Оксана прокинулася під ранок. Вона лежала із заплющеними очима, і прокручувала в пам’яті вчорашню неприємну розмову з чоловіком.
Сергій приїхав з роботи, як завжди останнім часом, пізно. Оксана, вже приготувала вечерю, і мила посуд. Сергій зайшов на кухню, Оксана посміхнулася:
– Привіт, ти знову пізно, сідай вечеряти, твоя улюблена тушкована картопля зі свининою.
Сергій глянув на дружину недобрим поглядом і сказав:
– У мене до тебе серйозна розмова, вечеряти не хочу, вже поїв.
Оксані не сподобався погляд чоловіка, і відчувши щось недобре, приготувалася його слухати.
– Коротше, довго не буду тягти, йду я від тебе, йду до іншої жінки, ми любимо один одного. І не кажи, що знайшов молоду, ні, вона навіть на два роки старша за мене, мені з нею добре і комфортно, вона мене навчила, як жити в своє задоволення, яскраво і весело, йду жити до неї.
– А зі мною значить тобі не комфортно після двадцяти п’яти років життя?
– А з тобою просто звичка, ти мати моїх дітей, але вони дорослі, мають свої сім’ї, я їм не потрібен. А ти проживеш і без мене, ну не знаю, живи як хочеш, якось прісно і нудно мені стало з тобою жити. І не кажи нічого, не проси, щоб я залишився з тобою, я вже все вирішив, я приїхав по речі. І ще, знайди собі іншу роботу, я звільняю тебе, гроші тобі всі виплачу, як і належить при звільненні. Квартиру та твою машину залишаю тобі, я не звір.
Оксана стояла розгублена посеред кухні. Вона ледве стрималася, щоб не закричати, не заплакати, мовчки стояла. А Сергій розвернувся і пішов збирати свої речі. Коли він виходив із валізою з кімнати, бачив, що Оксана сидить на кухні і дивиться у вікно.
– Ти що навіть не заплачеш, чоловік твій йде від тебе? – запитав Сергій.
Оксана, посміхнулася вимученою посмішкою, і промовила:
– Є такий вислів – «ніколи не плач через людину, яка зробила тобі боляче», от і не дочекаєшся, йди.
Сергій здивовано глянув на дружину, і пішов, грюкнувши дверима. Тоді Оксана дала волю сльозам, більше не могла їх стримувати, сльози лилися потоком, від образи, від грубості чоловіка.
Упоравшись зі сльозами, заспокоїлася, і задумалася, коли вона упустила свого чоловіка.
Начебто працюють разом, у нього бізнес, вона працює бухгалтером, нічого за ним підозрілого не помічала, ось тільки господиня будівлі, яка здає в оренду їм її. Галя яскрава, красива, вік приблизно такий самий, як у них із чоловіком. Він навіть якось розповідав, що був з нею в ресторані, ну звичайно один, підписували договір на продовження оренди.
У понеділок Оксана прийшла до офісу, забрала свої речі, отримала гроші та поїхала додому. Коли сідала в машину, краєм ока побачила, що на шикарній машині під’їхала Галя, гарна, як завжди, і неквапом увійшла до будівлі.
– Все-таки я маю рацію, це вона, коханка мого чоловіка, інакше щоб їй тут робити? – розмірковувала Оксана, і вона мала рацію. Сергій зустрічається з Галиною більше року, конспірація у них була на висоті, Галя живе за містом у величезній хаті, тому їх ніхто й не бачив у місті.
Оксана залишилася без роботи, вона приїхала додому, відкрила інтернет у пошуках оголошень про вакансії. Знайшла одне оголошення, зателефонувала, запитали про її вік, вона відповіла, і їй чемно відмовили.
Оксана зрозуміла, що з роботою у неї будуть труднощі. Вранці Оксана поїхала подавати заяву на розлучення, потім заїхала до супермаркету і зустріла там Аню, свою однокласницю, вони з чоловіком розраховувалися на касі. Аня теж махнула їй рукою, наче почекай, і радісно посміхалася.
– Ой, Оксано, привіт, сто років з тобою не бачились. Рома, ти йди додому з продуктами, я поговорю з Оксаною.. Давай, розповідай, які новини, як життя, як твій Сергій, бізнес процвітає, сини як? Ви молодці, розкрутили свій бізнес! Аня торохтіла, не даючи вклинити слово Оксані. Нарешті в Ані закінчилися питання, і Оксана все розповіла, вони давні подруги, і майже нічого не приховують один від одного.
-Отже Аня, залишилася я без чоловіка, і найголовніше без роботи, у віці сорока шести років. У мене є, звичайно, подушка безпеки, підкопила дещо, але мені потрібно працювати. Я не можу просто так сидіти вдома, – поділилася Оксана.
– Так, подруго, ну ти й видала мені новину, ніколи не чекала від Сергія такої підлості. Що ж робити? Слухай, у тебе є диплом, ти закінчила педінститут, у мене сусідка викладає в сьомій школі фізику, і нещодавно говорила, що їм потрібен вчитель з української та літератури, якраз для тебе.
– Аня, я давно вже не викладала, напевно, забула все з цим бізнесом, бухгалтерією, минуло років тринадцять, як я пішла зі школи.
– Нічого, згадаєш, тобі начебто подобалося викладати.
– Напевно, ти маєш рацію, поговори з сусідкою, може ще нікого не взяли.
Аня передзвонила ввечері і повідомила, що завтра вранці, Світлана Миколаївна, сусідка її, чекатиме на Оксану до восьмої години біля кабінету директора школи з документами.
У Оксани почалося нове життя. Вона викладала у школі мову та літературу у старших класах.
Було нелегко, діти зараз інші, вони довго випробовували на міцність нову вчительку, Оксана це розуміла, і тримала оборону, діти зараз багато чого знають, можуть навіть у відповідь щось неприємне сказати, але Оксана змогла знайти підхід, і до кінця навчального року все налагодилося, Оксана «заслужила на повагу» своїх учнів, це учні так виражаються між собою.
Минув час, Оксана працює в школі, колектив жіночий, довго тут вона притиралася, тому що в кожному колективі є червоточина, у вигляді якоїсь отру_ної жінки. Оксана завжди була зайнята, вона ще й класна у десятого «б».
Весь час йшов на школу, і на її підопічних, вона любила своїх учнів, деякі навіть довіряли їй свої секрети, вона вигадувала для них якісь тести, різноманітні розваги, їздили на виставки, самі учні підкидали ідеї, куди краще сходити, а вона втілювала їх бажання. Працювала вона з душею, і учні це відчували та бачили.
Якось Оксана поверталася зі школи, і на перехресті її машину зачепив джип, велика та дорога машина. Оксана злякалася, хоча винним був водій джипа.
Її невелика машина відскочила і натрапила на бордюр, але встояла. Оксана пошкодила ліву руку в лікті. Вона сиділа не рухаючись, у неї бол_ла голова та рука.
Водій джипа підбіг, ледве відчинив її двері, і побачив, що вона жива, зітхнув з полегшенням. Чоловік був не молодий, років п’ятдесяти, відразу викликав швидку, під’їхала поліція.
Оксана в лікарні пролежала півтора тижні, її виписали з гіпсом на руці, приїжджатиме на прийом до поліклініки. Весь цей час до неї приїжджав Вадим, водій джипа, з ним все гаразд, але Оксану завалив квітами, фруктами, соками. На виписку він теж приїхав, відвіз її додому, і запитав при цьому:
– Оксано, а можна я Вас і вдома відвідуватиму, все-таки з гіпсом незручно ходити в магазин, і взагалі, я вже звик, мені потрібно бачити Вас, і бажано щодня, та й я відчуваю свою провину перед Вами.
Оксана посміхнулася:
– У вас більше справ немає, як мене відвідувати щодня?
– Чому ж, справи вони завжди є, але в мене працюють мої заступники, вони надійні, тож у мене буває вільний час, давайте вже перейдемо на «ти»?
У Вадима своє підприємство з виробництва металоконструкцій та виробів, причому не в одному їхньому місті, він встигає скрізь. Його бізнес процвітає, а Оксана йому з кожним днем подобалася дедалі більше.
Він вже не міг без її посмішки спокійно жити, гіпс з руки її зняли, і вона вийшла на роботу. Учні десятого «б» класу зустріли Оксану з криками «ура» та різнокольоровими кульками.
Вадим запросив Оксану на свій день народження до ресторану. Було багато запрошених, Вадим познайомив її офіційно з усіма, представив її як кохану жінку, і ще додав, що сподівається вподальшому на її згоду стати його дружиною. Оксана була до цього не готова і зніяковіла, але всі заплескали в долоні, весело закричали-гірко.
Так вирішилася доля Оксани, а через деякий час вона стала дружиною Вадима, і переїхала до нього в будинок, який стояв на березі річки, а вид з вікон просто приголомшливий.
Ну і все, звичайно, у дворі облаштовано з розмахом, акуратно і красиво, єдине, далеко до міста, до школи, близько тридцяти кілометрів, але Оксану це не лякає, Вадим подарував їй нову машину, червоний джип, на якому вона почувається впевнено.
