Вже два роки, як я у розлученні з чоловіком. Зараз живу із шестирічною донькою у своїх батьків. З чоловіком не спілкуюся, він після розлучення поїхав до іншого міста, там знайшов роботу і незабаром одружився. На доньку лише аліменти отримую, більше жодної допомоги від нього не бачу. Адже витрати на дитину не маленькі, тим більше їй скоро до школи.
Дуже важко матеріально, хочеться і дитині купити щось смачне, крім одягу та іграшок, і самій ще гарно одягнутися. Тому знайшла собі підробіток і доводиться працювати навіть у вихідні. Але тоді дочка залишається з батьками, які не дуже раді цьому, кажуть, що вони прив’язані додому. Не можу зрозуміти, як їм не цікаво з рідною онукою, до того ж єдиною?
Мені довелося часто залишати доньку на батьків, а вони так її розпестили, що вона перестала мене слухатися, стала грубити. Я намагалася поговорити про це з мамою, а вона образилася: сказала, що я невдячна, вони піклуються про дитину на шкоду своєму відпочинку, а я ще роблю зауваження. Батько почав кричати, сказав, щоб я шукала няню, адже почала більше заробляти, а їм я не плачу.
Я цілий вечір плакала, мені прикро, що зі мною так чинять мої батьки. Що вже тоді говорити про свекруху, яка після нашого розлучення жодного разу не зателефонувала і не поцікавилася, як живе її онука. Я не даю батькам грошей, але повністю оплачую комуналку, купую продукти на всіх, проте мені ж і для дитини гроші потрібні, та й не такі вже великі у мене заробітки.
Нещодавно помітила, що колега по роботі до мене небайдужий, дізналася, що він теж розлучений і у нього, як і в мене, є дочка, тільки старша за мою. Він мені теж подобається, але я поки що боюся заводити якісь стосунки, ще не забулося розлучення і моє невдале сімейне життя.
Порадитися ні з ким, якщо скажу мамі, одразу отримаю у відповідь, що мене цікавлять тільки чоловіки. Але й самотній не хочеться лишитися.
Ось уже кілька днів, як він запропонував зняти нам із донькою квартиру, щоб ми жили окремо, і він зміг приходити до нас у гості, але ніяк не можу наважитися. Хоча, що я втрачаю, тільки те, що якщо нічого не вийде, доведеться знову повертатися до батьківського будинку.
