Варвара смажила картоплю, коли за спиною почула голос свекрухи:
– Варюша, ти багато олії ллєш на пательню, треба економнішою бути!
Варвара обернулася і відповіла:
– Так смачніше виходить.
– Звичайно, так смачніше виходить, – погодилася свекруха, – тільки економнішою треба бути.
Варвара знизала плечима. Вона не розуміла, навіщо економити і їсти несмачну їжу, коли можна приготувати смачно, та отримати від їжі задоволення.
– Ну, ми ж не бідуємо, щоб на їжі економити, – відповіла їй Варя.
– Це зараз ви не бідуєте, але якщо ти будеш так марнотратно ставитись до грошей, то ви швидко збіднішаєте.
Варвара закотила очі. Маргарита Степанівна жила в них лише тиждень, але їй уже хотілося виставити за двері не тільки її, а і її сина, тобто свого чоловіка.
Варвара із Сергієм розписалися місяць тому. Сергій, як і вона, приїхав у місто з села. Познайомилися вони з Варварою на роботі, почалися у них стосунки, й він переїхав жити у її квартиру.
Проживши разом близько року, вирішили розписатись. Просто, без урочистої церемонії та бенкету. Розписалися та одразу поїхали відпочивати.
За два тижні приїхали, вийшли на роботу і життя потекло в колишньому річищі. Але через тиждень приїхала в гості свекруха і річище змінило течію.
Вона вважала своїм обов’язком вчити молоду невістку правильно господарювати. Усе її вміння зводилося до жорсткої економії у всьому.
Варвара свекруху жаліла, розуміла, що життя в неї пройшло в бідності, грошей не вистачало і вони ледве зводили кінці з кінцями.
Але Варвара жила інакше. У її сім’ї багато працювали, оскільки в батьків своє господарство, але і їжі в будинку завжди було достатньо. Потім Варя поїхала до міста, а брат Ваня залишився з батьками на селі.
– У котлетки булочку ще додай, так більше вийде, – знову почула за спиною Варя, коли збиралася смажити котлети.
– Я вже додала, – відповіла Варя, намагаючись зберегти спокій.
– Варю, я бачила, – заперечила їй свекруха, – ти мало додала, додай ще.
– Маргарита Степанівно, – зітхнула Варя, – давайте я зараз приготую за своїм рецептом, а іншого разу ви приготуєте по-своєму.
– Сергію, я так більше не можу, – сказала Варя чоловікові перед сном. – Поговори зі своєю матір’ю, скажи, щоб більше не лізла до мене зі своїми порадами. І взагалі, їй додому не час повертатися?
– Ну просто мама, як краще хоче, – спробував заспокоїти Варю Сергій. – Може тобі справді економити більше потрібно?
– Добре, – погодилася з ним Варя. – Я тепер тобі й твоїй мамі котлети робитиму з булочкою, а собі з м’ясом. Мені кілька котлет вистачить, а вам я зроблю їх багато, щоб ви наїлися!
– Ну чому ти одразу так? – Ображено сказав Сергій. – Я ж просто сказав.
– А що не так? – Посміхнулася Варя. – Хочете економії – ви її отримаєте, але на собі я економити не буду. І поговори з мамою.
– Гаразд, – погодився з нею Сергій.
Наступного дня Варя прийшла з роботи не в настрої. Вона весь день думала про те, що з приїздом Маргарити Степанівни вона перестала бути господаркою у своїй хаті. І що найгірше, її чоловік не робить жодних кроків, щоб змінити ситуацію.
– Варя, а навіщо тобі стільки туфель? – спитала свекруха, коли вона їх прибирала.
– Під одяг та під ситуацію, – втомлено відповіла Варя.
– Варя, не можна так грошима смітити, – ласкаво, але з докором почала говорити свекруха. – Ти тепер заміжня жінка, треба про сім’ю думати.
– Обов’язково, – крізь зуби відповіла Варя і пішла переодягатися.
– Сергію, поговори з нею, я не можу більше! – благала Варя, коли чоловік прийшов з роботи.
– Гаразд, – знову пообіцяв їй Сергій.
Увечері за вечерею Маргарита Степанівна знову розповідала про те, як важко їй жилося і як вона своїм “вмінням заощаджувати” врятувала всю родину від “голоду”.
– Варю, а як твої батьки справлялися у важкі роки? – Запитала вона невістку, чекаючи, що і та почне розповідати “про труднощі й тяготи минулих років”.
– У нас не було важких років, – відповіла Варя. – У нас велике господарство, і ми всі багато працювали.
– Ось тому вони й не навчили тебе заощаджувати, – вигукнула Маргарита Степанівна.
– Ага, – погодилася з нею Варя. – Нас з дитинства вчили: якщо грошей не вистачає, то треба більше працювати та заробляти.
Варя подивилася на Сергія, сподіваючись, що він втрутиться в розмову і зупинить матір. Але Сергій уткнувся у свою тарілку і вдав, що не помічає цієї розмови. Варя розуміла, що вже не в змозі стримуватись.
– Робити, для того, щоб гроші тринькати? – щиро здивувалася Маргарита Степанівна. – Тебе, Варю, неправильно вчили! Заощаджувати треба, а не витрачати купу грошей на їжу та дорогі шампуні.
– Ось коли я житиму на ваші гроші, – розлютилася Варвара, – тоді й вказуватимете, на що витрачати й на чому економити!
– А поки що я сама достатньо заробляю, щоб ні в чому собі не відмовляти! І не треба мене вчити злиденному життю!
Слова Варі Маргарита Степанівна розцінила, як образу і наступного ж дня поїхала додому. Варвара вільно видихнула, а Сергій продовжував вдавати, що нічого не сталося. Життя потихеньку поверталося в колишнє річище. Ось тільки осад залишився…
Як ви вважаєте, Варя слушно відповіла свекрусі? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
