Станіслав увійшов у підсобку без стуку. Ольга витирала підлогу, і, коли випросталася, він уже стояв перед нею – дорогий костюм, парфум, погляд, яким дивляться на меблі.
– Завтра ввечері у мене переговори. Потрібна жінка поряд, для солідності. Сидітимете, мовчатиме, киватимете, якщо попрошу. Дві години максимум. Заплачу стільки, скільки ви тут за три зміни отримуєте.
Ольга поклала ганчірку на відро, повільно зняла гумові рукавички. Він чекав на відповідь, але не як людина, яка запитує, а як та, хто вже знає, що скажуть «так». Тому що кредит. Тому що мати. Тому що вибору немає.
– Що вдягнути? – спитала вона.
– Щось темне та скромне. Головне – мовчіть. Зовсім. Ви розумієте?
Вона кивнула головою. Він розвернувся і вийшов, навіть не закривши за собою двері.
Ресторан був із тих, де меню без цін. Ольга йшла за Станіславом, відчуваючи, як чужа сукня тисне в плечах, а підбори незручні, взяті в сусідки.
За столом уже сиділи двоє: повний чоловік із важкими повіками та юрист із текою. Станіслав представив її недбало:
– Ольга, дальня родичка, іноді допомагає з паперами.
Партнер ковзнув поглядом і повернувся до меню. Юрист взагалі не підняв голови. Вона сіла, склала руки на колінах і стала невидимою. Так, як уміла.
Вони говорили про терміни, логістику, цифри. Станіслав був гарний – впевнений, швидкий, без запинок.
Партнер слухав, кивав, але в очах читалася напруженість. Їжу Ольга не чіпала. Сиділа прямо, дивилася у вікно, слухала навпіл.
Коли принесли десерт, юрист дістав контракт та поклав перед Станіславом. Той пробіг очима, кивнув:
– Все гаразд.
Партнер подивився на Ольгу і посміхнувся:
– Станіславе Вікторовичу, ви кажете, ваша родичка працює з документами?
Станіслав напружився.
– Архівна робота, нічого складного.
– Тоді нехай прочитає цей пункт уголос, – юрист простяг їй аркуш і тицьнув пальцем у рядок. – Якщо вже вона розуміється.
У його тоні було стільки отрути, що Ольга відчула, як щось усередині стислося. Не від страху. Від злості.
Двадцять два роки вона стояла перед класом, пояснювала, розбирала тексти, які читають юристи зі словником. А зараз сидить тут, як німа лялька, і її перевіряють, чи вона вміє читати.
Вона взяла аркуш. Прочитала абзац чітко, без жодної запинки. Голос не тремтів – звичка. Потім поклала папір на стіл і подивилася на юриста:
– У мене питання. Чому в пункті про терміни постачання не вказано тип днів – календарні чи робочі?
Юрист насупився:
– Яка різниця?
– Велика. По закону, якщо не уточнено, рахуються календарні. Але в наступному абзаці ви пишете про робітників. Виходить, постачання можна відкласти майже на три місяці й формально ніхто не порушить угоди.
Станіслав завмер. Партнер випростався. Юрист схопив контракт, пробіг очима, і обличчя його стало сірим.
– І ще, – додала Ольга тихо, – у пункті про митницю вказано посилання на регламент, який скасували рік тому. Якщо прийде перевірка, оштрафують обидві сторони за недійсні підстави.
Тиша була така щільна, що чути було, як офіціант біля барної стійки переставляє келихи. Партнер повільно відкинувся на спинку крісла і подивився на юриста:
– Андрію, поясни мені, як так вийшло.
Юрист відкрив рота, але нічого не сказав.
Партнер підвівся, застебнув піджак і повернувся до Станіслава:
– Зідзвонимося, коли у вас буде нормальний юрист. А поки що угоду відкладемо.
Він пішов. Юрист згріб папери й вискочив услід, навіть не попрощавшись. Станіслав сидів нерухомо, дивлячись у порожню тарілку. Ольга мовчала. Потім він підняв голову і глянув на неї так, ніби вперше бачив:
– Звідки ви це знаєте?
– Двадцять два роки викладала історію права. Працювала з архівами, юридичними актами, документами, де одна кома могла змінити сенс.
– Коли скоротили, пішла працювати прибиральницею, бо гроші потрібні були одразу. Але читати я не розучилася.
Він мовчав. Потім дістав телефон, набрав номер:
– Михайле? Терміново передзвони партнерам. Скажи, що у нас новий аналітик знайшов критичні помилки у контракті. Ми готуємо виправлення. Так, саме так. Ми врятували їх від збитків, а не навпаки.
Він поклав телефон на стіл і подивився на Ольгу:
– Завтра о дев’ятій приходьте в офіс. Четвертий поверх, кабінет сорок два. Перевірятимете угоди. Випробовувальний термін три місяці.
– Я прибиральниця.
– Були. Тепер – аналітик. Запитання є?
Ольга мовчала, бо слів не було. Тільки дивне відчуття, що підлога під ногами раптом стала твердою.
Вранці Дмитро Олегович із відділу кадрів зайшов до Станіслава без стуку і зачинив двері.
– Ви серйозно? Прибиральниця на посаду аналітика? Колектив не зрозуміє, це порушення всіх процедур, це…
– Вона врятувала угоду, яку ваші юристи мало не поховали, – обірвав Станіслав. – Зарахуйте її сьогодні ж. Все!
– Але вона не має профільної освіти!
– Натомість у неї є мізки та уважність. Чого, мабуть, не вистачає тим, хто має цю освіту. Вільні, Дмитре Олеговичу.
Той вийшов, грюкнувши дверима.
Ольга сиділа в маленькому кабінеті на четвертому поверсі та дивилася на купу угод. Руки тремтіли – не від страху, від незвичності. Вона звикла до швабри, а тепер тримала документи, від яких залежали чужі гроші.
Через дві години до неї зайшла Вероніка – головний юрист, завжди ідеально причесана, завжди з висоти власної величі. Сіла на край столу і посміхнулася поблажливо:
– Ольго Федорівно, давайте чесно. Вам просто пощастило один раз. Юридична робота потребує кваліфікації, а не випадкового успіху. Станіслав Вікторович скоро це зрозуміє, і ви повернетеся… ну туди, де вам місце.
Ольга підвела очі й подивилася на неї довго, мовчки. Потім простягла аркуші:
– Ось три ваші угоди. У кожній – помилка. В одній з них компанія могла втратити велику суму через те, що ви переплутали календарні та робочі дні. Бажаєте, я покажу Станіславу Вікторовичу?
Обличчя Вероніки стало кам’яним. Вона встала, розвернулась і вийшла, навіть не зачинивши двері.
За місяць Станіслав викликав Ольгу в кабінет. Вона увійшла з текою звітів, сіла навпроти. Він гортав її записи, мовчав, потім відклав і подивився:
– Ви знайшли помилки у дев’яти контрактах. Два з них уже були на підписі. Ми встигли внести виправлення. Одне ваше запитання перевернуло не лише угоду – воно перевернуло мою кар’єру.
– Партнери тепер просять, щоб ви перевіряли всі документи перед підписанням. Випробувальний термін закінчено. Ви залишаєтеся. Постійно.
Ольга не одразу знайшла слова:
– Дякую.
– Це я маю дякувати. Ви повернули мені не лише контракт. Ви нагадали, що компетентність не залежить від назви посади.
Вероніка написала заяву через два місяці після того, як Станіслав на загальних зборах публічно подякував Ользі за внесок у розвиток компанії.
Говорять, вона знайшла місце в іншій фірмі, але без рекомендації звідси. Юрист Андрій теж зник – тихо, без оголошень. Станіслав просто сказав, що компанія більше не потребує його послуг.
Через пів року Ольга йшла коридором з текою під пахвою, і ніхто більше не дивився на неї, як на невидимку.
Вона носила суворі костюми, говорила мало, але у справі, і Станіслав запрошував її на всі переговори – не для годиться, а тому, що довіряв.
Якось вона спускалася в хол і побачила біля стійки нову дівчину у формі прибиральниці. Та розгублено дивилася на перелік приміщень. Ольга підійшла:
– Почніть із третього поверху, там спокійніше. І не бійтеся ставити запитання.
Дівчина підвела очі й вдячно кивнула. Ольга розвернулася і пішла до ліфта. Вона мала нараду за десять хвилин.
Вона більше не мовчала, коли бачила помилку. Не перепрошувала за те, що існує. Десь між тією підсобкою з відром і цим кабінетом із вікнами на центр вона згадала, ким була до того, як життя змусило її стати невидимкою.
А Станіслав, до речі, одержав підвищення. Тепер він очолював весь департамент. На корпоративі він підняв келих і сказав коротко:
– За тих, хто ставить правильні запитання.
Ольга підійняла келих і посміхнулася. Вона знала, що одне питання, поставлене вчасно, може змінити все. Не лише угоду. Не лише кар’єру. Все життя.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
