– Ділити нам нічого, тож, як то кажуть, дякую всім, всі вільні…
– Яка жінка? Звідки вона взялася? Я нічого не розумію.
– Оленко, ну вистачить тобі прикидатися недолугою! Прийми реальність! Я тобі, звичайно, вдячний, але серцю не накажеш.
…Мама була категорично проти того, щоб Олена виходила заміж за Сергія.
– Тобі лише двадцять років! Ти розумниця, красуня, тобі вчитися треба! – в збентеженні мовила Ганна Віталіївна. – А він? На вісім років тебе старший, розлучений, з якоюсь невиразною роботою!
– Мамо! Яка різниця, чи був він одружений? Це в минулому, і взагалі вона залишилася в іншому місті, і вони сто років не бачаться! А вік – це просто смішно! – стояла на своєму Олена.
Вона була обурена тим, що мати не розуміє її. Адже вона краще знає, як два роки тому дочка страждала від нерозділеного кохання, і зараз могла б порадіти, що особисте життя Олени налагодилося.
Завадити їх із Сергієм щастю Ганна Віталіївна не змогла. Олена вже рік жила у квартирі, що дісталася їй від бабусі, підробляла вечорами й від мами не залежала.
Скромне весілля відбулося, а всього через тиждень Сергій потрапив у дорожню пригоду та опинився на лікарняному ліжку.
Додому він повернувся лише через два місяці, майже втративши здатність ходити – насилу пересувався по квартирі й страждав від болю.
– Потрібне ще одне втручання та тривала реабілітація, але прогнози хороші, — стомлено сказав їм на прощання лікар.
– Можна, звичайно, все це зробити за полісом, але ви самі розумієте, що в такому разі доведеться чекати, домагатися і таке інше. Подумайте самі, як вам краще.
Безумовно, їм краще було якнайшвидше поставити Сергія на ноги! Олена продала свою машину, колись подаровану їй батьком, покинула інститут та влаштувалась на дві роботи.
– Доню, ти подумай добре, – знову спробувала напоумити її Ганна Віталіївна. – Ви знайомі всього пів року, ти йому нічого не винна. Розлучись, поки не пізно…
– Мамо, ну що ти таке кажеш? Я люблю Сергія, поставлю його на ноги, і все буде добре! І взагалі – це підло, кидати в біді коханого чоловіка!
У всіх цих словах Олена була абсолютно впевнена, і вона з ентузіазмом взялася за лікування чоловіка.
Вони обладнали для нього спальне місце, додому приїжджав до них фізіотерапевт, приходила медсестра, і друге втручання пройшло успішно.
Вона підтримувала чоловіка під час тривалої реабілітації, сама утримувала сім’ю та намагалася завжди бути у гарному настрої.
Сергій теж намагався працювати віддалено, але постійно скаржився на біль, і заробляти йому вдавалося мізер.
Справи пішли веселіше, коли до чоловіка став приходити новий фізіотерапевт – дівчина Віка, трохи старша за Олену, яка палала ентузіазмом і застосовувала якісь нові методики для роботи з Сергієм.
Через два з половиною роки після тієї оказії, чоловік став себе почувати набагато краще, по квартирі пересувався практично без сторонньої допомоги й остаточно підбадьорився.
Олена теж зітхнула з полегшенням і почала планувати, як вона повернеться до інституту, як Сергій вийде на роботу, як вони разом поїдуть відпочивати.
– Я тут вирішив, що життя надто коротке, і мені треба його якось урізноманітнити, – весело заявив чоловік, енергійно складаючи свої речі у велику сумку.
– У сенсі? – Олена взагалі не розуміла, що відбувається.
– У прямому, – весело відгукнувся Сергій. – Я люблю іншу жінку і йду до неї.
На розлучення можеш подати сама. Ділити нам нічого, так що, як кажуть, дякую всім, всі вільні …
– Яка жінка? Звідки вона взялася? Я нічого не розумію.
– Оленко, ну вистачить тобі прикидатися недолугою. Прийми реальність! Я тобі, звичайно, вдячний, але серцю не накажеш!
– А для знайомств існує інтернет, якщо ти не знаєш, – Сергій легко поцілував її в щоку і вийшов з квартири з сумкою в руках.
Вона, як сомнамбула, ходила по квартирі, навіть забувши про те, що їй потрібно йти на роботу. Потім все ж таки зателефонувала колегам, вдала себе хворою. Вона справді почувала себе розбитою і що тепер робити не уявляла.
А через три дні, коли на порозі з’явилася фізіотерапевт Віка (вона виїжджала на тиждень у справах), Олені стало ще гірше.
– У сенсі пішов? Куди? – здивувалася Віка, дізнавшись про те, що сталося.
– Я не знаю, не уточнювала, де живе його нове кохання, – скривилася Олена. – Мабуть, твоя допомога йому теж не потрібна.
– Та до чого тут допомога? – Несподівано вибухнула Віка. – Ми взагалі любимо один одного і збиралися одружитися! Це до мене він мав піти!
Тут і з’ясувалося, що Сергій підвівся на ноги ще кілька місяців тому, але не говорив про це дружині, щоб зустрічатися з Вікою без перешкод. Та й щоб на роботу не виходити. Не погано ж на всьому готовому жити?
– Ти правда не з’ясовувала, хто його коханка? – запитала Віка.
– Мені все одно, – зітхнула Олена. – І тобі краще піти.
Вона намагалася взяти себе в руки. Може, Сергій так невдало пожартував? Може, ця Віка просто бреше? Та її чоловік не такий! Він не міг…
Але час минав, а чоловік не давав про себе знати. Проте через два тижні знову з’явилася Віка.
– Я все вияснила, – не чекаючи на запрошення, дівчина пройшла до квартири. – І не кажи мені, що тобі це не цікаво. Його… треба покарати!
– Говори… – Олена зрозуміла, що відв’язатися від гості так просто не зможе.
Віка і розповіла, що Сергій був одружений двічі й обидва рази дружини тікали від нього, киваючи п’ятами. І обидві колишні були просто щасливими, що не поспішали з дітьми.
– Він тиран, Олено, чистої води! Мені, звичайно, варто було великих трудів розшукати цих Оксану і Лєну – дякую знайомому айтівцю – і ще важче було їх розговорити. Але воно того варте!
Віка коротко розповіла, як Сергій простягав руки та карав їх.
– Нісенітниця якась, – мотнула головою Олена. – Він, звичайно, зрадник і негідник, але зі мною він завжди був ніжним, лагідним, дбайливим. Та він навіть голос на мене жодного разу не підвищував!
– Та він не встиг просто себе проявити! Відразу ж потрапив у залежність від тебе. Кому він був потрібен покалічений? Тільки тобі.
– Ну, може, залишки совісті прокинулися потім, що він не став над тобою змиватися, а вибрав іншу недолугу.
– До речі, її Євою звуть, і вона багатша за тебе буде. Наш Сергійко ще й меркантильний.
– Гаразд. Тоді чому його дружини на нього в поліцію не заявили? Чому терпіли? Тобі не здається це дивним?
– Та тому, що “терпила”! І боялися його до чортиків. А в поліції, якщо ти не знаєш, із сімейними розбірками ніхто не любить зв’язуватися.
– Тут треба мати характер, щоб чогось добитися! Їм просто щастило, що він перемикався на інших. Видно, швидко йому набридали його жертви.
– Я не розумію, навіщо це тобі? Навіщо ти все це мені розповідаєш? Я не вірю тобі. Вибач, у мене справи, – Олена демонстративно відчинила вхідні двері.
– Недолуга, прости Господи, – зітхнула Віка, але квартиру покинула.
Олена навіть не встигла гарненько обміркувати все, що розповіла їй Віка: потрібно було поновитися в інституті, розв’язати питання з роботою… і тут Сергій з’явився сам.
– Пробач мені, – він дивився на неї слізно і простягав шикарний букет. – Я недолугий, божевільний, пришиблений! Я помилився! Люблю тільки тебе, і ніхто мені не потрібний!
Її серце здригнулося, але відразу прощати чоловіка вона не збиралася.
– Ти можеш поки що залишитися, але тільки, як гість. А потім побачимо.
“Дивитись” довелося не довго. Сергій був чистим ангелом: готував їжу, розповідав про те, що скоро виходить на хорошу роботу, заглядав їй у вічі, запросив у кіно…
Вони саме поверталися з денного сеансу, бо ввечері Олені треба було на роботу, весело обговорювали фільм, коли біля під’їзду до них підійшли двоє.
Вони були поліціянтами та приїхали… затримувати Сергія.
Чоловік смикнувся, щоб втекти, але шансів у нього не було.
– Що ви робите? Відпустіть його зараз же! – Олена кинулася захищати Сергія.
На неї ніхто не звернув уваги, і лише один із правоохоронців кинув на прощання:
– Ваш чоловік жорстко відлупцював дівчину, та ще й пограбував. Не скоро він повернеться.
Так, вона йому не повірила, але чомусь вирішила зателефонувати до Віки. Та не стала її ні в чому дорікати й погодилася з’ясувати, в якій лікарні перебуває потерпіла. Вони поїхали туди разом.
Єва була суцільним синцем, але говорити могла.
– Так, це Сергій мене розфарбував, причому кілька разів. А потім забрав сто тридцять тисяч і втік, — тихо розповіла вона, і твердо додала:
– Якщо ви прийшли мене вмовляти забрати заяву, то не витрачайте часу!
Олена та Віка переглянулись і синхронно заперечливо похитали головами:
– Ми й не збиралися.
– Цей опудало повинен відповісти!
Як з’ясувалося пізніше, Сергій повернувся до дружини з однією метою – забрати у неї золоті прикраси, ну, може, ще трохи розжитися грошима.
Але прикраси Олена вже віднесла в ломбард, щоб сплатити за навчання, а зарплату їй затримували.
– Жадібність фраєра згубила, – хмикнула Віка.
Сергія посадили надовго, оскільки під час слідства випливли й інші його злочини. Олена з ним розлучилася. З Вікою та Євою вони регулярно спілкуються. Як кажуть, – друзі по нещастю…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
