Ось живемо ми з ним уже шість років, а я в цьому будинку просто задихаюся, все життя проходить повз мене, як я втомилася жити з некоханим чоловіком

Я залишилася одна з тримісячною дитиною на руках, чоловік мене покинув, мої батьки ніколи мені ні чим не допомагали, мабуть, саме тому я почала підробляти в магазині у віці 15 років.

І ось я повернулася в будинок до мами. Мене там і одну сильно ніхто не чекав, а тут ще й з дитиною. Не подумайте нічого поганого, батьки мої нормальні, просто зі своїми життєвими позиціями.

Прожила я з ними, поки дитині не виповнилося 2 роки, моя мама всіма зусиллями давала зрозуміти, що ми їм там заважаємо, і я вирішила, що настав час виходити заміж, дитині потрібен батько і десь повинні ми жити.

На роботу я вийшла, коли дитині був ще рік, мій брат мені допомагав, сидів з нею, а на роботі я зустріла свого майбутнього чоловіка.

Він був добрий, і до дитини ставився нормально, не сказати, що я прямо закохалася, ні. Я думала тільки про себе з сином. Але через рік у мене з’явилася друга дитина, а чоловік через деякий час став гуляти. Він мене не ображає, а просто дратує.

Ось живемо ми з ним уже шість років, а я в цьому будинку просто задихаюся, все життя проходить повз мене, як я втомилася жити з некоханим чоловіком. Багато хто подумає, йди і все, але тут все набагато складніше. Будинок куплений був на державні кошти, у його батьків, за документами будинок дітей, але він зі своїми батьками виганяє мене, не подобається, йди, кажуть вони, а куди я піду.

Якщо через суд, то я розумію, що будинок дістанеться мені з дітьми, але від чоловіка звучать постійні погрози, що він спалить будинок разом зі мною, навіть заяви в поліцію писала.

Як же я ненавиджу цю людину, хто б тільки знав. А ще дитина у мене – інвалід. Тут уже все влаштовано, що до нас додому педагоги приходять, а якщо я до мами піду, навряд чи вона їм теж буде рада, та і чоловіка вони теж стали дратувати, він тепер заважає навчанню дитини.

Вже не знаю, як бути і що з цим усім робити. Навіть якщо й будинок дістанеться нам, жити він спокійно точно не дасть, а продати будинок неможливо, тому що на ту суму, за яку продати цей будинок, уже нічого не купиш із рівноцінною площею. От і виходить, не живу, а терплю.

Related Post

Ідея позичена у Саші…Ідея позичена у Саші…

Коротка спроба самодиагнозу: спочатку була типовою рибою – відносини взагалі не клеїлися і я була відмороженою після одних довгих відносин кілька років тому. Не так давно почала читати психологію, з’явилися

Що мені треба робити, щоб не дати грошам зіпсувати мене, як людину?Що мені треба робити, щоб не дати грошам зіпсувати мене, як людину?

Я не люблю скаржитися, але в моєму підлітковому віці наша сім’я мала мало грошей. Я завжди знав, що краще нічого не просити, і думав багато про те, як я зароблятиму