– Мамо. Жити тепер ти будеш в окремій квартирі. Тут зовсім недалеко, щодня заходитиму до тебе.
– Доню, ти зі мною порпаєшся. Квартиру купила. Не думала, що до старості таке станеться.
– Мамо, про це ніхто не думає. Головне все позаду, усі живі.
– Позаду. У сусідки страховка була, а в мене нічого. Усе я гроші берегла, ніколи не оформляла. Вона страховку отримала, збирається будувати новий будинок, а мій просто безповоротно згорів.
– Мамо, ти не берегла гроші, у тебе просто їх не вистачало. Ти завжди Таньці посилала. Я розумію, але вона вже давно доросла, їй сорок три.
Хай би вона була студенткою. Зовсім твоя Таня знахабніла. Я знаю про кредит, який ти взяла для неї. Небагато, але платиш ти!
– Оленко, ти маєш рацію, але шкода її. Не щастить їй. Хоча мені не пощастило більше. У моєму віці втратити житло.
– Мамо, не плач, зараз же все добре.
– У тебе такі витрати зі мною. Мені навіть соромно.
– Мамо! Ходімо дивитися твою квартиру. Меблі я намагалася вибрати за твоїм смаком, решту виберемо разом. Все необхідне там є. Продукти вже у холодильнику. Ти хотіла перший поверх, щоб не високо, все так і є.
– Я зможу там залишитися? Напевно, я вам уже набридла.
– Мамо, не набридла. Але ж у тебе має бути окреме житло.
– Дякую, дочко.
– І ще! Припини допомагати Тетяні. Документи в тебе збереглися, але кредит ти більше не зможеш взяти.
– Добре, дочко. Я й не збиралася. Мені й з тим важко. Я тепер розумію.
– Ну й добре.
***
Віра Василівна освоїлася у квартирі, звикла, навіть із сусідками на лавці сиділа, розмовляла. Олена приходила щодня.
– Добре, дочко, що ми з тобою поряд. Щоб я без тебе робила. Уся надія тільки на тебе.
– Мамо, ти якась задумлива. Тетяна приїжджала?
– Була.
– І?
– Оглянула все. Місця сказала мало, перший поверх, до землі близько, район міста їй не подобається.
– Так не вона ж тут живе.
– Ось і я їй сказала. Мені місця достатньо. Дякую тобі, дочко.
– І що вона ще тобі казала? Напевно, мене лаяла, за те, що квартира тут, а не ближче до неї.
– Було й таке. Вона приїжджала оглянути квартиру, думала, що кімната не одна, а хоча б дві. У неї Сашко зібрався одружитися, весілля за тиждень. От і запрошення принесла.
– А до чого тут кількість кімнат?
– Вона хотіла поселити їх до мене. Але район не той, місця мало. Не вийде. Вона і тобі на весілля принесла запрошення, наказала передати. Весілля буде скромне, для найближчих. Наречена на сьомому місяці.
– А що так затягли, невже раніше не можна було розписатися?
– Не знаю. Я й не питала.
***
Весілля Олександра було скромним. Розписалися і посиділи вдома у Тетяни з ріднею. Тетяна залишилася незадоволена, молодята теж.
Бабуся багато подарувати не могла, сама нещодавно все втратила під час пожежі. Олена з чоловіком подарували пристойну для такого весілля суму у конверті.
Молодій сім’ї не було де жити. А хто винен? Олена! Могла б більшу квартиру для матері купити, і порадитись спочатку де. А що тепер робити? Обмін? Звичайно, про це ніхто відкрито не говорив, але Олена зрозуміла.
За місяць Тетяна знову приїхала до матері.
– Цю квартиру треба продати і купити велику. Двушку, а то й трикімнатну. Маля скоро на світ з’явиться. Думати треба про молодих.
– Але ж ця квартира куплена на гроші Олени.
– Ніхто й не каже нічого проти. Продати її треба – буде перший внесок на іпотеку. Молодь розрахується, я допоможу. А в тебе там буде своя частка на ці гроші. З правнуками гулятимеш, доглядатимеш.
– Я нічого не розумію у частках, але квартиру купувала Олена. Це її квартира!
– Її? Ти серйозно?
– Звісно! Мого будинку немає, грошей не було.
– Так! А гроші з продажу ділянки, де стояла хата? Де вони? Ти ж його продала!
– Меблі купили, холодильник, пральну машинку, білизну, одяг мені. Усі чеки є. Олена ще сплачувала сама.
– Ну й історія. Спалили будинок, продали ділянку сусідці, купили квартиру, а я осторонь! Як це розуміти?
– Будинок згорів через несправну проводку. Сусідка викупила, сама запропонувала. Будинок у нас був двоквартирний, у неї страховка, я не маю. Їй син допоможе з будівництвом. А мені Олена купила.
– Досить виправдовуватися. Все Лєнці дістанеться?
– Що дістанеться?
– Квартира ця!
– Вона й так її!
– А в тебе тепер нічого немає. Внукам передати нічого.
Тетяна грюкнула дверима і пішла. Влаштувала скандал матері, але не зупинилася. Подзвонила сестрі.
– Олено! А ти пробувала радитись із ріднею? Могли б і ми взяти участь у купівлі квартири мамі. Все до своїх рук прибрала. Нормально?
– А вас і так просили! Ви навіть на пожежу не приїхали, за тиждень ти тільки зателефонувала мамі. Ще за тиждень привезла своє старе пальто сорок восьмого розміру на п’ятдесят другий. Нормально?
– І казала, що не можеш її взяти навіть на тиждень. Боїшся залишити її в будинку одну. Вона нормальна! З головою у мами все гаразд!
– Про квартиру не думай, вона на наші гроші куплена, оформлена на мене. Твоїм дітям вона не дістанеться, і не здумай підселити їх до мами!
– Був будинок, а тепер ніякої спадщини немає! Нормально!
Грюкнули двері, відгородивши сестер по різні боки.
Тетяна рідко приїжджає до матері, із сестрою стосунків практично немає. Так навіть спокійніше. Від людей, які звикли чужими руками жар загрібати, – краще триматися на відстані! Ви зі мною згодні?
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
