Я сама потрапила на стажування на пів року абсолютно безплатно до Австрії. Він приїздив до мене. Він у мене перший (у всіх сенсах) та єдиний. Я йому не зраджувала там, і він мені теж.
Зустрілися в Амстердамі на річницю весілля. Все чудово. Я повернулася до України. Живемо зараз, плани на будинок та бізнес будуємо. Але на стажуванні я здійснила мрію — поїздка до Парижа з подругою.
І там, крім Версаля та Лувру, екскурсовод Регіна запропонувала на дискотеку піти під Олександрівським мостом. У чоловіка запитала, він сказав: «Звичайно, сходи, потанцюй, бо зовсім засиділася».
Там я познайомилася із хлопцем. З першого погляду закохалася. Він добре говорив німецькою мовою і так я ні з ким ніколи не розмовляла. Душевно та просто. Був тільки поцілунок, але вже 4 місяці ми обидва не можемо забути одне одного.
О першій ночі ми поїхали з екскурсоводом у готель спати. Єдину інформацію про мене, я написала на його долоні, тому що телефони у нас сіли. Не хотіла образити, дуже вже добрий хлопець виявився. Порядний, не чіплявся. А поцілунок так стався: я задивилася на вогні Ейфелевої вежі, ми розмовляли, романтика. І поцілунок.
Після келиха я думала, що неправильно написала адресу пошти. Але вже вранці він надіслав мені листа. Протягом усього стажування ми переписувалися і зараз теж. Він з Індії, живе та працює в Німеччині. Також навчається на магістра, вже має свій бізнес.
Про це я дізналася нещодавно. Хоче одружитися зі мною, знає, що я заміжня і готовий чекати закінчення навчання та розлучення. Чоловіка люблю, він перший у мене, теж хоче дім та дітей. Родичі не підтримують мене, скажуть, що збожеволіла. А індуса свого я покохала.
Що робити не знаю. Мені 20 років! І у кіно такого випадку навіть не зустрічала. І в житті – теж. Прошу не лайте мене, і так уже сама себе змучила. Адже завжди говорила: «Духовна зрада страшніша за фізичну».
І так потрапила. Мучуся стільки часу вже, а наважитися не можу. Обрізати всі зв’язки з моїм французом-індусом і жити спокійно та рівно з чоловіком, чи ризикнути?
