його ганяє по магазинах, і що не така вона вже й господарська, якщо навіть про хліб забуває.
Але солодкуватий чорний хліб батькові сподобався, хоч раніше він визнавав лише ніздрюватий білий батон. Їсть, теж нахвалює. Гені навіть приємно стало. І так у всьому.
– Сьогодні, як Бог відвів. Статтю запускали, а тут тека з довідками загубилася, довелося копії вимагати, юристів своїх підключати.
– І що ти думаєш, якби я не втратила теку, таку б дезінформацію пустила в смугу! Дуже вже солідні й надійні джерела мені дані дали. Виявилося, наше видавництво хотіли підставити.
Ну, як тут продовжувати шкодити? Що не задумає, все їй на користь. До вересня розпал пристрастей згас. Пельмені Гені набридли до чортиків, і він потихеньку почав харчуватися тим, що вже було зроблено мачухою.
Готувала вона так собі, але все ж таки різноманітніше, ніж він. А ось сирники Жако опанувала заліково. Навіть визнав це вголос. І тепер майже щодня вони чекали на нього вранці на столі.
Жанна видихнула, коли з плити зникла його каструлька під пельмені. Але запасний комплект ключів тримала у сусідки-пенсіонерки, про всяк випадок.
І телефон запасний, старенький не поспішала викидати. А серйозних документів вона й так ніколи додому з роботи не брала.
Майбутній похід в торговий центр з мачухою ніяк не міг радувати. Але який би самостійний Гена не був, без дорослих до школи не зібратись.
Зошити, лінійки – пів біди, а ось сорочки, штани, шкільний костюм. Тут жіноча рука потрібна. Раніше для цієї місії бабусю викликали, але цього року батько не схотів просити.
Незручно при новій дружині колишню тещу кликати на допомогу. Сам ще менше Гени знався на речах, та й на роботі завал, відгулу не допитаєшся. Ось і повезла нова дружина пасинка магазинами.
Цього разу, а якщо точніше – вперше, ніщо не купувалося Гені «на виріст», ніяких бабусиних практично, тепленько та бажано дешевше. Жодного іспанського сорому.
Обрали, приміряли, сплатили. Невелика суперечка була, коли дійшла черга до кросівок. Генка розумів, що вони вже давно перейшли весь ліміт, що можна витратити на шкільні збори, тож обрав звичайний китайський ширвжиток. Але Жанна наполягла на фірмових.
– Не сперечайся, потім дякую скажеш – вічні. Той самий аргумент навела і при виборі найкрутішого рюкзака.
– О, Генка нову матусю на шопінг вивів, чи це вона тобі штанці прийшла вибирати?
Це називається – встряв. Зіткнулися з пацанами дворовими. І як тепер? То він мачуху з дому виживає, а то по крамницях із нею, як віслюк, навантажений пакетами.
Ще й Сірий тут же. Із Сірим у них постійні тертки. Начебто й росли в одному дворі, приятелями були, але, як у класі з’явилася Нінка, їх доріжки почали розходитися.
Тепер Сірий не проґавить моменту, щоб насолити йому. Ще й у класі казки почне розповідати, що за ручку Генку мачуха до школи збирала.
– Гено, це твої друзі? Може вони нам допоможуть суперечку вирішити та планшет крутіше вибрати?
Жанна вловила ситуацію і за будь-яку ціну хотіла її виправити. Але як би не зашкодити? От і ляпнула про крутий планшет.
Хоча, чому б і ні, це зручніше, ніж телефон або стаціонарний комп’ютер, що у чоловіків один на двох. Її ноут – це святе, там уся робота, його вона нікому до рук не давала.
– Хлопці, піца з мене. А то батько Гени нам сказав без планшета додому не повертатися, а ми все сперечаємось.
***
– Слухай, а ця твоя Жако крута тітка. Шарить і не нудна, – це вже ввечері у дворі пацани винесли вердикт.
Генка сперечатися не став. Він сам не розумів себе. Ну не купила ж вона його за сирники та лахміття? Він же не продався?
Але пакостити мачусі зовсім бажання вже не було. І річ навіть не в планшеті. Він розмову почув, коли повернувся за телефоном.
Жако з батьком чи то лаялися, чи то в коханні один одному пояснювалися, але його, притихлого в передпокої, і не помітили.
– Ти ж сама гроші збирала, щоб замінити свою таратайку. І все спустити за один день! Він що у нас – обділений? Взутий, роздягнений? Лише до школи пару сорочок, та штани купити треба було!
– Ти що думаєш, він щось зрозуміє? Та ти, як була для нього Жако, так Жако і будеш. Це не маленький хлопчик, що мачуху мамою рано чи пізно назве. Чоловіком скоро стане, одружиться і поминай як звали! А ти всі свої накопичення профукала.
-Чому Жако?
– Папугу він хотів, а тут я одружився. Моя вина, звичайно, що вибрав не тітку з гулькою, а пташку дивовижну з головою триколірною. Але голівку, хай і гарну, включати треба не лише на роботі, а й удома. Що ти йому потураєш?
– Та не потураю я, ти правильно сказав, він не хлопчик! І його потреби вже інші, ніж торік. Ти очі роззуй. Ти що не помітив – хлопець то твій виріс!
– І виріс він в інший час, ніж ми росли. Так, йому ці фірмові кросачі мізків не додадуть, але ось і в лузери, хоча б у своїй компанії, в них він уже не скотиться.
– І взагалі, зрештою, якщо ми тепер родина, то яка різниця – чиї накопичення. Нехай я мачуха, але для мене він уже син. Він частина тебе! Та я тішилася покупками більше, ніж він!
– Якщо ми тепер сім’я, то чому прізвище не змінюєш?
– А як ти це уявляєш? Я журналіст. Жанна Колесник. У мене на лобі не буде написано, що я покохала найкласнішого мужика і стала Сидоренко.
Далі Гена слухати не став – вислизнув із хати тихесенько. А тепер ось і сперечатися з пацанами начебто і нічого. Вона і справді “шарить”.
***
– Ти з дуба впала, Жанночко?
Лише у гніві головний редактор використовував зменшувально-пестливі імена співробітників. А зараз він був у гніві.
– Ну, заміж вийшла, пів біди, в декрет сходила – я стерпів, але змінити прізвище! Коли ім’я майже брендом стає?
– Не гнівайся, Андрію Михайловичу. Я хочу одне прізвище зі своїми чоловіками. Ідея у мене. Сам сказав – «майже бренд». Ребрендинг пропоную – псевдонім візьму. І прізвище за бортом залишиться. Жанна Жако.
– Звучить? Син старший придумав…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
