Оля побігла за красивим зайцем і загубила батьків

Якось раз одна сім’я зібралася на природу. У них якраз був заміський будиночок поруч з лісом.

І ось уже вся сім’я в зборі: мама, тато, дядько і дівчинка Оля. Папа і дядько добре знали тутешні ліси, тому Оля і мама повністю їм довіряли походи в ліс.

Під час чергового походу Оля помітила красивого зайця. Відбившись від своєї сім’ї дівчинка пішла за звірятком. Так вона і загубилася. Оля кликала і плакала, але ніхто не відгукувався. Вийшовши на галявину, Оля сіла посеред неї і заплакала голосніше звичайного. Раптом кущі заворушилися. Оля подивилася на джерело шуму. У кущах хтось копирсався. З листя вийшов дідок невисокого зросту, в пошарпаному одязі. Густа борода доходила до грудей, а кучері майже закривали обличчя.

– Чого плачеш, онучко? Загубилася? – запитав старий своїм хрипким голосом.

Оля кивнула і знову голосно заплакала.

– Не плач, внучка, – старий обережно взяв за руку дівчинку – Я виведу.

 Дівчинка довірялася незнайомцеві. Так вони йшли хвилин 20. Незабаром показався будинок, де зупинилася сім’я Олі. Оля радісно запищала, відпустила руку і побігла в бік будинку, але тут же зупинилася і обернулася, щоб подякувати дідка, а того як слід прохолов. Ніби його й не було. Оля озирнулася. Знизавши плечима, дівчинка повернулася в будинок. Там її зустріли схвильовані родичі.

Оля розповіла, що її врятував якийсь дідусь.

– Може, лісник, – припустила мама.

Але тато і дядько округлили очі.

– Знаєш, – почав тато – Ми з Михайлом знаємо ці місця досить добре. І можемо з упевненістю сказати, що ніякого лісника тут і близько не було.

– Лісовик врятував, – додав дядько.

На наступний день сім’я почала збиратися. Перед відходом, на одному з пні, що стояв поруч з будинком, вони залишили пару пряників і невелику баночку меду. Цю історію Оля і її сім’я ніколи не забуде.