Ось вже деякий час я відмовляюся платити кредит за машину сина. Звісно, мама тепер погана, не допомагає зовсім, а про те, що я платила майже півтора року, можна забути. Та й проїхалася я на ній лише двічі.
Мій двадцятип’ятирічний син вмовив мене на покупку автівки. Ну, не просто покупку, а кредит. Я ж була згодна і пообіцяла допомогти платити, якщо в нього буде важко з фінансами. А врешті-решт сама все й платила, до якогось моменту.
Хотілося мені й самій здати на права, але зрозуміла, що для мене це дуже складно. Це потребує спокою, швидкої реакції, уважності. Типова я жінка за кермом, загалом. Саме тому свого транспорту немає, але хотілося б, звичайно.
Для сина машина була великою та давньою мрією. Я мати-одиначка, потягнути таке не могла, адже ростила дитину сама. Але син влаштувався на роботу, заробив собі на права, і давай мене підбивати, щоб купити машину.
Мовляв, як зручно, завжди зі своїм транспортом, відвезе, як треба буде, і у справах, і до близьких, і на відпочинок, та й будь-куди можна буде поїхати в комфорті. Так, наобіцяв, так наобіцяв, що говорити…
Довго мене вмовляти не довелося. Кредит, кажу, потягнемо, тут проблем немає. Тільки ось сказала, що якщо мені треба буде, то нехай допомагає без сперечань, домовилися.
На все була його повна згода, завжди прийде, допоможе. Я зраділа, та ось не знала, що доведеться вимолювати послугу від сина. Брехав він майстерно, і як я це могла забути.
Машину купили, синок задоволений, світиться від щастя, та ще й більше обіцяє, що прибуде, як тільки скажу. Ну добре. Знадобилося мені практично відразу з’їздити на ринок. Було дуже зручно та комфортно, я була дуже задоволена.
До родичів приїжджали навіть, проте мені здавалося, що це була не допомога, а банальні хвастощі. Показав своє придбання сестрам, братам, та на цьому все й закінчилося, зокрема, для мене.
Якось терміново треба було з’їздити до лікарні, а на вулиці зима, холод, ожеледиця, звичайно, хотілося б доїхати, щоб без пригод. Так у сина знайшлася купа аргументів проти – і пробки, і ожеледиця жахлива, і третє, і п’яте, і десяте. Я злякалася і вирішила іншим разом до лікарні записатися.
Але ні, це для мене була купа відмазок, все було в порядку і, що найцікавіше, він незабаром проїхав повз мене з дівчиною. Це було дуже неприємно, але я подумала – молодість, захотів дівчину покатати. Щоправда, про цей випадок я не забула.
Видався ще випадок – треба було весною їхати город засаджувати. Тут взагалі складно, бруд, штовханина в автобусах із граблями, лопатами та іншими інструментами. Ось дзвоню синові, як і домовлялись, збираюся виходити вже, а йому невідкладно машину на СТО треба везти. Просила, пам’ятаю, довго після цього, кілька тижнів точно, але результату ніякого і не було. Завжди були відмазки.
На перший – другий раз, думаю, гаразд ще, але днями й ночами випрошувати з’їздити, справді вже не віриться у всі його “невідкладні” справи. Звичайно, у моїх справах їздити не цікаво, це не катати подружок, друзів, проте оплачую цю машину йому я.
А користі особисто для мене ніякого, тим більше що угода наша з ним працює тільки на його користь. Отак я й дійшла до того, що більше сплачувати йому кредит я не збираюся. Відвезти мене кудись не так вже й клопітно, проте з цим син не справляється.
Не заплатила один місяць, син почав дзвонити мені, питати, чому так. Я поскаржилася йому на тимчасові труднощі, попросила якось самому заплатити. Незадоволений він був здорово, та видно впорався. Не заплатила і наступного місяця.
-Ну Так вже вийшло, не розрахувала. Сам поки що заплати, а я потім поверну обов’язково.
-Як же так, ти ж обіцяла! Мені дуже невигідно, з моєю зарплатою особливо не розгуляєшся, кредит на тривалий термін не потягну.
-Ну, а ти мені теж казав, що повезеш мене, куди мені треба буде. Як тільки попрошу – так одразу й приїдеш. Виходить, ми один одного обманювали?
Мені, в принципі, все одно, що він далі робитиме з машиною, тільки одне стало ясно точно: сину довіряти мені більше не слід.