Одного вечора мій чоловік повернувся від мами, зітхнув так, наче камінь на душі, і раптом видав:
— А може зробимо тест на батьківство для нашої донечки? Не для мене — мамі треба…
— …Ще до весілля пів року вона переконувала сина: «Не бери ту дівку, не твого вона поля ягода!» — згадує тридцятирічна Світлана, ледве стримуючи гнів у голосі. — Казала, мовляв, занадто гарна, отже, точно зраджуватиме! Ми тоді сміялись, ще й жартували, що Вадиму треба було з вороною з ринку Виноградаря одружитись — точно не втече. Але зараз вже не до сміху. Абсолютно.
Світлана не вважає себе якоюсь особливою красунею. Звичайна дівчина з околиць Києва. Слідкує за собою, як і всі. Струнка, охайна, одягається зі смаком, але без виклику. Завжди знала собі ціну. Чому Валентина Степанівна, її свекруха, побачила в ній легковажну вітряну дівчину — загадка. Проте ця жінка перетворила життя невістки на справжнє випробування.
Світлана з Вадимом разом уже чотири роки, ростять донечку. Вона у декретній відпустці, щоденні клопоти — кухня, прибирання, дитина. Єдина відрада — балачки з іншими матусями на майданчику. Але цього свекрусі замало. Вона підозрює невістку у зраді, переслідує її, як героїня телевізійного трилера.
— Вона буквально шпигувала за мною! — зітхає Світлана. — Дзвінки, раптові візити, контроль без попередження — як ніби я не дружина її сина, а якась авантюристка! Спочатку ми з Вадимом з цього сміялися, я розповідала йому про її витівки. Але потім це почало виснажувати. Я не витримувала, кричала. Тоді вона трохи притихала — і знову починала з початку.
Перший великий скандал гримнув за кілька місяців після весілля. Валентина Степанівна несподівано з’явилася у Світлани на роботі. Без дзвінка, без дозволу. Просто так — подивитися, чи справді невістка працює, а не обманює, тиняючись невідомо з ким.
— Як вона взагалі туди потрапила? — досі дивується Світлана. — У нас бізнес-центр, охорона, перепустки. І тут Леся, наша секретарка, веде її до мене: «До вас гість!» Я аж застигла: «Валентино Степанівно, а ви що тут робите?» А вона — наче ні в чому не бувало: «Та от, вирішила подивитись, де ти працюєш». І вже очима сканує приміщення. У нас офіс відкритого типу, все видно. А якби був окремий кабінет — страшно уявити!
Пізніше Леся пошепки розповіла, що свекруха буквально завалила її питаннями. Скільки часу Світлана тут працює? Чи не лишається довше? З ким спілкується? Чи не водить кого «лівого»? «Я сказала, що ви заміжня!» — прошепотіла Леся, витріщивши очі. Світлана була в шоці. Увечері заявила Вадиму:
— У твоєї мами дах поїхав! Або поговори з нею по-хорошому, або я поговорю по-своєму — сковорідкою по голові!
Здавалось, Вадим таки поговорив із матір’ю по-серйозному. Настав період спокою. Валентина Степанівна дзвонила вечорами, питала про справи, надсилала випічку. Світлана трохи видихнула — гадала, що буря позаду. Але рано зраділа.
Справжня сцена розгорнулась, коли Світлана виношувала дитину. Підхопивши застуду, вона залишилась удома, вимкнула телефон, намагаючись просто відпочити. Аж тут — скажений гуркіт у двері й дзвінок, що надривався, наче пожежна сигналізація.
— Я підскочила, вирішила, що, мабуть, сусіди залили квартиру, — пригадує вона. — Дивлюся у вічко — Валентина Степанівна! Перекошене обличчя, ногою тарабанить у двері, натискає на дзвінок, як навіжена. Я, звісно, не відчинила. Подзвонила Вадиму: «Мчись додому! Твоя мама під дверима кричить, як ошаліла!» Він приїхав за якихось двадцять хвилин. А вона весь цей час так і стояла — мов монумент!
Після того інциденту Світлана більше не мовчала. Висловила все напряму. Пообіцяла викликати поліцію і швидку для «нестабільних», якщо ситуація повториться.
— Щоб я її тут більше не бачила! — сказала Вадиму категорично. І знову в домі настала пауза.
Невдовзі народилась донечка. Але свекруха навіть не з’явилась. Навіть не глянула на онуку. Потім з’ясувалося — вона переконана, що дитина не Вадимова.
— Ну, звичайно! — з іронією говорить Світлана. — Я ж, видно, маю роман з усією околицею Києва! Звідки ще в мене донька від Вадима?
Причиною підозр виявилось те, що в роду чоловіка — самі хлопці. А тут — дівчинка. Для Валентини Степанівни це — беззаперечний доказ зради.
— Я навіть нічого не відповідала, — знизує плечима Світлана. — З нею говорити більше нема про що. Вадим, буває, заїжджає до неї сам. І, чесно, це, мабуть, найкраще. Я б свою дитину їй не довірила ні на мить.
Кульмінація ж сталася зовсім нещодавно. Вадим повернувся від матері, нервово совався, і раптом ляпнув:
— Давай зробимо тест на батьківство… для мами!
Світлана аж розсміялась.
— Для мами?! — перепитала з блиском у погляді. — Ти серйозно?! Може, зізнайся, що сам повірив у її маячню? Ти ж її знаєш — хоч сотню тестів принеси, скаже, що ти їх у переході купив! Я в це шоу грати не буду.
— Ну що тобі варто? — спробував наполягти Вадим.
— А тобі?! — Світлана стояла з напруженими кулаками. — Я точно знаю, чия це дитина. А ти? Якщо маєш сумніви — будь ласка. Але спочатку — розлучення. Я не збираюсь жити з чоловіком, який потребує папірця, щоб довіряти дружині!
Її слова зависли в повітрі, як тиша перед грозою. Їхній шлюб тріщить, як стара рама, і причиною всього стала свекруха, що не може заспокоїти свої вигадки. Світлана стоїть на краю — і не знає, як утримати те, що ще залишилось від їхньої сім’ї…
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
