Ольга підіймалася сходами. Раптом вона побачила, що назустріч їй біжать діти її сусідки, Марини – Василь, Андрій, Марічка та Іринка.
– Ось воно щастя з блискучими очима, що дісталися від мами, – подумала Ольга.
– Добридень, тітка Оля!
– Привіт! – посміхнулася Ольга.
З сусідами Ольга познайомилася, коли ті переїхали у квартиру навпроти. Ввечері тоді до неї хтось тихенько постукав.
Вона відчинила двері й побачила перед собою миловидну жінку. В руках у неї була велика тарілка з домашньою випічкою.
– Добрий вечір! Вибачте, що турбую. Я ваша нова сусідка, Марина. Хотіла з вами познайомитись і перепросити.
– Добрий вечір! А за що перепросити? – здивувалася Ольга.
– Це на майбутнє, – засміялась Марина. – З чотирма дітьми, привід точно скоро знайдеться.
Її сміх звучав так щиро, що Ольга розсміялася у відповідь. Потім були посиденьки з чаєм і випічкою, яку принесла Марина.
І тут Ольга ще раз здивувалася. Встигати з чотирма дітьми так готувати – та це подвиг, не інакше!
Сусіди виявилися приємними у всьому. Даремно Марина переймалася. Діти виявилися напрочуд спокійними.
Молодші дівчатка ходили в садок, танцювали в дитячому ансамблі, а старші хлопчики займалися у секціях, і ходили в басейн.
Надлишок енергії, мабуть, залишався там, і сусідам не доводилося скаржитися на родину Вадима і Марини.
Поступово склалося так, що Ользі сусіди навіть ключі почали залишати від своєї квартири. Марина та Вадим були пізніми дітьми, і батьки в обох були у дуже похилому віці.
З’їжджатися з дітьми вони категорично відмовлялися, мовляв, звикли вже вдома. Але, на щастя, вони жили в сусідніх будинках, правда далеко від Марини з Вадимом.
І ті, й інші часто були слабі й траплялося, що Марину викликали посеред ночі на інший кінець міста, і вона змушена була просити Ольгу посидіти з дітьми, коли Вадим їхав у відрядження.
Дітлахи швидко прив’язалися до усміхненої сусідки з квартири навпроти, й часто Марині доводилося забирати своїх дітей з квартири Ольги:
– Ану, бігом додому, бешкетники! Ольга, ти б мені хоч сорт меду назвала, яким у тебе намазано! – сміялась Марина.
Ольга лише усміхалася у відповідь і мріяла, коли вона ось так обійматиме своїх дітей. Але доля розпорядилася інакше. Мати дітей вона не могла.
Вона намагалася поговорити про це з чоловіком:
– Сашко, ти мусиш піти. У тебе ще діти будуть, буде нормальна сім’я.
– Оля, припини дурниці городити! Навіщо мені ця уявна сім’я, якщо поряд будеш не ти й діти будуть не від тебе? Закрили цю тему! Адже не у всіх виходить мати дитину. Не дано – значить житимемо один для одного.
Минуло більше як рік, перш ніж Ольга трохи заспокоїлася, і знову змогла сміятися. Життя йшло за заведеним порядком, доки дещо не сталося.
Ольга готувала вечерю, коли пролунав дзвінок у двері. Вимкнувши газ, вона пішла відчиняти. На порозі стояв Василь, старший син Марини.
– Привіт, тітка Олю! А ви не знаєте, де мама?
– Привіт! Поїхала з татом вранці. Як я зрозуміла, до бабусь з дідусями. Та що я розповідаю, ти ж із ними до школи їхав.
– Вони давно мали повернутися. Я додзвонитися не можу ні до неї, ні до тата! – в очах Василя були сльози.
– Стривай, заспокойся! Може машина зламалася, чи ще щось. А скільки часу? Ого! Васильку, вже сьома.
– Зробімо ось що. Ти сходи по дівчаток в садок, а я посиджу з Андрієм, і зараз спробую додзвонитися до батьків. Добре?
– Добре, я миттю, – Василь побіг сходами.
Ольга сходила по телефон, і почала набирати Марині та Вадиму. Обидва телефони були не доступні…
-Такого бути не може! Щось трапилося! – тривожна думка не давала спокою, і Ольга почала обдзвонювати всіх, кого могла.
За двадцять хвилин вона вже знала правду… Вантажівка… Зустрічка… На місці… Слова доходили до неї уривками…
Ольга сиділа в коридорі, опустивши руки, й навіть не відчувала, як течуть по щоках сльози. Її пробудив дзвінок.
– Кохана, я майже біля будинку, треба щось купити?
– Саша, давай додому якнайшвидше, я не знаю, що робити…
– Що трапилося?
– Ох, Сашко, Марина з Вадимом… Вони… Вони… Їх більше немає Саша… Зараз діти прийдуть, а я не знаю, що казати, що робити…
– Я біжу. Візьми себе в руки, ти дітям потрібна!
Ольга стрепенулася. Звичайно, хіба має вона час на сльози? Вона встала і пішла на кухню. Поставивши на плиту більшу каструлю, вона почала чистити картоплю.
Сашко зустрів дітей у дворі й підійнявся разом з ними у квартиру.
– Ходімо, тітка Оля вас нагодує поки що…
Діти розсілися за столом і, підкладаючи один одному в тарілки, почали їсти.
Ольга дивилася на них і, здається, перший раз у житті розуміла, що рішення, яке вона внутрішньо прийняла, як тільки дізналася про все – було вірним. Настільки вірним, що не викликало жодних сумнівів…
Піднявши очі на чоловіка, вона зрозуміла, що недаремно стільки років кохає свого Сашка, він усе зрозумів, і лише кивнув у відповідь.
У двері постукали. А далі були розмови, сльози.
Переговоривши з усіма службами, Ольга та Олександр попросили залишити дітей до ранку. А вранці після сніданку проводили дітей до машини.
– Васильку! – Ольга притримала старшого. – Я завтра приїду. Нічого не бійтеся, ви не самі! Заспокой, як зможеш молодших. Тримайся, ти їм дуже потрібний! Телефон, зарядне, з собою?
Василь кивнув.
– Дзвони мені будь-коли. У будь-який час, ти зрозумів? От і добре!
Оформлення документів зайняло якийсь час. За цей час Ольга з Сашком встигли зробити невеликий ремонт та перепланування у своїй квартирі, добре місце дозволяло. Тепер у них були окремі кімнати – для дівчаток та для хлопчиків.
Перед тим, як остаточно підписати папери, Ольга поїхала до дітей Марини та Вадима. Все було складно.
Старші трималися, а молодші замкнулися в собі, на контакт не хотіли йти ні з ким, оживали тільки побачивши «тітку Олю».
Ольга з дітьми сиділа в альтанці на території центру. Іринка відразу залізла на коліна до Олі, притулилася до неї, й через пару хвилин та з подивом побачила, що дівчинка спить.
– Майже не спить, кричить ночами, – Вася тяжко зітхнув.
– Погано. Вася, Андрійку, Марійка, я приїхала, щоб серйозно з вами поговорити. Адже ви розумієте, що бабусі та дідусі не зможуть про вас дбати, вік не дозволяє, а інших родичів у вас немає. Точніше є тітка, по татовій лінії, але ви, як я розумію, її й не бачили ніколи?
Діти кивнули.
– З нею зв’язалися, але вона відмовилася брати на себе таку відповідальність. У неї велика сім’я, і вона не впевнена, що зможе про вас подбати.
– Тому я і дядько Саша пропонуємо вам стати вашими… вашими батьками… Ми звісно не зможемо замінити вам тата з мамою, – Оля тихо погладила по руці Васю, й обняла Марію. – Але дати вам дім – ми можемо. Ви згодні?
Марія обійняла у відповідь Ольгу, а Василь відповів за всіх:
-Так!
Минуло два роки. Це був дуже складний час, але вони впоралися. Василь став незамінним помічником для всіх. Іноді Ольга навіть заспокоювала його:
– Васильку, вгамуйся, поїдять вони самі й уроки вивчать, піди з хлопцями погуляй, ти ж не нянька!
А сама з гордістю дивилася на хлопця, який так швидко зрозумів, що таке справжній чоловік.
Потроху життя налагодилося і все йшло своєю чергою, поки Ольга не поїхала на черговий огляд.
Останнім часом вона стала сильно втомлюватися, набрала вагу. Списавши все на втому, вона вирішила здати аналізи, та з’ясувати, чи все з нею добре.
Ольга повернулася додому і зайшовши у квартиру, почула дзвінкий, заливистий сміх:
– Дивно, хтось у гостях? Хоча… Це ж Іринка!
Оля пролетіла коридором, і підхопила на руки дівчинку, яка вискочила назустріч:
– Привіт! Це ти регочеш?
-Я!
– Мені скажеш? Я теж хочу!
– Ходімо!
Іринка взяла за руку Ольгу, і повела до вітальні. Там зібралося все сімейство, і голосно реготало над витівками маленького цуценяти, яке намагалося лизнути ніс усім одразу.
– Що це? Точніше, хто?
Сашко піднявся з підлоги й обійняв дружину:
– Новий мешканець! Ім’я йому треба вигадати.
– Дуже цікаво! А мене спитати не треба було? – Ольга жартівливо насупилась. – Значить так, я попереджаю, гуляти зі своїм новим другом будете самі! Я зараз не зможу, а через чотири місяці можливо…
Сашко заглянув у вічі дружини:
– Олю, ти про що?
– Сашко, у нас буде дитина!
А через півтора року в Ольги з Сашком було вже шестеро дітей. Порівну: три хлопчики й три дівчинки. Мабуть, Бог нагородив їх за людяність, та милосердя…
Ставте вподобайки, та пишіть свої міркування в коментарях, що думаєте з цього приводу?
