Ми з Олексієм були одружені вже три роки. Я довго вмовляла його на іпотеку, щоб придбати своє житло, але він постійно знаходив виправдання та відкладав рішення.
І ось, кілька місяців тому, Олексій несподівано погодився, ніби за помахом чарівної палички.
Я була у захваті. Я з радістю підбирала нашу майбутню квартиру, будувала плани на майбутнє. Мріяла про те, як у цьому будинку з’являться наші діти. Але раптом Олексій заявив, що квартиру буде оформлено на його матір.
Всі плани ніби впали в одну мить. Ні, не тому, що я мріяла відтяпати в майбутньому цю квартиру, а, тому, що зрозуміла – він не має наміру прожити зі мною залишок свого життя.
Здавалося, у нас усе було добре. Майже повне порозуміння та довіра. Бували, звичайно, рідкісні сварки через дрібниці, але в кого їх не буває?
– Ань, ти хотіла квартиру? Вона у нас буде! Але оформлятимемо все одно на мою матір! Якщо ти проти, то й купувати немає сенсу.
Я трохи подумала, а потім сказала чоловікові:
– Мабуть, ти маєш рацію. Краще не варто купувати її. Не знаю, як ми тоді взагалі матимемо житло, але тільки не так.
– Ну, починається! Ань, сама зрозумій. Платити іпотеку буду я, ти ж розумієш, що я заробляю набагато більше?
– Я все розумію. Просто я думала, що якщо ми одружені, то маємо всім ділитися. Ні, навіть не так…
– А як тоді?
– Якщо хочеш, можемо укласти шлюбну угоду, але тільки не на маму.
– Шлюбним договором потім хіба що підтертись можна буде, особливо якщо у нас діти!
– Тобто, якщо у нас будуть діти, ти і їх залишиш без житла, якщо, наприклад, закохаєшся в іншу?
– Ні, звичайно! Ти не перегинай. Мені здається, так буде правильно!
– Олексію, не буде!
– Чому? Ти можеш пояснити?
– Я розумію, ти перестраховуєшся, наслухавшись байок про підступних і меркантильних жінок, які намагаються все відтяпати у чоловіка після розлучення, але ти розумієш, що якщо зробиш це, то краще не буде?
– Чому?
– Ти колись чув щось про закони всесвіту?
– Маячня це все і нісенітниця!
– Припустимо, а якщо ні?
– І які закони я маю намір порушити?
– Я називаю його – внесок у минуле. Коли діти переписують квартири чи інше майно на своїх батьків, то цим надсилають всесвіту послання, що вони вже закінчили свої справи у цьому світі. Вкладати треба у майбутнє!
– Що за нісенітницю ти городиш?
– Нісенітниця чи ні, не знаю. Але є думка, що якщо ти це зробиш, то цим засудиш себе до домовини. Я не знаю, чи це правда. Мені про це Олена розповіла. Ти її пам’ятаєш, ми працюємо разом.
– Її чоловік теж записав куплену квартиру на свого батька похилого віку, а через рік його не стало від серцевого нападу. А ще за пів року не стало і його батько. Таким чином, він засудив і себе, і свого батька.
– Більшої дурниці я в житті не чув! – Ти могла щось краще вигадати?
– Я не вигадую. Їй це розповів її свекор, перед тим, як піти, а йому бабка. Він і сам не вірив, хоч і не хотів, щоб син так чинив, але йому вдалося переконати батька. Теж кричав, що все це нісенітниця.
– І що ти пропонуєш?
– Знаєш, після цієї розмови я маю тільки одну пропозицію — розлучімось?
– Довго думала? Ти мені весь мозок проїла, щоб я купив квартиру. Я виконав твоє бажання, а ти тепер вирішила на розлучення подавати?
– Я просила сімейне гніздечко, а не вирок для мого чоловіка та свекрухи. І мало того, якщо ти вважаєш, що так чинити правильно, що це по-чоловічому, то я не бачу сенсу нам і надалі бути разом.
Олексій уже закипав від обурення. Коли брат запропонував йому записати квартиру на матір, щоб убезпечити себе, він і не думав, що дружина буде проти. Точніше, здогадувався, що захоплення у неї це не викличе, але сподівався, що вона все зрозуміє.
– Гаразд, Ань, постав себе на моє місце. Якби ти достатньо заробляла, щоб оплачувати іпотеку, ти б стала записувати квартиру на себе, чи на нас обох?
– Звісно, на обох! Ми одружені. Ми не якісь там співмешканці. Ми сім’я! Я думала, ми по-справжньому кохаємо один одного, але тепер розумію, що це не так.
– Тобто, ти готова мене кинути, бо виходить, що я тебе не кохаю?
– Виходить так!
– Більшого марення я в житті не чув!
Олексій психанув і пішов до іншої кімнати. Я сиділа мовчки кілька хвилин, а потім пішла до нього. Він лежав на дивані й дивився телевізор, ніби нічого не сталося, наче йому байдуже.
Мене ніби вкололо щось усередині. Він виглядав таким рідним. Як з ним розлучитися? Раптом все це і справді нісенітниця? Раптом все це вигадали злі люди, щоб заважати іншим насолоджуватися життям? Раптом все не так?
– Гаразд, роби, як знаєш. Якщо хочеш записати квартиру на матір, нехай буде по-твоєму! – Погодилася я, а Олексій, радісно підскочив і обійняв мене.
– Не хвилюйся, у нас все буде добре! Це лише безглузді забобони!
Я лише кивнула у відповідь, але в душі оселилася якась порожнеча. Я не готова була покинути чоловіка лише через слова своєї знайомої. Мені було страшно залишитись одній.
Ми купили квартиру та оформили її на Олену Федорівну. Звісно, син їй нічого не розповів про застереження від мене. Мамі й самій це все не дуже подобалося, але чинити опір вона не стала.
Старший син Женя встиг розлучитися вже тричі. На його досвіді можна було й повчитися.
Минуло два роки, Олексій сильно захворів. Проблеми з легенями виникли раптово. Він згасав на очах. Сильно схуд, змарнів.
Лікарі лише розводили руками, нічим не могли допомогти. Звичайно, він пройшов курс лікування, але воно практично не допомогло. Здавалося, що просто відтягувався момент, коли його не стане.
Я вже й сама забула про ту розмову. Точніше намагалася про неї не згадувати, але одного вечора знайшла старе фото з нашого життя, коли ще не було іпотеки й цієї квартири. Я так чітко все згадала, наче це було вчора.
– Пам’ятаєш, я просила тебе не оформляти квартиру на маму? – спитала я чоловіка, дивлячись на нього з ніжністю.
– Пам’ятаю, але все це нісенітниця!
– Так, здоровий тридцятирічний чоловік, без шкідливих звичок, захворів на порожньому місці. Твоя мати з лікарень не вилазить, вічно вона нездужає. Все це нісенітниця!
– Ти просто хочеш, щоб квартира дісталася тобі, як мене не стане! – обурився чоловік.
– Так, просто мрію ще п’ять років платити іпотеку сама! Олексію, може ще є шанс все змінити? Потрібно хоча б спробувати! Прошу, почуй мене!
– Ань, я у все це не вірю!
– А я не хочу дивитись, як ти повільно згасаєш. Вибач. Я від тебе йду!
Мені складно було прийняти це рішення, але я все ж таки зробила так, як вважала за потрібне.
Мені здавалося, що після розлучення у нього більше не буде причин так триматися за спідницю мами, що він переоформить документи, і тим самим вирівняє свій життєвий цикл, або щось там ще.
Після того, як дружина пішла, Олексій багато думав про її слова. Йому здавалося, що вона просто не хоче возитися з хворим чоловіком, але раптом вона мала рацію?
Минуло кілька місяців, перш ніж він наважився зробити, як казала Аня. Він переоформив квартиру. Зрештою, втрачати вже не було чого. Лікарі говорили, що жити йому лишилося пів року – не більше.
Спочатку він не помічав у собі жодних змін, але минуло два тижні, як він почав почуватися краще. І аналізи стали кращими. Хвороба відступала, але він досі не вірив, що це якось пов’язано між собою.
Може, дружина була відьмою? Може, труїла його, і після того, як вона пішла, йому полегшало? Чого тільки він не встиг передумати.
Через пів року його здоров’я повністю відновилося, і мати теж почала почуватися значно краще. На той час він уже оформив розлучення з Анею.
Якось він випадково натрапив на неї в парку. Вона гуляла з подругою Оленою, виглядала відпочилою і задоволеною життям. Це викликало в нього неприємне почуття.
Аня теж була здивована, побачивши його в доброму здоров’ї. Вона просто посміхнулася і сказала:
– Я рада тебе бачити здоровим.
– Може, ти повернешся? – з надією спитав він.
– Ні, я не повернуся, – відповіла вона і пішла на завжди.
Можливо, це маячня, можливо збіг! В житті відбувається багато нам не зрозумілого. Але добре те, що добре закінчується! Хоч і не на сто відсотків!
