– Знаєш, Тетяно, це вже занадто, коли твоя мати приїжджає і починає мене критикувати! – Заявив Віталій дружині відразу після того, як вони проводили її маму на поїзд.
– А в чому вона критикувала тебе? Це без мене, чи що, було? – Здивувалася дружина.
– Та ні! При тобі! Всі ці три дні вона говорила, висловлювала мені, що я непотрібний чоловік! Ти не чула цього, чи що?
– Стривай! Я серйозно такого не пам’ятаю! Та й моя мама не могла такого сказати просто, вона найдобрішої душі людина в мене! Віталій, може…
– Та вона весь час повторювала, яка ти молодець, квартиру купила, обставила, робота в тебе чудова! – Спробував він передражнити тещу. – Вона цим усім практично прямим текстом говорила мені, що я нікчемна істота!
– Стій! Віталій! Вона навряд чи щось подібне мала на увазі взагалі! Просто вона мною пишається, от і все!
– А мною чому не пишається?
– То я її дочка! Вона знає чудово, скільки я багато працюю для того, що ти щойно перерахував! Я ще у школі почала збирати собі на квартиру! Нічого зайвого ніколи не купувала! Підробляла у магазинах після уроків, кожні канікули, починаючи з дев’ятого класу, мила посуд у кафешці! Так само і коли вступила! Ось вона так і захоплюється! Просто рада за мене! Тим більше через здоров’я вона вперше за вісім років змогла до мене сюди приїхати та побачити мою квартиру не по відеодзвінку!
– Все одно це було дуже прикро, Тань!
– Ой, та ображайся, скільки тобі влізе! Я тебе заспокоюватиму і не збираюся! Не маленький хлопчик! – відповіла вона чоловіку. – І так, якщо хочеш, щоб тобою так само пишалися – для цього треба щось робити!
– А я нічого не роблю, чи що? Я працюю на двох роботах і що? Що це мені дає? – Підвищив Віталій голос на дружину.
– Оплату аліментів! – Лаконічно відповіла на цю істерику Таня.
Віталій різко замовк. Він розумів, що ця ситуація його справді не виставляє навіть зараз перед дружиною у кращому світі.
– Рада, що ми закінчили цю тему! – Сказала вона після недовгого мовчання. – А тепер поїхали додому, мені треба ще вечерю приготувати та підготуватися до завтрашнього виходу на роботу.
– Поїхали… — ображено відповів чоловік.
Наступні кілька тижнів Віталя сердився на дружину і на її матір. Йому було неприємно, як вони про нього думають, бо він себе вважав чи не королем. Адже він добре собою виконує.
Так, звичайно, йому доводиться платити аліменти на двох дітей жінці, на якій він навіть не був одружений, тому що йому було лячно брати за дружину жінку, яка старша за нього на п’ять років. А ось дітей їй зробити йому лячно не було.
Поки вона з дітьми жила в цьому ж місті й він регулярно бачився з дітьми та все їм купував, що потрібно, вона не подавала на аліменти, а ось коли вони втрьох вирішили переїхати на інший кінець країни, вона подала на аліменти, причому вона вказала в суді, що Віталя жодного разу нізащо не платив.
І йому призначили чималий борг за сім років від появи старшого сина. Як би Віталя не сердився на це, а платити все одно довелося.
У цей час Віталя вже одружився з Тетяною, вони жили разом у її квартирі, яку вона купила під час стосунків з ним. Вона спочатку казала чоловіку, що не проти, щоб він спілкувався зі своїми дітьми, але головне, щоб не притягав їх до її будинку.
Сама поява їх там дуже сильно дратувала, хоча Таня дуже любила дітей і хотіла своїх. Але діти її чоловіка від чужої жінки… Це було вже занадто…
Коли його колишня подала на аліменти, Таня була несамовита від люті. Бо у чоловіка через це почали заарештовувати майже сімдесят п’ять відсотків від зарплати, а якій жінці сподобається тягнути на своїй шиї чоловіка?
На гроші, що в нього залишалися, йому вистачало лише заправляти машину, і те останнім часом він і на це почав просити у дружини. Спочатку йому було соромно це робити, а потім вже Віталя звик до такого розкладу.
Але тільки от Таня звикати не хотіла. Це вона змусила його влаштуватися на другу роботу, точніше, підробіток, щоб йому вистачало грошей хоча б на свої власні потреби.
Але якось, вже після приїзду тещі, на яку Віталя все ще сердився за невисловлені уколи на його адресу, йому зателефонувала колишня і сказала, що буде проїздом у місті разом із дітьми та хотіла б побачитися.
Звичайно, він погодився, тому що сумував за синами. Тільки дружині говорити про це нічого не став, вирішив її не турбувати такими новинами.
Він прийшов у призначений день у кафешку, куди його покликала Наталка, колишня жінка.
– Тату! Тату! – закричали хлопчики восьми та п’яти років.
– Привіт, хулігани! – обійняв він дітей.
– Так, Віталю! Одразу скажу, тут така справа… — не почала розмінюватися зі своїм колишнім чоловіком Наталя. – Дітей я залишаю у тебе на тиждень. Ось тут речі, якщо щось буде треба ще, купиш сам. А мені треба…
– Стій! Стій! Стій! Почекай! – Зупинив її шокований Віталя. – Як це ти мені їх залишаєш?
– А ти що, не хочеш провести час із дітьми? Ти більше їх не любиш? Вони тобі не потрібні? – різко запитала його Наталка, кажучи все це голосно і чітко, щоб діти все чули, і колишній її чоловік зламався під сумними поглядами синів.
– Ні, звичайно! Це мої хлопчики! Але ж я…
– От і чудово! Я сьогодні їду і через тиждень знову проїжджатиму через це мерзенне містечко, ось тоді дітей і заберу! – Діловим тоном проінструктувала вона Віталю.
– Наташа, про таке повідомляють заздалегідь! – Розлютився він на неї.
– Тебе? Заздалегідь? Серйозно? – Усміхнулася Наталка. – Щоб ти дав задню, як це було при появі Антона? Дякую! Ми з тобою це вже проходили!
– Але ж я не один живу! Як я зараз своїй дружині про це скажу? – обурився він.
– А це вже не моя проблема! Як хочеш! Ти їхній батько і повинен теж хоч іноді брати участь у їхньому житті! Не лише розмовляти з ними телефоном! Зрозумів?
– Це я розумію, але знову ж таки, я живу не один! А з дружиною!
– Мені нема ані найменшої справи, як ти живеш і де! Ти раз вже проміняв дітей на неї, ось хоч зараз покажи, що ти люблячий батько! – Заявила йому Наталя.
Вона обійняла і поцілувала своїх синів, попрощалася з ними на тиждень і кинула Віталі фразу:
— За тиждень тут же, в той самий час! Якщо щось зміниться, я повідомлю! – Сказала вона і пішла.
Віталі нічого не залишалося, окрім як привести дітей у квартиру своєї дружини, бо більше йти йому не було куди разом із ними. Один він ще міг забігти до когось із друзів або на одній із робіт заночувати, але з синами та на тиждень.
Батьки його жили за чотириста кілометрів звідси, тож до них відвезти онуків він теж ніяк не міг. Потрібні були гроші, яких він зараз не мав, бо він тільки віддав свою частку дружині за щомісячну закупівлю продуктів.
Коли Віталя привів додому синів, він дуже боявся, що Таня буде вдома. У неї на роботі був досить дивний графік, і тому вона могла приїхати будь-коли.
Він залишив речі хлопчиків у другій спальні, де нещодавно ночувала теща, нагодував синів і, поки вони орудували ложками, вирішив зателефонувати Тані з повинною, поки вона не приїхала додому і не побачила, що тепер її квартира перетворилася на дитячий садок.
– Привіт! – бадьорим та задоволеним голосом відповіла дружина на дзвінок.
– Привіт, Таню! Ти ще на роботі? – Запитав він, закриваючи за собою балконні двері.
– Так, але вже скоро додому! Дороблю тут дещо і вільна! Але до дев’ятої вечора треба буде з’їздити ще в одне місце! Якщо хочеш, разом поїдемо, а потім залишимо машину біля будинку і пройдемося трохи. Як тобі?
– Та в мене не вийде, Тань…
– А що так? Інші плани? Ти ж сьогодні вихідний?
– Так, вихідний. Тут просто обставини змінилися, тож ти й сама, можливо, не поїдеш нікуди ввечері…
– Як це так? З тобою все гаразд? З батьками твоїми щось трапилося? – одразу представила найстрашніше Таня.
– Ні-ні! У цьому плані все гаразд! Не хвилюйся!
– А що ж тоді?
– Наташа приїхала з дітьми…
– А! Ти з ними вирішив побачитись і тому зі мною нікуди не поїдеш? Так? Тільки я тоді не можу зрозуміти, чому я нікуди не поїду.
– Вона залишила їх мені, а сама поїхала на тиждень у справах…
Як тільки Таня це почула, одразу ж кинула слухавку. Віталя їй передзвонював ще кілька разів, але вона просто ігнорувала його дзвінки.
Він вже подумав, що вона просто образилася на чоловіка, але, виявилося, причина була в тому, що вона покинула всі справи на роботі та помчала додому. Вона двічі мало не проскочила на червоне світло, так мчала. Тільки ось для Віталі це не обіцяло бути нічим добрим.
Коли Таня зайшла додому, у неї в очах було стільки злості, що чоловік навіть побоявся їй щось говорити.
– У спальню швидко зайшов! – гаркнула вона на чоловіка.
Діти тим часом сиділи у вітальні та грали на робочому комп’ютері Тетяни. Віталя створив їм там робочий стіл і встановив одну зі своїх ігор.
Просто в них вдома не було більше нічого, чим би сини могли пограти. Тільки старший із собою мав одну книжку для позакласного читання на літо.
– Таню, вибач, що так все вийшло! Я сам не очікував! Наташка подзвонила мені тиждень тому, сказала, що вони приїдуть, і я думав, побачусь просто з хлопчиками, а тут…
– А тут вони тепер сидять у моїй вітальні, за моїм комп’ютером і…
– Ну, а що я ще можу їм дати? Ти така цікава, Тань! – обурився чоловік. – У нашому домі немає нічого для маленьких дітей!
– А тут і дітей ніяких не повинно бути взагалі! Ми з тобою це обговорювали ще до весілля!
– Мені що, їх вигнати на вулицю?
– Мені байдуже, куди ти їх дінеш, але тут вони ночувати не залишаться! Веди їх куди хочеш! Я і так з милості їхньої матусі тебе майже пів року утримувала! Ще два нахлібники мені тут не потрібні!
– Це мої сини взагалі! – гордо вигукнув Віталя. – І вони залишаться зі мною тут!
– Це ще з якого дива?!
-Тому, що я тут живу, я тут прописаний, отже, маю повне право.
– О ні, любий! Це не твоя квартира, і ти тут не маєш права абсолютно ні на що! Тож забирай своїх дітей та йдіть, куди хочете звідси! – Заявила Таня йому. – А то він має право!
– Це так ти хочеш дітей? Так? Ти ж їх ненавидиш! – Закричав він на дружину.
– Я хочу своїх дітей, тільки ти постійно відмовки якісь знаходиш! А чужі мені й даремно не здалися!
– Це не чужі, а мої! Мої сини!
– Ось і шукай їм інший притулок! А як вони звалять разом зі своєю матір’ю, ми з тобою серйозно поговоримо з цього приводу!
– І куди ми підемо? – спитав дружину Віталя.
– Куди хочете! Он до батьків своїх їх відвези! Мені все одно! Але тут вони не залишаться!
– Та я не маю грошей на бензин до батьків доїхати…
– Ось воно як? Так подзвони своїй Наталці, яка тебе насухо вичавлює, і скажи, щоб переслала!
– Тань, ти хоч уявляєш, як це виглядатиме?
– А мені на це начхати! Ти без дозволу привів у мій будинок тих, кого я тут за жодних обставин бачити не хотіла і…
– Може, ти мені займеш тоді, а я тобі потім віддам? – Запитав він.
– І ти ще ображався, на те, що говорила моя мама? Що вона нахвалювала мене, а не тебе? – зневажливо спитала його Тетяна.
Але Віталя їй на це нічого не відповів. Він продовжував дивитись на дружину поглядом голодного собаки. Вона взяла сумку, дістала з неї гаманець і кинула йому в обличчя три тисячі гривень.
– Віддавати не треба! Просто потім приїдеш по свої речі й все! – сказала вона.
– Але, Таню…
– Не роби моє враження про себе ще гіршим, га! Не падай ще нижче! Просто взяв гроші та валіть звідси! – Відвернувшись від чоловіка, сказала вона.
Віталя взяв гроші, вийшов зі спальні, буквально за п’ять хвилин зібрав дітей, і вони зникли геть.
А Таня залишилася сама вдома, бажаючи видалити зі своєї пам’яті жалюгідний вигляд свого чоловіка. Але в неї не було ніякої жалості до нього, а тільки зневага.
Поки Віталі не було, вона подала заяву на розлучення. Їй більше не хотілося жити з такою нікчемною людиною під одним дахом.
Звичайно, і раніше були дзвіночки цієї його сторони, але зараз, на її думку, він перейшов усі видимі та невидимі межі дозволеного…
Краще вже вона знайде чоловіка, який хотітиме дітей від неї, ніж знову зв’яжеться з таким…
А що буде з Віталієм далі – Таню більше не цікавило…
