– Оленко, привіт! Я прийшов! – Сказав Юрій, прийшовши додому після роботи.
– Привіт, Юрко. Слухай, вечеря на столі, а я до Рити. Гаразд? Вона дзвонила, ревіла білугою. Мабуть, трапилося щось… Я швидко, туди й назад, – сказала Олена.
– Хочеш, відвезу тебе?
– Та ні, відпочивай, я сама … – Вона швидко цмокнула чоловіка в щоку, і вискочила з дому.
…Юрій та Олена жили у цивільному шлюбі вже три роки. Олена мала дочку Риту, яка жила окремо.
Сьогодні вона несподівано зателефонувала і, ридаючи у слухавку, попросила терміново приїхати. Жінка, не роздумуючи, вирушила до дочки.
– Рито, люба, що трапилося? – просто з порога, стривожено спитала Олена, побачивши заплакану дочку.
-Мамо … Мене Ігор кинув! – Крізь сльози сказала дівчина, і почала плакати ще сильніше.
– Рито, це вперше, чи що? Ви ж давно зустрічаєтеся, кохаєте один одного… Посварилися – помиритеся!
– Чи варто через це так убиватися? – Олена полегшено зітхнула, дякувати Богу дочка жива-здорова. Але видно рано вона раділа…
– Мамо, він не просто пішов. Він мене з дитиною покинув… З майбутньою… І сказав, що йому зараз не потрібні діти… Як мені тепер жити? Одній? Га, мамо? Мені ж вчитися треба… – не вгамовувалась дівчина.
– Боже мій! От біда, так біда! Ну гаразд, не плач. Діти – це щастя. І вчитись треба. Розберемося якось, допоможемо, – розгублено сказала Олена.
– Яке щастя, мамо? Як розберемося? Та як ти допоможеш? У тебе своя родина. Ти з Юрою живеш! А я тепер нікому не потрібна, – заревіла з новою силою Рита.
Олена повернулася додому наступного ранку, дуже засмучена. Весь вечір вона заспокоювала дочку, і в переживаннях, вони заснули тільки під ранок. Вдома на неї чекав злий і дуже засмучений чоловік.
– Олено, ось скажи мені, ти що, очманіла зовсім? Я тобі пів ночі дзвонив! Телефон не відповідає, і все! Ти куди поділася?
– Я хотів тебе шукати з ранку! В поліцію збирався звернеться! Ну, що ти за людина? А написати, чи подзвонити – не доля була?
– Юра, не кричи, будь ласка. Я ж тобі сказала, що поїхала до дочки! У неї нещастя трапилося. Я її заспокоювала, поклала спати, а телефон на беззвучному був.
– А коли подзвонити тобі зібралася, часу вже, година ночі була, то я й не стала. Щоб не будити… – жінка марно намагалася виправдатися.
– А, ну вибачте! Спати поклала! Олено, ти себе чуєш? Їй двадцять років! Доросла дівчина! Що в неї там такого трапилося, що вона заснути без мами не змогла? – не вгавав чоловік.
– Юро, вона в положенні … Її хлопець покинув. Ну як я, на твою думку, мала залишити її в такому стані?
– Ну все, починається … Коротше, не хочу я про ваше бабське слухати. Гуляти вміє, хай тепер і розплутує, дочка твоя. Гаразд, я поїхав на роботу.
Вдень Олена намагалася додзвонитися до дочки, але дівчина скидала дзвінки. Олена вирішила приготувати вечерю чоловікові, а надвечір з’їздити у свою квартири, де жила Рита.
– Привіт, чимось смачненьким пахне! – Юрій повернувся з роботи.
По його розмові жінка зрозуміла, що чоловік більше не ображається за вчорашнє.
– Звичайно, цілий день для тебе намагалася! Проходь, любий, все вже на столі!
– Ну, тоді давай вечеряти. Дуже люблю, як ти готуєш, – зізнався Юрій.
– Юра, ти їж, а я поїду до Рити, гаразд? Вона весь день на дзвінки не відповідає. Я так за неї переймаюся, як би вона не наробила дурниць.
– Олено! Ти у своєму розумі? Ти хочеш сказати, що тепер щовечора їхати будеш?!
– Юрко, ну не треба перекручувати! Не кожен. Просто зараз така ситуація…
– Олено, яка ситуація?! Вона доросла людина, і може розібратися зі своїм життям сама!
– Коротше, не гнівайся, я поїхала!
Олена не пішла на автобусну зупинку. Викликала таксі, та поїхала до дочки. Вона була впевнена, що там щось трапилося.
Увійшовши у квартиру, Олена зрозуміла, що Рита не одна. У кімнаті жінка побачила свого колишнього чоловіка Вадима.
-Ти що тут робиш?! – здивувалася вона.
– Привіт, Лєно. А що я, до дочки не можу приїхати, чи що? Мені Рита зателефонувала, ось я й приїхав.
– Раніше треба було приїжджати, коли я її маленьку одна ростила, а ти зі своїми експедиціями, та дисертаціями бігав! – Уїдливо сказала Олена. – А то, бач, приїхав він…
– Олено, я не сваритися сюди приїхав! А допомогти! Хотів поговорити з цим бовваном, татом недоробленим, Ігорем. Але він і слухати нічого не хоче.
Рита знову плакала, і ніяк не могла прийти до тями. Олена вирішила знову залишитися із нею. Вадим також додому не поїхав. Утрьох вони дивилися фільм весь вечір, а потім лягли спати.
Цього разу Олена додзвонилася до чоловіка і попередила, що ночувати не приїде. Юра довго бурчав, як його все це дістало, і в серцях кинув слухавку.
Зранку у квартиру подзвонили. Вадим і Олена вирішили, що молодий батько дитини таки вирішив одуматися, і нарешті приїхав до дівчини. Вадим пішов відчиняти двері. Але на порозі стояв Юрій.
– Ах, ось, значить як? Це так ми допомагаємо дочці? Всю ніч, мабуть, допомагали, не покладаючи рук! – почав він кричати, коли побачив на порозі Вадима.
– Юра, не кричи, будь ласка. Як ти не можеш зрозуміти? Зараз складна ситуація у Рити, ми повинні бути поруч із нею. Вона наша дочка.
– Та пішла ти! Не збираюся навіть вислуховувати твої жалюгідні пояснення! Ваша дочка… А я хто тут тоді?
Увечері Олена вирішила поїхати до Юрія, щоб помиритися. Вона заїхала в супермаркет, купила всяких смаколиків на вечерю, прихопила навіть пляшечку червоненького, яке так любив Юра.
Сунула ключ у замкову щілину, а двері виявилися замкненими зсередини на засув. Здивована Олена постукала. Потім ще, й ще. Двері відчинилися лише хвилин через п’ять.
– Ось твої речі! Можеш збиратися, та йти на всі чотири боки! Або до дочки, або до чоловіка свого колишнього. У тебе є вибір! – Він виставив за двері її валізу. – Потім решту привезу.
– Юра, ти чого?! Ти очманів чи що?! – Здивувалася жінка.
З кімнати почувся жіночий голос:
– Юрчику, ну ти скоро там?!
– Ти що?! Ти когось привів? У тебе жінка? Після всього, що між нами було? Юрко, та ти… – з очей Олени покотилися сльози.
– А ти що думала? Ти там розважаєшся, а я тут сидітиму, і чекатиму? Та мені сорок три, і я нормальний, здоровий мужик!
– Котись до своєї доньки, та вирішуйте там ваші сімейні проблеми! А з мене дурня робити не треба! Зрозуміло!?
Олена, вся у сльозах, поїхала додому до дочки. А через два тижні вона дізналася, що чекає на дитину від Юрія.
Вона одразу ж вирішила, що більше не повторюватиме свою долю ще раз, і не виховуватиме дитину одна. Тим більше у сорок років. Вранці вона вирушила в лікарню, щоб позбавитися дитини…
– Олено, ти куди так рано? Сідай підвезу, – Вадим побачив її на автобусній зупинці, й пригальмував.
– Їдь своєю дорогою. Я у справах. Сама доїду.
-Ну чого опираєшся? Укушу я тебе, чи що? Сідай говорю!
Олена сіла у машину.
-Ну, куди тобі?
– У поліклініку відвези, будь ласка.
-Ти що, захворіла? Чи це ти через Риту чогось? – стурбовано запитав Вадим.
Олена зненацька розплакалася. Сама не розуміючи навіщо, схлипуючи та розмазуючи по обличчю туш, вона розповіла про все колишньому чоловікові.
– Олено, слухай. Може не поїдемо в лікарню, га? – несміливо спитав Вадим.
– А що мені робити? Анекдот прямо виходить. І Рита покинута з дитиною, і я туди ж! Дурепа стара, блін…
– А спробуймо почати все спочатку? З чистого аркуша. Час минув, ми багато чого пережили, й вже не зелені діти, як тоді, коли одружилися. Я тільки нещодавно зрозумів, що досі тебе кохаю. Дай мені останній шанс.
…Через сім місяців у Рити з’явилася дівчинка. А за два місяці в Олени народився здоровий хлопчик. Вадим зареєстрував дитину на себе, та виховував її, як рідного сина. Ось так у житті буває – не було б щастя, та нещастя допомогло…
