– Ну як ти хочеш, щоб я поводилася? Не піду ж я проти своєї дочки? Ось тому й підтакувала, – стурбовано відповіла свекруха

Я натішитися не могла на свою свекруху Ірину Артемівну. Відносини між нами склалися добрі з першого дня знайомства.

Було й таке, що у процесі дружби ми з Костянтином сильно посварилися і навіть розійшлися.
Тільки завдяки Ірині Артемівні ми знову возз’єдналися і через пів року одружилася.

Крім Кості, свекруха мала ще молодшу доньку, яка жила в Києві й дуже рідко приїжджала.

На наше весілля вона відмовилася їхати, пославшись на те, що її потрібно було попередити заздалегідь про весільну урочистість, а не за місяць.

Тому Жанна знала мене лише заочно. З братом двадцятип’ятирічна дівчина ладнала не дуже добре.
Ще на відстані вони могли спілкуватися, але разом, не могли й дві години провести.

Вона була молодша за Костю на три роки, але відразу починала його вчити життя, а той надто бурхливо реагував на її слова.

Я зрозуміла, що чоловік не сильно засмутився з приводу того, що сестра не приїхала на весілля, і з полегшенням видихнула.

Ірина Артемівна навідувалася до нас раз на тиждень, суворо в неділю. За пів години до візиту, вона дзвонила мені, та повідомила про те, що скоро буде у нас.

У кожний свій прихід свекруха приносила нам гостинці: печені пироги, булочки, чи млинці. Вона до вечора перебувала у нашій квартирі, розмовляла зі мною і навіть допомагала мені порадами.

Жодного разу вона не показала мені своє “фі”, не засудила мене. Їй усе подобалося: шпалери, меблі, кухонний гарнітур.

– Ми ремонт хочемо зробити, – повідомила я свекрусі. – Напевно, у ці вихідні розпочнемо.

– Може вам допомогти? – з радістю запропонувала вона. – Шпалери вже вибрали?

– Так, купили! Зараз покажу! – Я пішла в іншу кімнату. Повернувшись із рулоном у руках, я стала показувати свекрусі їх забарвлення.

– Красиві які! – сплеснула вона руками. – Ой, мені дуже подобається. Чи потрібна моя допомога?

– Якщо у вас буде вільний час, то ласкаво просимо! – усміхнулася я у відповідь.

– Звісно, ​​я прийду! – заплескала в долоні свекруха. – Пиріжків напечу, щоб ти на готування не відривалася.

Ми із захопленням почали обговорювати те, у скільки краще розпочати ремонт. Нашу ідилію зненацька порушив дзвінок.

Свекрусі зателефонувала Карина і повідомила про те, що за три дні приїздить. Вона настільки зраділа цій новині, що попрощалася з нами, та поспішила додому.

За три дні приїхала Карина. У середу ввечері, як ми повернулися з роботи, у двері подзвонили. Ми обмінялися запитливими поглядами, і чоловік поспішив відчиняти.

Яким же було здивування Костянтина, коли він побачив радісну матір та сестру.
– Чому без дзвінка? – З порога запитав він.

– А ти не радий нас бачити? – поправивши довге волосся, хитро запитала Карина. – Увійти даси?
Розгублений Костянтин відійшов від дверей, впустивши матір із сестрою всередину квартири.

Карина оглянула мене з ніг до голови й тільки після мого привітання, привіталася у відповідь.

– Ви без дзвінка? – звернулася я до свекрухи.

Проте та навіть не встигла відкрити рота, як замість неї відповіла донька.

– А до вас тільки за дзвінком можна? – захихотіла Карина. – Треба ж, які царі!

– Нас просто могло не бути вдома. День буденний, – Костянтин огризнувся у відповідь сестрі.

– Нічого страшного, – закотила вона очі й стала з зацікавленим виглядом ходити по кімнаті.

Я йшла за сестрою чоловіка, не знаючи, про що з нею поговорити. По обличчю Карини було видно, що вона зі зневагою поставилася до нашого житла.

– Ремонт робити не збираєтесь? Шпалери так собі, – вона торкнула пальцем стіну. – Брудні вже…

– Так, так, я про те ж говорила, – почувся за моєю спиною голос свекрухи, яка практично навшпиньки йшла за нами.

Я здивовано подивилася на Ірину Артемівну, яка нахабно збрехала дочці, бажаючи отримати її прихильність.

Далі було гірше: свекруха повідомила Карині про те, що ми купили нові шпалери, й збираємося робити ремонт у ці вихідні.

– Що за шпалери? – поцікавилася вона.

– Жанночко, неси швидше! Покажи Карині! – заквапила мене свекруха.

Я здивовано подивилася на свекруху і пішла до кімнати. За кілька хвилин я повернулася з двома рулонами різних шпалер.

Карина стала розглядати їх з виглядом знавця, а потім категорично промовила:
– Огидне забарвлення часів радянщини. Краще ці шпалери тоді лишіть!

– Так, так, я теж так вважаю, – послужливо підхопила її слова Ірина Артемівна, чим ще більше мене здивувала.

Я чудово пам’ятала, що раніше вона нахвалювала ці ж шпалери й захоплювалася тим, який гарний у мене смак. Тепер, у присутності своєї доньки, вона говорила зовсім інше.

– А нам подобається, – рішуче заявив Костянтин, починаючи злитися на матір і всезнайку сестру.

Весь той час, поки Карина гостювала у матері, вона часто була в нашому домі. Щоразу Карина знаходила, до чого причепитися. Їй не подобалося то одне, то інше у нашій квартирі.

В якийсь момент Костянтин не витримав і відчихвостив Карину за те, що вона скрізь суне свого носа.

Ображена сестра вдарилася в сльози й зазбиралася додому. Свекруха почала заспокоювати доньку і пішла разом з нею.

Більше Карину ні я, ні Костянтин не бачили. Вона поїхала до столиці, не попрощавшись із нами. Після її від’їзду мені зателефонувала свекруха і, як ні в чому не бувало, запитала, чи можна до нас прийти в гості.

– Ви вирішили питати дозволу? – напівжартома промовила я. – З Кариною ви заявлялися без попередження.

– Та ми забували, – нервово засміялася вона.

– Ірино Артемівно, я у вас ось про що хотіла запитати: чому ви, за присутності своєї дочки, поводитеся, не як зазвичай?

– Чому?

– Це питання я вам і адресувала. Чому раніше ви схвалювали забарвлення наших шпалер, та й усього, що у нас є, а щойно Карині не сподобалося щось, то й вам теж? – насторожено запитала я.

Вона важко зітхнула. Їй не хотілося говорити на цю тему.

– Ви тут? – знову запитала я.

– Тут я. Ну як ти хочеш, щоб я поводилася? Не піду ж я проти своєї дочки? Ось тому й підтакувала, – стурбовано відповіла свекруха. – Ну пробач мені…

– Та я то пробачу, але після цього немає жодного бажання з вами спілкуватися, якщо чесно. Я думала, у нас добрі стосунки, – важко зітхнула я.

– Вони й добрі. Не звертай уваги на цю нісенітницю, – свекруха намагалася видати свою поведінку за безневинну витівку.

Вона була, як раніше, рівно до того моменту, поки знову не приїхала Карина. Потім знову поводилася так, щоб догодити дочці. Саме тоді я зрозуміла, що мати чоловіка дволика людина і вирішила скоротити спілкування з нею.

Помаленьку ми стали бачитися все менше і менше, а потім наше спілкування практично зійшло нанівець. Я вирішила, що мені не потрібні ці гойдалки з боку свекрухи!

Хоче вона перед донькою прогинатися, та догоджати їй – питань немає! Але, спостерігати за цим неподобством, та бути до нього причетним, я не бажаю! Дурня якась! Ви зі мною згодні? Так має поводитися людина?