– Доню, я тут подумала… А навіщо вам три кімнати? Вам і однієї, начебто, вистачає. Софійка все одно з вами спить.
Оля спочатку навіть не вловила сенс сказаного. Подумала, що мама знову хоче привезти до них якийсь «цінний» раритет на кшталт облізлого крісла або старого серванта, який давно заважає їй під рукою.
– Ну… Так, решту кімнат ми поки що не використовуємо, – обережно підтвердила Оля.
– Ось! Тому я і вирішила, що решту буду здавати. Підберу вам мешканців тихих, спокійних… А чого добру даремно простоювати? Ти ж сама розумієш, я вас туди пустила, а сама тепер не знаю, на які гроші жити.
Оля завмерла. Спочатку вона не повірила своїм вухам, а потім усередині все ніби замерзло і тріснуло. У голові одразу спалахнули картинки: чужі люди на їхній кухні, шум, гамір, юрби гостей.
І все це – у будинку, де мешкає тримісячна дівчинка. Може, все буде не так погано, але ж це рулетка. А ризикувати життям та безпекою своєї доньки Оля не хотіла.
– Мамо… Які ще мешканці? У мене тут взагалі дитина! Я не хочу, щоб у хаті ходили сторонні.
– Ой, ти в мене в комуналці виросла, і нічого – не розсипалася, – відмахнулася мати. – Я ж і так вам поступилася, зайвого з вас не беру, чекаю, поки ви там збираєте. А мені що пропонуєте робити? Світом піти?
Оля стиснула зуби. Вона не чекала такої зради від рідної матері. У своїй квартирі вона, звичайно, здавати кімнати не планувала. Зате тут, – будь ласка!
Але Оля вирішила відсунути образи на другий план. Зараз найголовніше – донька.
– Ну якщо тобі це так принципово… Гаразд, давай ми сплатимо тобі цей місяць, – нарешті сказала Оля. – А далі щось придумаємо.
Їй здавалося, що десь тут мати зупиниться. Скаже, що не може брати гроші з власної дочки, особливо в такому стані, що дасть їм пожити цей місяць безплатно, але…
– Добре. З вас візьму, як зі своїх, десять тисяч, – поблажливо сказала мати. – Тільки ви ж мене заздалегідь попередите, з’їжджатимете чи ні. Хоча б тижнів за два, щоб я своїх рієлторів підрядила.
Якщо з’їжджатимете – вам доведеться квартиру майбутнім квартирантам показувати. Ну, щоб я одразу наступних запустила, без простою.
– Гаразд, – процідила Оля крізь зуби й поклала слухавку.
Вона відразу зайшла в банківський додаток і перекинула матері гроші. Коли вона натиснула на кнопку «Надіслати», вона виразно відчула, як їхні стосунки перейшли з особистих у ділові.
…Валентина й раніше була такою. Мати Олі завжди вміла викрутити ситуацію на свою користь, просто це ніколи ще не зачіпало дочку настільки сильно.
Наприклад, Оля лише в десять років дізналася, що хрещена щороку передавала їй щедрі подарунки на Новий рік та день народження: то великого плюшевого поні, то собаку-робота, то модних ляльок. Валентина ж вдавала, ніби це подарунки від неї. Від себе вона нічого не додавала.
Олі тоді стало прикро, але зовсім трохи. Вона, звичайно, розуміла, що це поганий вчинок, але не відчула повного масштабу на собі. А ось хрещена образилася і почала передавати подарунки через Оліну бабусю.
Інший інцидент стався, коли до них у гості зібралася тітка Таня з дочкою Оленою. Суворо кажучи, вона не планувала їхати до них, їй просто треба було зупинитись у місті на тиждень, розібратися з паперовими справами. Вона вже забронювала готель, але тут у справу втрутилася Валентина.
– Та чого ти будеш по готелях всяким бігати з дитиною? Приїжджайте до мене, місця вистачить. Ну, ресторанну кухню вам не обіцяю, сама розумієш, я з Олькою одна… але прийму гідно.
Тітка Таня довго відпиралася, але в результаті все ж таки погодилася. Людиною вона була сумлінною, не хотіла ставати тягарем для сестри, тому в перший же день забила їм холодильник вщент.
– Ну, з нас продукти, з вас готування, – усміхаючись, сказала вона. – А то моє серце чує, що нам по півдня доведеться стирчати в чергах. Та й Олені хочеться показати батьківщину, повозити її музеями та пам’ятками.
Тітка і двоюрідна сестра їхали рано-вранці й приїжджали, справді, тільки до ночі. Від них не було жодного клопоту. Але на третій день Валентина все одно заявила їм:
– Танюшо, щось не розрахувала я своїх сил… Може, подзвониш у той готель? Доживете час, що залишився, вже там.
Тітка Таня дуже образилася. Звичайно, готель зв’язуватися з таким ненадійним постояльцем вже не захотів, сказали, що немає місць, тому довелося швидко підшукувати інші варіанти. Більше Оля ні тітку, ні двоюрідну сестру не бачила.
Тоді Оля вірила матері та думала, що вона просто втомилася від гостей. А зараз розуміла: Валентина розраховувала на свято життя чужим коштом.
Безплатна їжа під ці критерії цілком підходила, тому мати, отримавши бажане, просто виставила родичів за двері.
Дочці ж раніше діставалося лише побічно. На неї косо поглядали вчителі, бо мати ніколи не здавала гроші у школі, та влаштовувала скандали на цьому ґрунті.
Олю не пускали на дні народження. Офіційно – «мало, які там батьки». Насправді ж тому, що треба було купувати подарунок. Але все це меркло, порівняно з випадком із квартирою.
Оля та Ігор, її чоловік, знали один одного зі шкільної лави. Спочатку товаришували, потім між ними спалахнуло щось більше.
Ігор навіть відмовився від своєї мрії заради Олі. Він хотів поїхати на навчання в інше місто, стати лікарем, але знав, що дівчина не поїде за ним. Ігор зітхнув, передумав і лишився.
У результаті вони обоє пішли вчитися на психологів. Оля після цього влаштувалася працювати до школи, Ігор став HR-фахівцем.
Вони одружилися, будували плани, збирали на іпотеку. Дітей, звичайно, хотіли, але згодом, коли буде своя квартира.
Але життя, як це завжди буває, внесло свої корективи у вигляді незапланованого малюка.
Коли Оля побачила дві смужки, вона не знала, радіти чи плакати. Так, це дитина від коханого чоловіка. Але зараз, коли вони майже накопичили на перший внесок? Це було дуже невчасно.
– Як ти вирішиш, так і буде, – сказав Ігор.
Він теж хотів дитину. Але теж розумів, що все впирається в гроші та житло. Отут у справу і втрутилася Валентина.
– Та що тут думати? – сказала вона, дізнавшись про становище дочки. – Дав Бог зайчика, дасть і лужок! Поживете в моїй другій квартирі, ну бабусиній.
– А там, дивишся, і назбираєте. Не здумай нічого робити з дитиною! Потім, не дай Боже, ще не зможеш більше дітей мати, і що тоді?
Пропозиція Валентини схилила шальки терезів. Хоч у неї й був не найпростіший характер, Олі здавалося, що у них непогані стосунки.
Доросла жінка, яка володіє ресурсами, вирішила допомогти молодій сім’ї, яка ще не стала на ноги. Виглядало дуже красиво, благородно та правильно. Якби ця добра справа була доведена до кінця…
Тепер же Оля не знала, що їй робити та куди тікати. Стукне матері в голову завтра щось, і вона вирішить, що десяти тисяч мало. Або привезе і підселить якихось знайомих. Оля нічому б не здивувалася.
Увечері вона розповіла про все Ігореві. Він сидів похмуріший за хмари, а потім, коли Оля зірвалася на сльози, міцно обійняв її та притиснув до себе.
– Не хвилюйся. Я щось вигадаю. Постараюсь не за місяць, а якнайшвидше, – пообіцяв він.
І Ігор дотримався обіцянки. За кілька днів вони приїхали в гості до його матері, Надії Павлівни. Нічого незвичайного, вони й раніше періодично зазирали до неї.
З невісткою Надія була знайома понад десять років: ще в парк її водила разом із сином, коли вони були у молодших класах. Якоїсь миті свекруха сама підсіла ближче і взяла Олю за руку.
– Олечко, я все знаю, Ігор мені розповів. Не бійтеся, я допоможу вам із першим внеском. Ви дітки самостійні, у вашому віці деякі ще на шиї у батьків сидять, а ви молодці.
Надія Павлівна говорила тихо, без тієї урочистості та пафосу, які були у голосі Валентини. Але це тепло в її погляді… Оля не витримала і розплакалася за столом, уткнувшись долонями в обличчя.
Надто вже разючим був контраст: рідна мати, яка фактично виживала їх, і свекруха, що простягає руку допомоги.
Молоді вирішили пожити у Надії, поки розбираються з банком та пошуками. Того ж дня Ігор зібрав речі, а Оля поїхала до матері, щоб передати ключі.
Але підійматися до Валентини вона не стала. Не захотіла її бачити. Просто кинула ключі в поштову скриньку і написала матері, щоб та забрала їх.
– А чого до мене не зайшла? – Здивувалася мати.
– Хіба це не очевидно?
– Ну… Ви ж самі вирішили з’їхати, – відповіла Валентина. – Вас ніхто не гнав, ви самі образилися.
З того дня Оля майже повністю перервала спілкування з матір’ю. Та їй, якщо чесно, було не до цього. Документи, підписи, ремонт…
Оля підробляла на фрілансі, щоб якось полегшити тягар іпотеки. Було тяжко, проте жінка відчувала себе частиною чогось більшого.
Тепер вона повністю зосередилася на своїй сім’ї: на Ігорі та на своїй дочці. Надію Павлівну Оля теж вважала частиною сім’ї, адже ця жінка дала їм не просто гроші, а віру, підтримку та майбутнє.
А мати… Ну, на жаль, матерів не вибирають. Іноді ближчим і ріднішим виявляється не той, хто близький тобі кревно, а той, хто підставив плече, або, хоча б не зрадив…
Як вам витівки матері? Можливо хтось скаже, що такого не буває? Але сюжет взятий з життя: всі імена вигадані. Ставте вподобайки залишайте свої думки в коментарях.
