Ось знала ж, що зв’язуватися із сестрою не варто, але піддалася вкотре на вмовляння мами. Але це точно було востаннє, коли я її послухала.
У нас з сестрою не надто добрі стосунки, бо вона надто хитромудра. А ще у мами в улюбленцях, тому мама завжди вставала на її бік. За що таку любити?
Коли я випустилася зі школи, то звела спілкування із сестрою до мінімуму. З батьками спілкувалась, сестру ігнорувала, що маму не влаштовувало, але зробити вона нічого не могла.
– Ну, як так можна? Ви ж сестри, ви маєте дружити! – весь час голосила мама.
Сестри не сестри, але спілкуватися ми краще не почали. Як то кажуть, що рідше ми бачимося, то краще у нас стосунки.
Нещодавно я в цьому ще раз переконалася.
Я одружена, ми з чоловіком розписалися два роки тому. Квартира у нас є, питань з житлом не має. Але з дітьми ми поки що не поспішаємо. Хочеться якось удвох пожити, на ноги міцніше встати.
Сестра теж одружена, але в них із чоловіком питання з дитиною вже вирішено. Донедавна сестра сиділа у декреті. А ще вони мають іпотеку.
Торік у них сталася велика криза. Чоловік сестри залишився без роботи, а треба ж на щось жити, чимось платити за квартиру.
Тоді вони надумали продавати машину, яку придбали ще до декрету сестри. Машина непогана, але вже давно не нова, тому продавалася вона важко.
Ми з чоловіком саме думали над своєю першою сімейною машиною. Права в обох, у чоловіка раніше була машина, але вона довго не жила.
Ми думали брати машину з пробігом, але із салону. Нехай там буде кредит, але не хотілося за два роки міняти машину, бо стара зламалася.
Про те, що сестра продає машину, я дізналася від мами. Вона зателефонувала і заявила, що знайшла нам машину, залишилося лише домовитися у ціні.
Мені ідея брати машину у сестри, точніше, її чоловіка, не сподобалася, але мама вмовляла дуже сильно.
– І вам добре, і їм, чого ти тягнеш? Я ж не прошу тебе просто так віддати гроші сестрі! – тиснула на мене мама.
У результаті я здалася і ми поїхали дивитися, що там в сестри за машина. Я в них не розуміюся, тому дивився чоловік, він у цьому знається.
Подивився він на машину, попитав чоловіка сестри та сказав, що за ту ціну, яку вони озвучили, цю машину купить тільки сліпий і розумово відсталий новачок. А реальна ціна машині – половина від озвученої ними вартості. За ці гроші чоловік був готовий її взяти.
– Для початку піде, навички згадати, до керма знову звикнути. А потім її підремонтувати й за ту саму ціну продамо, якщо не більше. Натомість зараз без кредиту впораємось, якщо погодяться, – пояснив мені чоловік свою позицію.
Поторгувалися вони, але врешті-решт ми купили за ту суму, яку чоловік і озвучив. Мабуть, вигідніших клієнтів у них не планувалося.
Віддали гроші, все оформили, майже рік спокійно їздили, а потім раптом з’явилася сестра з вимогами віддати машину.
Обурювалася, що ми тоді їх обдурили, вимагала, щоб ми їм повернули машину чи доплатили ще половину ціни. А то вона там “з тямущими людьми” поговорила і зрозуміла, як вони здешевили.
– Ви скористалися нашим становищем! Поверніть машину, нам вона потрібна! – Вимагала сестра, розписуючи, як їй важко без машини з дитиною.
Звісно, вона була послана знайомим маршрутом, після чого мені ще мама подзвонила і стала капати на мозок, що так, ми сильно збили ціну, це було некрасиво. Маму не послала, але слухавку кинула.
Сестра написала на нас заяву, звинувативши у шахрайстві. Це був останній раз, коли я послухала маму і востаннє, коли я спілкувалася з сестрою. Нехай хоч що трапиться, я з нею справ мати більше не буду.
