Черговий договір на постачання медобладнання розпливався перед очима. Цифри та пункти давно злилися в одноманітну кашу. Олена потерла перенісся і відкинулася у кріслі.
Телефонний дзвінок від чоловіка виявився доречним.
— Олено, привіт. Слухай, я сьогодні затримаюся. Зустріч затягується.
— Знову? — жінка машинально перегорнула сторінку. — Третій раз цього тижня.
— Ну що ж поробиш, робота. Ти там вечерю на мене не готуй, я перекушу десь.
— Добре, — Олена вже звикла до постійних затримок чоловіка на роботі. За останні пів року їх стало помітно більше. — Побачимося вдома.
— Так, звісно. Ну все, бувай.
Жінка збиралася натиснути відбій, але раптом почула знайомий жіночий сміх на тлі. Рука завмерла над екраном. Цей сміх… де вона його чула?
— Ігорю, ти ж обіцяв! — пролунав той самий голос, уже чіткіше.
Серце Олени пропустило удар. Анжела. Її колишня подруга, з якою вони не спілкувалися вже два роки після неприємної історії з грішми.
Що вона робить поряд з Ігорем?
— Потерпи трохи, — почула вона голос чоловіка. — Потрібно бути обережнішим.
— Мені набридло ховатися! Коли ти нарешті наважишся?
— Анжело, ми ж домовилися. Ще трохи, і все вийде. Головне, щоб Олена нічого не запідозрила раніше.
Олена відчула, як німіють її пальці. Телефон ледь не вислизнув із рук. Що означає «наважишся»? Про що вони говорять?
— Я втомилася чекати, — продовжувала Анжела. — Два роки ми з цим тягнемо. Вона все одно дізнається.
— Дізнається, але не зараз. У мене є план. Довірся мені.
План? Олена притиснула слухавку до вуха, боячись пропустити хоч слово. У горлі пересохло.
— Твоя Олена така наївна, — засміялася Анжела. — Досі нічого не підозрює. А ми ж практично у неї під носом усе провернули.
— Тихіше, — обсмикнув її Ігор. — Не варто розслаблятися. Вона розумніша, ніж здається.
— Ігорю, я серйозно. Досить тягнути. Оформляй документи й закінчуй із цим. Я не можу більше терпіти цю комедію.
Документи? Які документи? Олена відчувала, як холод розливається по спині. Невже…
— Добре, добре. Наступного тижня зустрінуся з правником. Але ти маєш пообіцяти, що будеш обережнішою. Якщо вона щось запідозрить раніше, все може зірватися.
— Обіцяю. Але я не чекатиму вічно!
У слухавці почулися звуки руху та грюкання дверцят машини.
— Сідай, поїхали. Я поспішаю.
Лінія обірвалася.
Олена сиділа нерухомо, втупившись у чорний екран телефону. Думки плуталися, не складалися в логічний ланцюжок.
Ігор і Анжела. Два роки. Документи. План.
Вона спробувала відновити хронологію. Анжела зникла з їхнього життя після скандалу із позикою. Тоді з’ясувалося, що вона витратила взяті в Олени гроші зовсім не на лікування матері, як стверджувала.
Але якщо вірити підслуханій розмові, вони з Ігорем зустрічалися два роки. Увесь цей час.
— Олено, можеш підписати договір з «Медтехом»? — Марина, начальник відділу закупівель, непомітно увійшла до кабінету й простягнула теку з документами. — Там два примірники, на обох підпис потрібен.
Олена механічно взяла теку, але літери знову розпливлися. Рука тремтіла.
— Олено, ти в порядку? Виглядаєш як привид. Щось трапилося?
— Та ні, все нормально. Просто… голова трохи болить.
— Може, додому підеш? До кінця дня лише година лишилася. Договір завтра підпишеш.
— Ні, я краще зараз, — Олена зробила зусилля і зосередилася на тексті.
***
Вдома жінка безцільно ходила квартирою.
Підслухана розмова прокручувалася в голові знову й знову. Кожна фраза обростала новими сенсами, кожне слово здавалося загрозою.
Сімейні фотографії на комоді раптом стали здаватися декорацією з чужого життя.
Олена взяла в руки знімок із відпустки в Одесі. Вона чудово пам’ятала той день. Ігор увесь вечір щось друкував у телефоні, а коли вона запитала «що робиш?», буркнув, що працює, і сховав екран.
Тоді вона подумала, що чоловік — затятий трудоголік. А тепер розуміла, що чоловік писав зовсім не колегам.
«Два роки ми з цим тягнемо», — згадалися слова Анжели.
Виходить, усе почалося одразу після скандалу з грішми.
Може вони спеціально влаштували цю сварку? Щоб більше не перетинатися, не викликати підозр?
Олена пройшла на кухню і машинально поставила чайник. У холодильнику лежали продукти для вечері. Жінка завжди готувала із запасом на випадок, якщо Ігор передумає і повернеться додому. Тепер ця звичка здавалася безглуздою.
Раптом на телефон прийшло повідомлення від чоловіка:
«Зустріч затягнулася ще більше. Приїду пізно, не чекай».
Стандарт! Скільки таких повідомлень було за останні місяці?
Олена спробувала пригадати, коли вперше помітила зміни у поведінці Ігоря. Частіші затримки на роботі, нова манера одягатися, дорога туалетна вода, яку він ніколи раніше не купував.
А ще траплялися дивні речі з грішми.
Ігор став потайнішим у фінансових питаннях, перестав обговорювати великі витрати. Казав, що хоче зробити їй сюрприз.
Наївна дурепа, вона навіть раділа його «турботі»!
Олена відкрила ноутбук і зайшла у банкінг. Їхній спільний рахунок показував звичайні витрати: комуналка, продукти, бензин.
Але ось його особиста картка…
Зняття готівки стали набагато частішими. Ресторани, які вона не знала. Квіткові магазини… а їй квіти чоловік не дарував уже пів року.
Хотілося кричати від безсилля та приниження. Як можна було бути такою сліпою? Усі ознаки зради очевидні, а вона продовжувала будувати плани на їхнє спільне майбутнє й мріяла про дітей.
Жінка закрила ноутбук і знову почала нервово ходити кімнатою. Потрібно було щось робити, але що? Влаштувати сцену ревнощів? Чи прямо про все запитати?
«Якщо вона щось запідозрить раніше, все може зірватися».
Що саме може зірватися? І що за документи збирається оформляти Ігор?
Раптом у голові спливла тривожна думка. Квартира оформлена на неї — батьки подарували на весілля. Але після реєстрації шлюбу Ігор став співвласником житла. Невже він хоче…?
Олена кинулася до сейфа, де зберігалися всі важливі документи. Свідоцтво про шлюб, документи на квартиру, її паспорт — усе на місці. Але це нічого не означало. Копії можна було зняти заздалегідь.
Жінка згадала Анжелу. Вона завжди була хитрою та розважливою.
В університеті вміла викрутитися з будь-якої ситуації та перекласти провину на інших. А вже історія з «позикою на лікування матері» показала, на що вона здатна. Тоді з’ясувалося, що мати Анжели жива-здорова, а гроші пішли на погашення її кредитів.
І ось тепер вони разом щось планують. Проти неї!
Знову завібрував телефон.
«Олено, я завтра зранку у відрядження поїду. На три дні. Забув попередити».
Відрядження. Зручно! Проведе три дні з Анжелою десь у готелі.
Олена швидко набрала відповідь: «Добре. У яке місто їдеш?»
Відповідь прийшла не одразу: «Харків. Зустріч із постачальниками».
Жінка відкрила робочу пошту чоловіка. Добре, що вона знала пароль, Ігор його ніколи не приховував.
Жодних листів про відрядження до Харкова не було. Зате виявилося листування з турагентством про бронювання номера в готелі під Києвом. На дві особи. На завтра.
***
Усю ніч Олена пролежала без сну, прислухаючись до кожного звуку.
Ігор повернувся близько опівночі, тихо пройшов у душ, потім ліг поруч і майже одразу затих. Зазвичай дружина зраділа б його поверненню додому, але тепер його присутність здавалася фальшивою виставою.
Вранці чоловік збирався у «відрядження» з особливою ретельністю. Олена удавала, що спить, але нишком спостерігала за ним крізь напівприкриті повіки.
— Олено, я поїхав, — чоловік нахилився поцілувати її в лоба.
— Вдалої поїздки, — пробурмотіла дружина, намагаючись говорити сонно.
Після його виходу Олена швидко одяглася і поїхала на роботу. Але зосередитися на справах було неможливо. Жінка механічно перебирала папери, відповідала на дзвінки, кивала на нараді, а сама думала лише про одне — що робити далі?
До обіду дозрів план.
Якщо Ігор і Анжела перебувають у готелі під Києвом, значить у неї є час оглянути речі чоловіка вдома. Може знайдеться щось, що прояснить ситуацію.
Вона відпросилася з роботи під приводом поганого самопочуття (що було недалеко від правди) і поїхала додому.
Жінка почала пошуки з робочого столу. У шухлядах лежали звичайні речі: ручки, блокноти, зарядники. Але в найдальшому кутку вона намацала складений аркуш. Це був роздрук оцінки їхньої квартири. За минулий тиждень.
Руки затремтіли. Отже, чоловік справді збирається продавати житло. Їхній дім, який подарували її батьки!
Олена пройшла до спальні й відчинила половину шафи чоловіка. Між сорочками знайшовся пакунок із ювелірного магазину. Усередині лежали дорогі золоті сережки з діамантами. Чек на суму, яку вони зазвичай витрачали за місяць на все.
Сережки призначалися явно не для неї. В Олени була алергія на золото, чоловік це чудово знав.
У кишені його піджака знайшлася візитівка правника і записка з датою.
«Розлучення. Розподіл майна». Почерк Ігоря.
Значить, за три дні чоловік подає на розлучення!
Олена сіла на ліжко, відчуваючи, як підкошуються ноги. Виявляється, весь цей час чоловік уже готувався її покинути. І не просто покинути, а ще й обібрати.
Жінка відчула, як усередині закипає лють. Саме люта злість. Чиста, холодна злість на цю нахабність, на те, що вони вважають її дурненькою, яку можна обвести навколо пальця.
Вона швидко дістала ноутбук і почала діяти.
Насамперед зайшла в банкінг і переказала всі гроші з їхнього спільного рахунку на свій особистий.
Потім знайшла номер турагентства, до якого звертався чоловік.
— Добрий день. Я дружина пана Кравцова. Він просив передати, що заїзд до готелю відкладається. У нас сімейна проблема.
— Зрозуміло. А коли плануєте заїхати?
— Поки невідомо. Скоріш за все, доведеться скасувати броню.
— Добре, ми внесемо зміни. Дякую, що попередили!
Олена задоволено посміхнулася. Нехай голубки приїдуть до зачинених дверей готелю. Романтичне побачення зіпсоване!
Але цього було мало. Потрібно було щось іще. Щось, що змусило б їх зрозуміти, що з нею гратися небезпечно.
Жінка знову взяла телефон і набрала номер знайомого правника Олега Михайловича, який допомагав оформляти спадщину після смерті бабусі.
— Олеже Михайловичу, добрий день. Це Олена Кравцова. У мене термінове питання щодо сімейного права. Розкажіть, будь ласка, як захистити своє майно, якщо чоловік подає на розлучення?
***
— Олено, що трапилося? Ви ж нещодавно так щасливо виглядали.
— Усе виявилося не так, як здавалося. Чоловік за три дні йде до правника оформляти розлучення. Я випадково дізналася.
— Зрозуміло. Квартира була подарована вашими батьками до шлюбу чи після?
— До. Але ми ж розписалися потім.
— Це не має значення. Дарча на ваше ім’я, значить квартира – ваша особиста власність. При розлученні вона не ділиться. Але є нюанси, якщо в неї вкладалися спільні гроші на ремонт чи перепланування.
Олена полегшено зітхнула. Серйозного ремонту вони не робили, лише косметичний.
— А що зі спільними накопиченнями?
— Якщо гроші на спільних рахунках, вони діляться навпіл. Але якщо один із подружжя спробує приховати доходи, вивести гроші, то суд може взяти це до уваги під час розподілу.
— Тобто я маю право переказати наші спільні гроші на свій рахунок?
— Формально так, це ваше право. Але краще зафіксувати всі фінансові рухи документально. А ви впевнені, що чоловік подає на розлучення? Може, варто спочатку поговорити?
— Олеже Михайловичу, він уже два роки зустрічається з іншою жінкою. І планує продати нашу квартиру, навіть оцінку житла замовив.
— У такому разі дійте швидко. Я можу прийняти вас сьогодні о шостій вечора.
Після розмови з правником Олені стало легше. Але цього все одно було недостатньо.
Ігор та Анжела вважали її беззахисною і наївною, а вона збиралася довести протилежне.
Жінка згадала, що Анжела працює в рекламному агентстві, яке обслуговує кілька великих торгівельних центрів. Посада серйозна, імідж важливий. А керівництво навряд чи оцінить співробітницю, яка руйнує чужі сім’ї.
Знайти контакти її керівника виявилося нескладно.
Олена склала короткий, але місткий лист про те, що їхня підлегла вже другий рік зустрічається з одруженим чоловіком і планує з ним махінації з нерухомістю.
Лист вона поки не відправила. Вирішила залишити як останній аргумент.
О шостій вечора жінка була в Олега Михайловича. Досвідчений правник одразу оцінив ситуацію:
— Олено, ви правильно робите, що не сидите склавши руки. Чоловіки часто думають, що дружини нічого не розуміють у юридичних питаннях.
— Що ви порадите?
— Завтра вранці, до того, як він піде до свого правника, подайте заяву про розлучення самі. Це дасть вам перевагу: ви будете позивачем, а не відповідачем. Зможете диктувати умови.
— А квартира точно залишиться моєю?
— Абсолютно. Щобільше, якщо доведемо, що він приховував витрати, витрачав сімейні гроші на коханку, то під час розподілу майна суд може прийняти рішення не на його користь.
Олег Михайлович підготував усі необхідні документи. Олена підписала довіреність на ведення справи.
— І ще одна порада, — додав правник. — Якщо у вас є записи їхніх розмов, листування, фотографії, усе це може стати в пригоді. Українські суди серйозно ставляться до подружньої невірності.
Увечері вдома Олена склала план на завтра.
Вранці вона вирушить до суду із заявою про розлучення. Потім на роботу, ніби нічого й не трапилося. А потім, коли Ігор сидітиме у свого правника, він отримає повістку про те, що розлучення вже ініційоване. Нею.
Близько одинадцятої вечора прийшло чергове повідомлення від Ігоря:
«Олено, у тебе все нормально? Втомився, рано ляжу. Завтра не дзвонитиму. Переговори весь день».
«Звісно, не будеш, — подумала Олена. — У тебе інші плани».
Жінка швидко набрала відповідь:
«Добре, любий. Вдалих переговорів. Люблю».
Останнє слово далося насилу, але потрібно було зберігати видимість до кінця.
Олена відправила СМС і вимкнула телефон. Вона планувала добре відпочити, бо наступні дні будуть дуже напруженими.
***
Вранці жінка прокинулася з відчуттям дивної легкості.
Уперше за місяці вона точно знала, що робить і навіщо. О дев’ятій ранку вона подала заяву про розлучення до суду, а вже до одинадцятої була на роботі.
Ігор мовчав два дні. Мабуть, насолоджувався останніми днями «відрядження» з Анжелою.
Нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок від чоловіка.
— Олено, це… це якесь непорозуміння! — розгублено пробурмотів чоловік. — Мені щойно вручили повістку. Там написано, що ти подаєш на розлучення.
— Не непорозуміння, — спокійно відповіла дружина. — Реальність. Бо я все знаю, Ігорю.
Чоловік спробував зобразити обурення:
— Про що ти говориш? Я у відрядженні, у Харкові!
— У готелі. У номері на двох. З Анжелою, моєю колишньою подругою. Це ти хотів сказати?
— Олено, послухай…
— Ні, послухай ти. Квартира залишається моєю. Навіть не мрій про неї! Гроші зі спільного рахунку я вже перевела на свій. І золоті сережки прихопила. Були ваші, стали наші!
— Ти що, стежила за мною?
— Ще чого! Ти виявився настільки дурним, що мені навіть робити нічого не довелося. Коли ми розмовляли з тобою три дні тому, ти забув відключитися. Я все чула. Приємна випадковість!
У слухавці почувся жіночий голос. Анжела щось обурено говорила на задньому плані.
— Так, Ігорю, передай своїй подружці, що я відправила листа до її агентства.
З подробицями ваших стосунків. Подивимося, як керівництво поставиться до співробітниці, яка руйнує сім’ї.
— Ти не мала права!
— А ти мав право два роки брехати мені? Планувати за моєю спиною розлучення і продаж моєї квартири?
Голос Ігоря став жалібним:
— Олено, ми можемо все обговорити. Я поясню…
— Поясниш у суді. Олег Михайлович представлятиме мої інтереси. Тому що я тебе бачити не бажаю!
Жінка поклала слухавку і відключила телефон.
Увечері, як завжди, до Олени заглянула колега Марина із сусіднього відділу:
— Олено, ти сьогодні якась… щаслива чи що. Що трапилося?
— Розлучаюся!
— Господи! І так спокійно про це говориш?
— Знаєш, коли приймаєш правильне рішення, одразу стає легше дихати.
Через тиждень надійшла відповідь із рекламного агентства. Анжелі оголосили сувору догану й позбавили премії за квартал. А ще через місяць вона звільнилася. Мабуть, атмосфера в колективі стала нездоровою після того, як усі дізналися правду.
Ігор намагався через знайомих передати, що готовий на мирову. Але Олена була невблаганна.
Розлучення минуло швидко. Сперечатися було ні про що. Квартира, документально оформлена як її власність, залишилася при ній. Спільні заощадження розділили навпіл, але оскільки Ігор не зміг пояснити походження великих витрат останніх місяців, його частка виявилася символічною.
А Олена вперше за роки відчула, що її життя знову належить їй. І що справедливість іноді таки тріумфує. Особливо якщо їй трохи допомогти.
