– Вітаю з появою доньки, Рито, – радісно щебетала подруга Настя, і заглядала в ліжечко, де спала крихітна дівчинка.
– Дякую, Насте, дякую. Нарешті і я стала щасливою мамою, ми з Єгором сім років чекали на нашу доньку. Вже було і зневірилися, а ось є Бог на світі, подарував нам Алінку, – відповіла Рита.
Рита з Настею близькі подруги, навчалися разом у школі, тільки після школи їх шляхи розійшлися, але все одно дружать.
Рита заміжня, а Настя так і не вийшла заміж, чомусь не складалися стосунки з молодими людьми, хоч і була красунею.
…Єгор не висипався. Донька була неспокійною, часто плакала ночами. Хоч і вставала до неї Рита, він теж прокидався.
В ці осінні дощові дні настрою й так не було, а тут ще безсонні ночі. Рита поступово ставала дратівливою, чоловік теж.
Рита стала мамою в тридцять один рік, і попри те, що дитина була довгоочікуваною, материнство вимотало її за півтора місяця.
Маленьку Алінку вони з чоловіком чекали сім років, а коли нарешті мрія збулася, і в ліжечку лежить блакитноока гарненька донька, почалася якась дратівлива метушня у них у помешканні.
– Нічого дочка, – ця осіння нудьга і недосип незабаром пройдуть, ось підросте внучка, – передрікала мати Рити, – всі через це проходять.
Рита ходила з донькою на руках, глянула на годинник і штовхнула чоловіка.
– А ти чого лежиш, на роботу запізнишся.
Єгор підскочив, вилаявся, типу не спав усю ніч, тепер на комбінаті ходитиме сонний і кволий. Гаразд, хоч колеги розуміють його, самі були в такому становищі.
– Рито, ти мені чай наллєш?
– Я тобі як наллю, якщо руки зайняті, – показала вона на Алінку, яка знову кректала і збиралася плакати.
– Гаразд, на роботі може вдасться в роздягальні випити перед зміною, – прикро кинув чоловік, і пішов у дощ, у напівтемну сльоту.
Коли дочка заснула, Рита теж прилягла, трохи задрімала, а в голові вже крутилася думка, як би встигнути приготувати вечерю, боялася, що донька знову цілий день буде вередливою.
Коли вона чекала появи доньки, то навіть і припустити не могла, що буде катастрофічна нестача сил і часу, вона виявилася не готовою до цього.
Адже вони сім років жили із чоловіком для себе. А тут раптом синці під очима від недосипання, часто псувався настрій, очі без блиску. Обидва стали дратівливими.
Вдень зателефонувала Настя.
– Рито, ну ти як? Справляєшся?
– Ой, ніяк, Насте. Втомилася, сил немає, не висипаюся, не дає нам Алінка спати ночами, скоріше б підросла, – відповіла вона.
– Гаразд, подругу треба рятувати, я після роботи забіжу, допоможу чимось, – пообіцяла Настя.
– Так, подруго, бачу, що ти й справді втомлена, йди відпочивай, я приготую вечерю, – скомандувала Настя, і взялася за ніж, збираючись чистити картоплю,
Рита провалилася в сон, не міцний, але все ж таки, і хвилин через сорок розплющивши очі відчула себе посвіжілою. З кухні долинав запах тушкованої картоплі з м’ясом. Вийшовши на кухню, Рита посміхнулася.
– Ой, Насте, як чудово, що ти прийшла. Добре, коли поряд є така дбайлива подруга.
За вечерею всі були в гарному настрої, жартували та сміялися. Єгор знову дивився на дружину, як і раніше з любов’ю, не забуваючи при цьому розмовляти з Настею.
– Дякую тобі, Настя, навіть незручно перед тобою, – проводжаючи Настю, говорив Єгор, – виручила дружину, їй зараз важко, ми ж звикли жити для себе.
– Та кинь ти, Єгоре, – ми ж друзі, – і підморгнула Риті, знову всі весело розсміялися.
Через день Настя знову прийшла на допомогу Риті. За вечерею розмовляли, Настя навіть сказала, що в неї на особистому фронті все налагоджується.
– Мені б теж не завадило завести сім’ю, адже ми з тобою ровесниці, – говорила вона подрузі, а Рита тільки зраділа за подругу.
– От і добре, дружитимемо сім’ями, – промовила Рита. – Тільки спочатку познайомитися треба, – а Настя загадково поблискувала очима, натякаючи, що всьому свій час.
Настя кілька разів на тиждень приходила після роботи, щоб допомогти Риті, няньчилась з Алінкою, або допомагала з вечерею. Рита не раз подумки дякувала подрузі:
– І нехай у мене лише одна подруга, зате яка! Так доживемо й до старості.
Якось Рита запитала подругу:
– Розкажи мені про свого нареченого, чому ти не знайомиш нас із ним.
– Поки таємницю зберігаю, щастя любить тишу, – відповіла подруга, і швидко перейшла на іншу тему.
– Ну, скажи хоч, я його знаю, – допитувалася Рита.
– Знаєш, – подумавши трохи відповіла та, і в цей час хтось подзвонив у двері.
Прийшла мати Рити. Вона часто не могла допомагати дочці, бо працювала, але після роботи іноді забігала. А побачивши Настю, як вона спритно господарює у доньки на кухні, навіть трохи остовпіла.
– Щось не зрозуміла, Рито, – прошепотіла вона, схилившись над ліжечком онуки. Чому це Настя господарює на твоїй кухні? Ти навіщо їй таке дозволяєш?
– Мамо, ну що тут такого? Настя допомагає іноді мені, знаєш, як вона мене рятує.
– Дочко, дивись, вона може й у ліжко з вами разом лягти, – посміхнулася мати.
– Мамо, у Насті є наречений, заспокойся.
Поки мати розмовляла з дочкою, з роботи прийшов зять, і невдовзі всі дружно посідали за стіл. Потім був день народження чоловіка.
Рита вже не годувала грудьми доньку, тож могла дозволити собі випити червоного. Але хміль швидко зробив свою справу, зморив її. Укладаючи доньку спати, Рита й сама заснула.
Прокинулася опівночі й здивувалася – з кухні долинала ледь чутна розмова. Вона згадала, що пару келихів червоного зморили її.
– Єгор із Настею, – майнула у неї думка, – вже пізно, а подруга щось не поспішає додому.
Вона встала і пішла на кухню, але почуті слова зупинили її. Вона стояла і прислухалася, як чоловік нахвалював подругу:
– Насте, ти так смачно готуєш, – казав чоловік ніжно подрузі, а та задоволена, тихо сміялася. – І взагалі, ти маєш чудовий вигляд.
– Дякую, Єгоре, дякую, ти завжди відсипаєш мені компліменти, а мені так приємно їх чути, – захоплено відповіла Настя.
Рита увійшла на кухню, вони сиділи спиною до дверей, голова Насті лежала на Єгоровому плечі, а той обіймав її за плечі.
– Не завадила вам, голубки? – нервово спитала дружина, ті відсахнулися один від одного.
– Рито, ти чого, – Єгор схопився зі стільця – що ти так дивишся, ти не правильно все зрозуміла…
– В тебе ж є наречений, – глянула вона зло на подругу, – чи тобі мало одного?
– Ой, ну добре, я піду, – сказала Настя і пішла, залишивши по собі безліч запитань.
Рита виплеснула всі свої ревнощі на чоловіка, своє знищене самолюбство та гнів. Змиритися з побаченим вона не могла, тим більше до неї дійшло, що чоловік із подругою за її спиною, мабуть, крутять роман.
Рита раптом виразно зрозуміла, що, як раніше в їхньому житті вже нічого не буде. І мала рацію мати, коли щось підозрювала. Ось що означає життєвий досвід та мудрість.
Розмова була важка. Єгор чесно зізнався:
– Так, ми давно зустрічаємося з Настею, ще з того часу, коли ти була в положенні.
Єгор не вибачався, а просто зібрав речі, та пішов з дому. Вже пів року живе Рита одна із донькою. Допомагає їй мати. А Єгор живе з Настею, все в них добре, ніяких докорів сумління.
Єгор ходить з гордо піднятою головою, а поряд йде розповніла Настя, вони чекають на дитину. Щоправда, допомагає своїй дочці, платить аліменти, іноді так дає гроші.
Мати Рити незадоволена і вічно бурчить:
– Ну, що я тобі казала? У них там все добре – і кохання, і незабаром дитина. А ти одна з дитиною.
– Мамо, годі бурчати, – рішуче зупинила вона матір, – не про Єгора треба думати, а про Алінку, як її підіймати.
Рита часто жаліла себе наодинці, і розуміла, що того вечора в неї настав переломний момент у житті – вона залишилася одна, без чоловіка.
Раптом зрозуміла, що краще не мати жодного чоловіка, ніж такого симпатичного Єгора, який мав на думці, тільки інших жінок.
Рита подала на розлучення, а через деякий час вона вийшла на роботу. Працювала у пекарні технологом.
Якось зустріла дорогою з роботи колишнього чоловіка, він чомусь трохи зніяковів, кивнув для ввічливості. А Рита спіймала себе на думці, що ніяких почуттів до нього вона вже й не відчуває.
– Рито, а ти розцвіла, невже так розлучення на тебе подіяло, – сказав він несподівано.
– Зате ти замучений, мабуть, недосип, дитина не дає спати? Чи з Настею негаразди?
Єгор махнув рукою і пішов, навіть не попрощавшись, вона тільки встигла сказати:
– Будь щасливий, Єгоре. Успіху тобі, та всього хорошого, а потім подумала:
– Дивно, але я нічого до нього не відчуваю, він для мене абсолютно чужий.
Місяця за три в пекарню прийшов працювати сорокарічний Кирило. Посмішка його вражала наповал, відкрита й гарна, посміхався по-доброму й тепло.
Рита й сама не зрозуміла, як у них почалися стосунки. Він проводжав її до дому, оцінивши чоловічим поглядом її дім, сказав:
– Рита, дах на будинку просів, потрібен ремонт, та й паркан не завадило б підправити.
– Ой, Кирило, поки не до цього, накопичу трохи грошей, тоді й візьмуся за ремонт.
– А мені твої гроші не потрібні, я й так зроблю, – весело посміхнувся він. – Тож платити нічого не треба.
– Ну, тоді можеш приступати, – погодилася Рита.
Як не дивно, але тепер вона все встигала. Забрати доньку із садка, приготувати смачну вечерю, вимити посуд, та зробити прибирання.
Кирило робив ремонт, виправив і підлатав дах, ґанок, уже й за паркан узявся. Він уже перейшов до Рити, і почали вони жити разом.
Для неї він був рідним, ніби сто років знають один одного. А розмовляти з ним було настільки приємно, що вона сама дивувалася.
Рита знову відчула себе щасливою. Кирило шість років тому розлучився з дружиною, та поїхала сином до батьків в інше селище.
А він мріяв знайти жінку саме таку, як Рита, вона його у всьому влаштовувала, тож довго не думаючи, запропонував їй одружитися. А вона й погодилась.
Щастя знову оселилося в будинку Рити, вона вже чекала на появу сина. Кирило теж був щасливий, і мало не на руках носив свою дружину. Але раптом у їхньому житті настали зміни, не радісні.
Прийшла мати Рити та повідомила:
– Доню, у Єгора інсульт. Він у лікарні у тяжкому стані. Настя відмовилася від нього, в лікарню не ходить, сказала в будинок більше його не пустить, і доглядати його не збирається. А матері його пів року, як не стало. Дочко, це твій хрест.
Рита зблідла. Кирило взяв її за руку.
– Не хвилюйся, Рито, тобі не можна. Придумаємо щось.
Коли трохи заспокоїлася, зателефонувала до Насті.
– Ти що твориш, безсердечна? Як можна хворого чоловіка не пустити в хату після лікарні.
– А ти мене до совісті не закликай, от і забирай його до себе! Не потрібний він мені, – грубо відповіла колишня подруга.
– Рито, не хвилюйся, ми може привезти Єгора до себе, я допоможу тобі доглядати за ним. Розумію, що з маленькою дитиною нам буде важко. Там у маленькій кімнаті обладнаю все для нього, – рішуче сказав Кирило.
– Господи, Кирило, звідки в тебе таке добре й велике серце. Адже він тобі ніхто, та й мені теж. Просто батько моєї дочки.
Минув час, але Бог розпорядився по-своєму. Не дожив Єгор до виписки із лікарні. Ховати довелося Риті та Кирилу, бо Настя навіть на похорон не прийшла.
Ось так в житті буває… Носом крутять, ображають, зраджують, (розповідь для сайту Це Еаsy) а як лихо трапляється – як собаки бездомні, нікому не потрібні стають. Ось така вона, правда життя!
Прокоментуйте свою думку з цього приводу. Як би ви вчинили в цій ситуації? Доглядали б за колишнім?
Фото: авторський контент сторінки “Це Еаsy”
