Аркадій їхав на дачу, тепер уже його дачу. Батьки покійні: спочатку мати пішла із життя, за нею тато. Рік видався для чоловіка сумним. Усіх втратив майже разом.
Сім’я розпалася після похорону матері. Хіба він чекав від дружини такого? Разом стільки пройшли та пережили. Гарнізонами по всій країні їздили, поки не осіли в столиці, за бажанням Ольги.
Не поїхала вона з ним на жалобний захід, захворіла. Це можна було зрозуміти, спину схопило, що піднятися ледве могла. Аркадій поїхав із сином, обіцяв повернутися після дев’яти днів.
Микита любив бабусю з дідом і дуже переживав. Він залишився доглянути діда, а Аркадій повернувся додому, бо турбувався за дружину.
Дружини вдома не було. Ну, не подзвонив Аркадій їй, не попередив про свій приїзд, зайнятий був, не до того було. Та й телефон був без звуку, як поїхав.
Немає вдома хворої дружини! Повернулася Ольга за два дні з валізою і засмагла. Чоловік вона побачити не чекала, бо дев’яти днів ще не минуло. Усе підраховано.
– Хворієш? Засмага хороша. Напевно, просто в солярій ходила з валізою?
– А де Микита?
– Не відповідай питанням на запитання. Солярій був на морі? Я дивуюсь тобі! Тридцять років ми разом, а ти так мене обдурила. Могла б просто сказати, що не хочеш їхати зі мною на похорон. Ну а їхати після цього на море…
– У Лєнки була путівка термінова, вона вже після твого від’їзду запропонувала. Я просто думала, що ти не дізнаєшся, не помітиш.
– Твою засмагу важко не помітити. І щоб ти потім вигадала? Солярій?
Почулося клацання замку й у квартиру зайшов мужик.
– Олю, я прийшов!
– А ось і подруга прийшла! А засмагла як! Ви ж, як дві шоколадки. Ось кого я не сподівався побачити, то це тебе Антоне. Стільки років разом служили, а ти з моєю дружиною…
– Я піду.
Антон вискочив із квартири.
– Ну, все ясно. Не подобався він мені ніколи! Ось, не подобався! І давно у вас? З першої зустрічі?
– Так, з першої. Ми завжди зустрічалися.
– А ще кажуть, що мужики всі бабії, а баби виявляється ш … Років тобі скільки, а ти все туди ж. Збирай речі та переїжджай до цього.
– У нього дружина.
– А в тебе чоловік був!
– Я маю право тут жити, половина моя.
– Не половина, а третина. Ти про сина забула. А може, й син не мій?
– Може й не твій.
– Сьогодні ти тут не залишишся. Можеш хоч в готель йти. Якщо немає грошей, попроси коханця.
Дев’ятий день, як матері не стало, минув. Синові довелося розповісти про розлучення. Подробиці Аркадій не став говорити, але, мабуть, син здогадався.
Микита знову залишився з дідом, він працював в інтернеті, і де жити, йому було байдуже. Сім’ї ще не було, та й дівчини також.
Була лише іпотечна квартира, на яку треба було заробляти гроші. Аркадію треба було владнати всі справи, а потім він збирався переїхати до батька.
Розлучення відбулося. Квартиру довелося продати. Кожен одержав по третині. Микита вклався в іпотеку, Аркадій ще не вирішив, що робити, а про Ольгу він думати не став.
Це вже минуле життя. Аркадій не став з’ясовувати, чи Микита його син, чи ні, для нього він син. Батьку розповідати нічого не став, зі здоров’ям у того вже було зовсім погано. За кілька місяців не стало і його.
Аркадій їхав на дачу, а точніше додому. Батьки там завжди мешкали. Тепер він буде. Намотався країною за час служби, потягнуло в рідні краї.
На дорозі стояла дівчинка років десяти, поруч стояв кошик із грибами. Аркадій різко загальмував.
– Заблукала? Ти де живеш? У Соснівці?
– Так, тільки я не заблукала. Там мати, вона ногу понівечила. Мене в село відправила. Вона зовсім недалеко. За канавою.
– Ходімо. Кошик залиш. Гарні у тебе гриби.
– А ви візьміть їх собі, тільки допоможіть мамі.
Маму дівчинки знайшли швидко. Аркадій доніс тендітну жінку до машини.
– Перелому у вас немає, це навіть не вивих, лише розтягнення. Про всяк випадок можна зробити рентген, але це не обов’язково. Повірте мені.
– А ви хто? Лікар?
– Так, я військовий лікар. Колишній, але…
– Колишніх не буває.
– Правильно. Говоріть, де ваш будинок, доставлю у найкращому вигляді. А ми й не познайомились. Я Аркадій.
– Я Валюшка, а маму Ніною звуть.
– Дуже приємно, Валюшко. А що це ви самі в лісі гуляєте?
– А нам більше нема з ким. Ми самі. Може, будемо дружити? – якось радісно спитала дівчинка.
– Будемо.
– Ми приїхали.
Аркадій переніс Ніну в будинок, надав першу допомогу й обіцяв зайти завтра. Він подався до себе. Виявилося, що живуть вони зовсім поряд. Через три будинки.
Цілий вечір він думав про цю маленьку родину. Одні. Дівчинка мила, жінка маленька, тендітна, як тростинка. Вона нагадала йому матір. Мама була теж не висока, худенька, і волосся майже таке саме.
Напевно, Ніні років сорок, може трохи більше. А де батько Валюшки? Удвох, значить, немає батька. Може мати одиначка, а може просто…
Аркадій заснув з думками про Ніну. З першої зустрічі. Адже він про це й не думав. Зрада дружини змусила погано думати про жінок. Тільки й чоловіки бувають різні…
– Аркадію, проходьте. Мама посмажила гриби, обідатимемо.
– Валюшка, він тобі не Аркадій, а дядько Аркадій, – втрутилася мама.
– Нічого. Їй так зручніше.
– Потрібно дотримуватися пристойності.
– Ну, якщо так. Як ваша нога?
– Добре, майже не шкутильгаю.
– От і добре. Тільки в ліс одні більше не ходіть. Я можу вам скласти компанію. Ви тут нещодавно живете?
– Нещодавно.
– А я, можна сказати, місцевий.
– Це добре. Ми обов’язково скористаємось вашою пропозицією.
– От і добре. Нога пройде, заходьте до мене. Через три будинки, праворуч, дах зелений, та й машину мою ви бачили.
Літо минуло. Гриби, ягоди, спільні походи зблизили їх. Аркадій допомагав, Валюшка веселилася, Ніна просто раділа спілкуванню.
Микита іноді приїжджав до батька, привозив свою дівчину, невдовзі в нього весілля. Батько нічого не розповідав про Ніну та Валюшку, але син сам здогадався.
– Тату, я розумію все. Мама сама винна, а в тебе життя продовжується. Схвалюю, я вас бачив, тільки знаку не подав. Не хочеш про маму поговорити?
– Ні, все у минулому. Я її відпустив та забув. Знати нічого не хочу.
А через рік Ніна та Аркадій одружилися. Як складеться їхнє подальше життя, тільки богу відомо. Як кажуть, – треба жити зараз, і сьогодні. А сьогодні вони щасливі…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
