Наша історія почалася понад 3 роки тому. Ми познайомилися в одній громадській організації. Я на неї звернув увагу не відразу, тільки через кілька місяців ми почали зустрічатись.
Це тривало недовго і через 3 місяці сумніви і невпевненість у тому, що це те, що мені потрібно (це взагалі були перші настільки серйозні стосунки в моєму житті) взяли гору, і я вирішив припинити їх.
Згодом ми інколи таки тримали контакт, переписувалися і через 7 місяців знову почали зустрічатися. Цього разу стосунки тривали понад рік, стали набагато глибшими та серйознішими, але знову припинилися і знову з моєї ініціативи.
Причини цього разу були інші, не такі, як уперше – я перевищив свою емоційну межу, не витримав нервової напруги від постійних сварок та нерозуміння і вирішив розірвати гордієвий вузол. Кинув. Пішов. І був дуже радий.
Минуло пів року і мене знову захотілося відновити з нею спілкування. І так сталося, що ми знову опинилися разом. Мене тягнуло до неї, я хотів бути з нею знову, ми знову з головою поринули у солодко-медові почуття.
Але недовго музика грала – я знову її покинув. Чому? Тому що вона мене просто вимучила, наші стосунки були суцільними розбірками, приємного було мало.
Я тримався довго, переконував себе, що будь-які стосунки не цукерка, і у всіх бувають проблеми, але я бачив, як зі спокійної, врівноваженої людини я перетворююсь на неконтрольованого психа, якому залишився лише крок до криміналу. Я не впізнавав себе, не уявляв, що зможу так довго жити.
Пройшло вже близько 3-х місяців, як ми не разом, і я спостерігаю за собою парадоксальну річ: я не хочу знов бути з нею, але не можу її забути. Щодня згадую про неї, вона мені часто сниться, мені стає дуже неприємно, коли представлю її з іншим.
Навіть здоров’я погіршилося, алергія з’явилася (ніс закладає), вага скаче. А у неї все чудово, вона навіть не переживає. А я переживаю. І куди себе подіти, не знаю.
Чув, що коли запитують «А це кохання? », відповідь така «Якщо ти запитуєш, то ні, це не кохання, бо якби це було кохання, ти б не питав(ла)». І ось я думав над цим питанням. Але якщо я думав, значить відповідь очевидна. Але якщо це не кохання, то що ж це?
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…