Не знаю, що й думати. Невже мій чоловік мені зраджує?
У шлюбі ми 5 років. Не без сварок, але загалом нормально. Є маленька дитина. Після народження дитини стали більш обережними, тому що другу дитину поки не плануємо. Наодинці залишатися стали менше.
У чоловіка спочатку був дуже прохолодний темперамент. Він навіть запропонував скласти графік, скільки разів на тиждень ми будемо наодинці. Ох, як я сміялася! Звичайно, ніякий графік ми не склали. Просто все відбувалося лише з ініціативи чоловіка. Якщо ініціатива виходила від мене, чоловік начебто і радів, але не зовсім.
Робота у нього тяжка, фізична. Він дуже втомлюється. Вихідний лише один, і його ми проводимо дуже активно. Тому я вважала, що чоловік утомився за життя, і йому треба мало близькості. Коли одного разу я запропонувала спробувати щось нове, він з жахом відмовився. Такий ось холодний темперамент. Я активніша, але мені складно виявляти ініціативу.
Завести дитину для мене було складно, тому коли все вийшло від “подружнього обовʼязку” взагалі довелося відмовитися. Я довго приходила до тями після пологів.
У мене були деякі підозри, що чоловік пішов у невеликий загул, поки я лежала перед пологами в лікарні тиждень на збереженні. Про його підозрілу поведінку розповіли мої родичі, з якими він жив.
Він затримувався з роботи, розповідав якісь історії про знайому, котра спить з усіма поспіль. Чомусь його це питання дуже хвилювало. Але не спійманий, не злодій. Я могла здогадуватися, але не більше.
Потім, вже після народження дитини, якось він затримався на роботі. Чи не на пів ночі. Сказав, що було багато роботи, керівництво потріпало нерви, він випив із горя і заснув десь дорогою додому. Якщо чесно, я не дуже повірила. Але знов-таки – не спійманий, не злодій. Всяке буває.
А ось сьогодні, здається, я впіймала чоловіка за хвіст, що вислизає. Приблизно місяць тому чоловік чомусь купив велику упаковку контрацептивів. Я точно пам’ятала, що вона була витрачена не вся. Проте сьогодні я виявила, що вона порожня.
Запитала у чоловіка, що за новина. Він суворо відповів, що, мовляв, я все плутаю і ті десь валяються. Після того, як він пішов на роботу, я перерила все, але старих так і не знайшла. Увечері ще раз запитала чоловіка, він відповів, що не знає. І вийшов із кімнати.
Я вже знаю, по ньому не можна визначити, коли він бреше, коли ні. Обличчя та очі дуже чесні, і такі сумні. А бувало, що з таким обличчям і очима вже брехав з інших питань, теж серйозних. І тепер я не знаю, як бути. Помилитися я навряд чи могла. Мабуть, у чоловіка є хтось. А я дивуюся, що ж між нами стало не так!
І тепер мені треба ламати все життя. Розлучатися, ростити дитину без батька, одній тягнути цей віз. Я була гарною дружиною, і мені прикро. Навіть не знаю, у чому я винна. Але й жити зі зрадником якось не хочеться, нерви не витримають. І страшно це, адже людина може на собі принести, бозна, яке венеричне захворювання. А тут і я, і дитина. Хіба мало що!
Ось так виходить, гуляє один, а всі проблеми має вирішувати потім іншому члену сімʼї.
