У ранній молодості ходив до мене один хлопець. Причому, познайомилися з ним просто на вулиці. Ми з подружками гуляли, а він з другом підійшов. І відразу почав надавати мені знаки уваги, хоча подруга набагато видніше і красивіше мене, і я звикла, що основна увага завжди їй.
Після прогулянки запропонував провести мене додому (особливо була в шоці подружка, яка звикла, що всі у її ніг).
Після цього знайомства хлопець почав ходити до мене, приносити невеликі подаруночки, квіти. Я ж в цей період була закохана (абсолютно без відповіді) в іншого. Це і послужило приводом для відмови новому знайомому в розвитку подальших відносин.
Поранила його до сліз, але твердо стояла на своєму. На останньому побаченні він подарував мені величезний букет троянд, який простояв близько трьох тижнів. Після цього він ще приблизно рік мені дзвонив, і все цікавився чи не передумала я.
У мене були й інші залицяльники, але тільки цей протримався в своїх намірах так довго, інші задовольнялися моїм першим «ні» і швидко зникали.
Після цієї історії пройшло вже більше 20 років. За цей період я встигла вийти заміж, народити дитину. Оскільки все продовжувала любити «міраж», сімейне життя не склалося, дало тріщину.
Пізніше мене відвідало нове сильне кохання, яке привело до остаточного розриву відносин з чоловіком.
Але оскільки мій новий обранець виявився одружений, і п’яти років йому не вистачило на те, щоб «остаточно піти з сім’ї», я знову опинилася одна. Тепер ні сім’ї, ні коханого, ні роботи. І як складеться моя подальша доля – не знаю.
Хочеться вірити, що все буде добре, а всередині порожнеча.
Така ось історія.
Чим старше стаю, тим частіше згадую того хлопця з вулиці. І розумію, наскільки була потрібна йому, і може бути, це і було моє справжнє, настільки шукане щастя. А я його розтринькала.
