Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер

Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні молоді дівчата назвали б його певною мірою аб’юзером і здивувалися б, як з таким можна жити. Але я звикла.

Одружилися ми ще зовсім молодими, і Толя був звичайним милим, добрим і дбайливим хлопцем. На вісім років старший за мене. Тоді мені здавалося, що це значна різниця у віці, і я виходжу заміж за дорослого, розумного чоловіка, який знає про життя набагато більше, ніж я.

У мене досить м’який і поступливий характер. З Толею ми жили спокійно, в повній згоді. Він казав – я робила. Він заробляв гроші – я тримала в порядку дім, ростила сина та доньку і говорила йому щодня, який він чудовий чоловік та батько. Толя добре заробляв і, хоч був суворим батьком, любив дітей.

До мене він теж перші кілька років ставився з такою, як би сказати, юнацькою закоханістю. А потім рутина, побут, і я стала для нього чимось звичним і зручним, як старе шкіряне крісло в його кабінеті.

Звичайно, Толя мене не кривдив, не зраджував і повністю забезпечував. Але охолонув до мене як до жінки. Майже не дарував квіти, дуже рідко питав, як у мене справи, йому взагалі було байдуже, де я і чим займаюся. Аби вдома було чисто, на столі стояла вечеря, а діти не заважали йому відпочивати після роботи.

Спочатку мене це дуже зачіпало, але минуло кілька років, і я якось звикла жити сама по собі. Більшу частину часу приділяла синові та дочці, наводила порядок вдома. Потім ми купили дачу, я вивчилася на права, Толя купив мені машину, і я почала проводити вільний час, облаштовуючи дачу.

Потім діти підросли, у них з’явилися свої інтереси, і моя опіка їм була вже не така потрібна. Чоловік тоді обіймав дуже високу посаду, постійно затримувався на роботі, йому стало зовсім не до мене.

Пам’ятаю, я тоді сіла і запитала себе: чого я хочу далі від життя? Піти від чоловіка і спробувати побудувати щастя з іншою людиною або залишитися, але влаштувати своє життя щасливо в існуючих умовах.

Я обрала другий варіант. За вдачею я не дуже товариська людина. І досить довго сходжусь з людьми. Тому шукати іншого чоловіка мені не хотілося.

Почала думати, а як у такій ситуації, я можу стати щасливішою? Зрозуміла, що, по суті, до цього дня головне місце в моєму житті займало все, що завгодно, але тільки не я. Чоловік, діти, будинок, дача – я всі сили віддавала їм. А чого хочу я?

Виявилося, що вивчати себе – дуже цікавий процес. Сили, час та гроші у мене на це були. Я почала експериментувати, пробувати та дивитися, як на це відреагую. Вперше майже за двадцять років радикально змінила зачіску – завжди було довге натуральне волосся. Зробила стильну стрижку та пофарбувалася. Записалася на йогу, дуже давно хотіла спробувати.

Ще виявилося, що в місті є кіноклуб, куди ходять люди приблизно мого віку. Вони збираються у спеціально орендованій залі, дивляться якийсь маловідомий фільм, а потім йдуть у ресторан і за келихом обговорюють його. Я із задоволенням приєдналася до клубу,

Чоловік навіть не відразу помітив, що я почала змінюватись. Але потім раптом почав виявляти занепокоєння з цього приводу і, як то кажуть, показувати характер. Він суворо цікавився, куди це я так вирядилася і чому вчора повернулася так пізно. Навіть якось сказав, що забороняє мені ходити до кіноклубу.

Вперше у житті я його не послухалася. Сказала, що я вже досить доросла жінка та маю право на своє життя. Через якийсь час у мене виникла підозра, що Толя стежить за мною. Якось кілька разів помічала його машину. Запитала в нього прямо.
-Ти зовсім збожеволіла? Робити мені більше нічого, – сказав чоловік. – Надивилася своїх детективів і вигадуєш цирк, мене ще втягуєш.

Тоді мені на думку спала одна ідея. Я завела щоденник. І зробила так, щоб чоловік побачив, що я його веду. Далі я вже була впевнена, що він не втримається, щоби його не подивитися.

Писати довелося багато. Нібито я завела його кілька місяців тому. У щоденнику писала різне, багато з того, що було насправді. Наприклад, чим сьогодні займалася з дітьми, як сходила до крамниці. І додавала туди свої думки щодо чоловіка. Як я сумую без його уваги, як давно він мені не дарував мої улюблені квіти та все такому дусі.

Що моя схема спрацювала, я зрозуміла, коли прийшла додому після кіноклубу, а на столі у вітальні стояв величезний букет орхідей. Моїх улюблених. Звичайно, я вдала, що дуже здивувалася. А чоловік відмахнувся, мовляв, просто чомусь вирішив купити.

Наступного дня я докладно описала у щоденнику епізод із букетом. Зауважила, що було дуже приємно отримати такий знак уваги від чоловіка і що від цього мій настрій покращився. Після цього Толя почав дарувати квіти щотижня.

Через пару тижнів я вирішила повторити експеримент. Написала, що дуже хочу провести вихідні десь за містом. Але щоб це був сюрприз, і я не брала участі у виборі готелю, бронюванні та всій цій організації. І Толя це зробив! Ці три дні нагадали мені нашу весільну подорож.

Я веду щоденник вже третій місяць. І все, що не можу сказати Толі особисто, записую туди. Це стало своєрідним спілкуванням. Він став уважнішим, приходить додому раніше, а вчора навіть сказав, що нам треба всією родиною поїхати у відпустку.