Одна моя серйозна помилка стала відправною точкою в наших стосунках

Доглядав мене молодий чоловік 7 місяців, був настільки наполегливим, що в один день я все-таки втріскалася в нього по вуха і зрозуміла, що без нього не зможу більше. Він був дуже дбайливий і уважний. Постійно приємно дивував мене і виконував усі мої примхи.

Ми зустрічалися з ним близько року, за який багато всього було: і щасливі моменти, і сварки на ґрунті ревнощів (я любила увагу, багато залицяльників завжди було), але як би не було, він завжди казав мені, що ніколи нікого так не любив і не зможе полюбити. Хотів сім’ю, дітей зі мною. А мені було лише 19 (йому 25). Мама моя не дозволяла жити нам разом, поки я не відучуся (навчалася на 3-му курсі).

Якось одна моя серйозна помилка стала відправною точкою в наших відносинах. Я обдурила його, і замість того, щоб у Новий рік бути з дому мамою (і чекати їх з татом вранці додому) пішла відзначати в компанії. На ранок він дізнався про це і кинув мене. Я не зраджувала йому, просто мій обман став останньою краплею. Ми розлучилися. Дорослий мужик – він навіть розплакався, коли вимовляв останні слова.

Спочатку ми ще трохи спілкувалися, йому теж було боляче, відчувалося напруження. Минуло тижнів зо два – і він зник, не відповідав на смс, на дзвінки. Ще через 2 тижні я дізнаюся, що він почав жити зі своєю ровесницею (вона подруга його сестри.)

Я впала у депресію, через те що не могла достукатися до нього. Забила на навчання, не здала сесію, і мене виперли з 3 курсу університету. Я переїхала до нашого рідного міста, де він, мої батьки, і дуже часто зустрічала його. Він вітався, сигналив, коли проїжджав повз. Я завжди дзвонила йому, а він говорив, що ми не будемо разом, у нього є дівчина. На моє запитання чи він любить її, він відповідав мовчанням. Казав: поживемо і побачимо, а куди я її зараз подіну? Не скажу я їй, що вона мені більше не потрібна.

Я у відповідь на зло йому почала зустрічатися з іншим хлопцем. Мій колишній при наших розмовах згадував мені про цього хлопця, мовляв, знає, що я з ним і знає все про мене, де я буваю і з ким.

Через пів року я перестала йому дзвонити та писати. Іноді бачила його з нею: він не виглядав щасливим, навіть не брав її за руку і не обіймав, як колись мене, не посміхався. І лише коли я махала йому рукою, на його обличчі, як і раніше, з’являлася посмішка.

Зараз минуло 11 місяців, як ми розлучилися. Місяць тому він сам мені перший написав, мабуть, уперше за весь час. І ми переписувалися як раніше, ніби я його, а він мій і немає в нього дівчини, з якою він живе. А кілька днів тому він прийшов до мене на роботу (я працюю з його сестрою). Розмовляв із нею хвилин 20, дивився на мене та посміхався.

Коли він йшов, я спіймала його в дверях, і ми трохи побалакали. Коли він дивився мені в очі, вони блищали як тоді, коли закохався в мене, посміхався, сміявся, жартував і соромився, як хлопчисько відводив очі, коли я дивилася на нього. На той момент у мене серце рвалося на частини – люблю його і хочу бути з ним.

Як думаєте, чи можна все повернути? Можливо, я накручую собі, але серце підказало, що він теж ще любить, просто він гордий і не може мені пробачити. Як мені його повернути?