Саме жахливе побачення в моєму житті сталося, коли я вчилася на четвертому курсі меду. Нічого не віщувало біди, коли зі мною познайомився хлопець на вулиці.
Він запросив мене в кафе. Ми дуже довго сиділи в кафе і замовили вже по третій чашці кави, як мого хлопця прорвало. Мабуть, інші теми закінчилися, і він вирішив поділитися своїм баченням політичної ситуації в країні (тоді я жила в Києві).
Хлопець став ділитися своїми роздумами на тему того, що євреї захопили всю владу. Потім скотився в звичайний антисемітизм, звинувачуючи кожного єврея в тому, що тоді відбувалося в Україні.
Слухати це було нестерпно, і я сказала, що хочу піти додому. Він зголосився мене проводити, але я сказала, що не варто – доїду на таксі.
А потім його немов осинило і він запитав, яке у мене прізвище. Я відповіла: “Леви”. Так, я єврейка.
Після цього хлопець до мене більше не підходив. На цьому наше коротке спілкування перервалося.
Вже багато часу пройшло з того часу. Я вийшла заміж, переїхала до Білорусі. І випадково в соцмережі побачила хлопця з того самого побачення.
Вгадайте, яке колишнє прізвище у його нинішньої дружини? Ліфшиц! Людина, мабуть, не знайома з поняттям когнітивного дисонансу. Ахаха!
