Ой дівчата, ніколи не знайомтеся з хлопцями вночі… Заявляю вам з повною відповідальністю…

Мені тоді було близько десь 23-24. Я була юна і вродлива. У короткій спідниці і модній дорогій куртці я стояла і курила на зупинці, чекала автобус і нудьгуючим поглядом розглядала людей до того часу, поки не підійшов транспорт.

Проїхавши зупинок 10, я вийшла, занурена вся в себе.

«Дівчино!» Було годин 10 вечора, було темно я здригнулася.

«Дівчина як вас звуть? У вас така гарна фігура. Замилувавшись вами, я навіть проїхав свою зупинку. Я вас ще на зупинці примітив і слідом за вами в транспорт зайшов »

Я тоді і розтанула і позаздрила аж самій собі. Високий добре одягнений чоловік, солідний, старший за мене років на десять звернув на мене увагу. Познайомилися.

Зустрілися раз шість і все. До близькості у нас з ним не дійшло. (Звичайно, за моєю ініціативою). Мій новий знайомий виявився, м’яко кажучи, хлюпцем, героєм не мого роману.

Після тієї зустрічі побачення відбулося рівно через тиждень. Вже тоді я і засумнівалася в правильності вибору. Побачилися ми в світлі дня. І вже тоді я його розгледіла по повній. Він приніс мені букет білих троянд і безглуздо вручив, щось промовляючи своїм гаркавим голосом втупившись спідлоба своїми тупими – очима лінзами. Я була чисто в шоці.

На першому побаченні виклав всю таємницю, на другому запропонував жити разом.

Мене все в ньому тішило, так як було якимось безглуздим: манера говорити, хода, роздуми, стиль життя. Зачепитися не було за що в його персоні. Говорив він мало не примовками. Все скрізь треба і не треба вставляючи свою улюблену приказку «Не всю коту Масляна,” яка приводила мене в сказ.

Альоша був нудний до неподобства, при поцілунках сопів носом, видавав дивні звуки був вельми закомплексованим, сором’язливим і недовірливим. Мені з ним було не по дорозі. На побачення я ходила, щоб по приколюватися. Мені було все одно чи є хто у нього. Потім він кудись пропав. Перестав навіть дзвонити, напевно знайшов собі подібну дівчину. Але прічуднее його я більше в житті не зустрічала.